Коефіцієнт втоми, або пів працівника

Розвиток ринку праці не завжди відбувається лінійно. Іноді його не опишеш жодною функцією або комплексом функцій. Хоча існують певні дослідження, які допомагають оцінити не тільки кількісно учасників ринку праці та динаміку їхньої взаємодії, але й якісно.

Почнемо з глобальних трендів

Згідно з результатами дослідження Deloitte 2025 Global Human Capital Trends, загальна ситуація на ринку праці досить неоднозначна. Незважаючи на розвиток технологій та оновлення управлінських інструментів, ситуація не стає кращою.

Дві третини (66%) керівників та топменеджерів стверджують, що більшість нещодавно прийнятих на роботу працівників недостатньо підготовлені, а брак досвіду є найпоширенішою проблемою.

Можливо, це пов’язано з тим, що ковідна криза змінила деякі базові налаштування ринку праці. Наприклад, велика кількість робіт, яка, здавалося, не може бути виконана віддалено, таки змогла перейти на повну онлайн-співпрацю. І це стосується не тільки ІТ-сервісів, які очолили цей тренд. Чимало офісних робіт були максимально диджіталізовані й переведені у віддалений формат. Не завжди це супроводжувалося підвищенням кваліфікації, бо було вимушеним заходом у більшості випадків. Себто ні підручників, ні навчальних посібників, ні тренінгів — суто навчання на робочому місці. І добре, якщо з наставником. Тому якість праці, вірогідно, впала.

Ще одним негативним чинником було вимушене відсторонення великої кількості жінок від активної кар’єри. Закриття ясел, дитсадків та шкіл спровокувало необхідність домашнього догляду за дітьми, і більша частина цього навантаження лягла на жіночі плечі. Менше робочих годин — менше грошей, навчання, а отже, навичок та скілів. Теж негативний тренд, який потроху вирівнюється.

В останні роки міжнародні компанії по всьому світу активно повертають працівників в офіси, а коли працівники не погоджуються, їх звільняють. На їхнє місце треба наймати нових людей. За браком придатних кандидатів доводиться брати менш підготовлених. Результат такого відбору висвітлений у дослідженні. 

Побічним результатом недостатньої кваліфікації працівників є більш активне залучення менеджерів вирішувати поточні негаразди, оптимізовувати комунікаційну взаємодію та допомагати з поточними завданнями. За даними того ж дослідження, майже 40% свого часу менеджери витрачають на вирішення поточних проблем та виконання адміністративних завдань і лише 13% часу приділяють розвитку людей у своїх командах. Тобто замість навчання підлеглих та делегування їм частини завдань менеджери роблять це самостійно.

Чому так відбувається? 

Скорочення персоналу, наприклад, в ІТ-гігантах за останні три роки, торкнулися майже всіх управлінських ланок. Іноді скорочували надто старанно, і на управлінські вакансії, що звільнилися, треба було терміново шукати заміну, не завжди підходящу. Тому менеджери, яких призначили на ці посади «волею долі», не завжди були готові до проблем та викликів у новій ролі. Більше третини (36%) менеджерів кажуть, що вони недостатньо підготовлені для того, щоб бути менеджерами, а 40% повідомляють про погіршення психічного здоров’я після того, як вони стали менеджерами.

Український ракурс проблеми

Якщо така проблема існує у загальноринкових масштабах, важко уявити, наскільки все складніше на українському ринку праці. Тому що вплив «воєнного коефіцієнта» на продуктивність, наприклад, менеджерського складу, є суттєвим, але складно прораховується. Хоча глобально картина залучення у стрес та знервованість за країнами виглядає так.

Чому так? Через стрес, невизначеність та банальне недосипання. Результати досліджень щодо недосипання свідчать про зниження когнітивних функцій, погіршення пам’яті, уваги та концентрації, уповільнення реакції. Наслідки недосипання впливають не тільки на настрій і працездатність. Ризик тривожного стану зростає у 17 разів, депресивного — у 10 разів.

Якщо врахувати, що за останні три роки якість сну українців суттєво погіршилася, цілком зрозуміло, чому 63% респондентів майже щодня відчувають тривогу чи стрес у повсякденному житті. Лише 9,8% опитаних постійно почуваються активними, а більшість (42,8%) страждають від постійної втрати мотивації та загальної апатії. 31,9% відзначають ці проблеми час від часу, а 10,1% тільки у періоди сильного стресу.

Підписуйтеся на наші соцмережі

Тобто лише кожен десятий в офісі або на виробництві має постійну нормальну активність, всі інші працівники час від часу випадають з робочого ритму, іноді на досить довгі періоди.

Це пояснюється тим, що лише 12,6% опитаних вважають, що спали достатньо за останні два тижні, говорять дослідники. Водночас 42,9% мають проблеми із засинанням або прокидаються рано, 23,7% страждають від хронічного недосипання, а 20,8% відчувають сонливість більшу частину дня. 

Лише 3,4% майже ніколи не відчувають втому без фізичних навантажень, тоді як 46,1% відчувають постійну втому, 33,6% — кілька разів на тиждень, а 16,9% — рідко.

Шкода, але цей «останній час» триває вже не перший рік:

З ковідних гойдалок українці, не встигнувши перепочити та поновити сили, раптово перейшли до воєнних реалій, що негативно вплинуло на загальне самопочуття і рівень стресу.

Тобто що працівники, що менеджери перебувають у стані втоми, яка доповнюється такими відчуттями, як роздратування, безсилля, напруженість та розчарування.

Симптоми щодня можна бачити в офісах, на виробництвах, складах, у магазинах тощо.

Виснаженість негативно впливає на загальну продуктивність працівників і пришвидшує професійне вигорання. Крім того, деякі роботодавці не враховують поточний стан працівників і намагаються планувати доковідними та довоєнними нормами, які сприймаються працівниками як надмірне навантаження. Оскільки горизонт планування і в компаніях, і в сім’ях, суттєво скоротився, це провокує невизначеність, а отже, посилення стресових реакцій.

Поки що українські дослідники не фокусувалися на цій проблемі, але згідно міжнародних досліджень, професійне вигоряння дорого вартує роботодавцям — через емоційне виснаження та втрату мотивації компанії зі штатом у 1 000 працівників можуть втрачати понад 5 мільйонів доларів щороку. Вигорання працівників, які працюють погодинно, коштують компанії в середньому 3 999 доларів на одного співробітника, штатні спеціалісти — 4 257 доларів,  керівники — від 10 824 долари, а топ-менеджери -  20 683 доларів на рік. 

Це не тільки про хвороби та витрати на лікарняні, це ще й про так званий презентеїзм — коли працівник фактично присутній на робочому місці, але геть непродуктивний через втому та стрес і просто імітує діяльність або навіть і цього не робить.

Зворотний підхід — коли працівник намагається бути суперпродуктивним і вдається до овертаймів, аби надолужити і виконати все заплановане. Згідно з опитуванням Злати Тягунової:

Як не дивно, ІТ-фахівці більш схильні до неформального перепрацювання. А у гендерному розрізі жінки обганяють чоловіків.

Таке перепрацювання у більшості випадків лише виснажує фахівців та пришвидшує професійне вигорання. Тим більше що робочий тиждень понад 55 годин буквально вбиває працівників. Загалом спільне дослідження ВООЗ та Міжнародної організації праці даних із 194 країн показало, що робота протягом 55 і більше годин на тиждень пов'язана з підвищеним на 35% ризиком інсульту та на 17% більш високим ризиком смерті від ішемічної хвороби порівняно з робочим тижнем у 35-40 годин. 

Дослідження охопило період з 2000 по 2016 рік. За 2016-й 745 тис. осіб померли від інсульту чи хвороб серця, спричинених довгим робочим днем. Це майже на 30% більше, ніж у 2000 році.

Якщо врахувати, що дослідження проводилось у доковідний період, варто розуміти, що наразі цей тренд є ще більш негативним. Тому перепрацювання — це не просто «недоречний спосіб» бути продуктивним або показувати власну старанність, це крок до стрімкого суттєвого погіршення здоров’я.

Як боремося зі стресом?

Як показують дослідження, найбільш популярні варіанти відволіктися:

Зросла частка людей, які віддають перевагу читанню книжок (з 14% у 2022 році до 18% у 2024-му).

Шкода, але звертатися по психологічну допомогу не увійшло навіть до десятки популярних способів боротьби зі стресом: попри те що 40% опитаних українців відчували необхідність у психологічній допомозі (47%жінок і 32% чоловіків), лише 8% респондентів звертались до спеціаліста (цей показник зріс на 2 в. п. за останні пів року). 

Кількість звернень серед жінок майже вдвічі перевищує кількість звернень серед чоловіків (10% порівняно з 6%).

Тепер про відповідність цих відсотків поточному стану. За оцінками Всесвітньої організації охорони здоров’я, кожен четвертий всього населення України (10 млн осіб) перебувають у зоні ризику розвитку проблем психічного здоров’я.

Тому, як не дивно, державні ініціативи про створення політики й програми психосоціальної підтримки (ПСП) на робочому місці для відповіді на виклики під час та після війни — на часі. У перспективі ПСП має перерости у комплексну програму збереження ментального здоров’я на роботі. 

Вже існує пакет документів, який складається із серії інформаційних матеріалів «З турботою про себе й кожного» про психосоціальну підтримку на робочому місці у воєнний і післявоєнний час.

Законопроєкт №12030 «Про систему охорони психічного здоров’я в Україні», ухвалений у другому читанні Верховною Радою, має мету — створити доступну, ефективну та злагоджену систему, яка працюватиме для всіх громадян країни. Документ вносить зміни до Закону про охорону праці та Кодексу законів про працю України і зобов’язує роботодавців розробити та впровадити програму психосоціальної підтримки працівників на робочому місці.

Звісно, не кожен роботодавець ладен буде організувати у себе повноцінну систему підтримки ментального здоров’я працівників. Але важливо визнати, що поточний стан ресурсу працівників значно відрізняється від показників кількарічної давнини і потрібно формувати нові підходи для правильної оцінки працездатності та продуктивності. І сформувати перелік заходів, які дозволять цей рівень підтримувати — від консультацій з експертами до сеансів взаємодії з психологом, медитацій та інших підтримувальних практик.

І, звісно, важливо розуміти, що емоційне виснаження торкнулося всіх рівнів у компаніях — від стажерів до топменеджерів. Потрібно змінювати управлінські інструменти, аби менеджери не відчували себе нікчемними, а їхні підлеглі — безпорадними. А власники компаній незадоволені загальними бізнес-результатами.