Національний Пантеон. Степан Бандера

Тільки створюється український національнйи пантеон, але ми вже знаємо деяких українців, які точно в ньому будуть. Тому знайомимося з ними через психолнгвістичний аналіз

СТЕПАН АНДРІЙОВИЧ БАНДЕРА

Тихий, коли про себе; твердий, коли про справу. Психолінгвістичний профіль за методологією LITI. Розібрано, ЯК людина говорить у власних текстах.  Психолінгвістичний профіль за методологією LITI. Розібрано, ЯК людина говорить у власних текстах.

01 · ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ОСОБИСТОСТІ

Степан Бандера (1909–1959) — український політичний діяч, лідер Організації українських націоналістів. Провів близько трьох років у польській вʼязниці й три з половиною роки в нацистському концтаборі Заксенгаузен. Після війни жив в еміграції в Мюнхені, звідки координував діяльність ОУН. 15 жовтня 1959 року його вбив агент КГБ Богдан Сташинський. Діти Бандери жили під чужим прізвищем Попель і дізналися, хто їхній батько, лише після його смерті.

Головне, що показують його власні тексти: Бандера говорить дуже по-різному залежно від того, кому й навіщо пише. Коли розповідає про себе, він стриманий і говорить від першої особи. Коли викладає свою ідею в статтях, стає твердим, без пів-тонів. Коли пише другові листа, звучить діловито й тепло водночас. Це та сама людина, але голоси в неї геть різні, і саме на цьому побудований профіль.

Найспокійніший його голос — коли він пише про самого себе. Свій життєпис він відкриває сухою, точною згадкою факту:

«Я народився 1 січня 1909 року в селі Угринів Старий, повіт Калуш у Галичині, яка в той час належала до австро-угорської монархії»

— автобіографія «Мої життєписні дані», 1959

Профіль дивиться на три його голоси: розповідь про себе та статті (їхній текст зберігся повністю) і приватні листи до Климишина й Баняса (їх описали дослідники, але доступні вони лише сканами). Він розбирає те, як людина говорить, і не оцінює ні її політику, ні погляди.

02 · СТИЛЬ МИСЛЕННЯ

Мислить Бандера конкретно, чіпляючись за факти й події. Але наскільки різко він ділить світ — залежить від того, що саме пише. Коли розповідає про себе, думка гнучка й пояснювальна, з відтінками. Коли переходить до своєї ідеї, та сама голова ділить світ надвоє: свій проти ворога, без нічого посередині.

У статтях це видно одразу. Свою думку він будує через протиставлення, де власне добро окреслене через чуже зло:

«Наша ідея волі, самобутности та свобідного розвитку народів є протиставна большевицькому поневоленню, нівелюванню і винищуванню цілих народів»

— стаття зі збірки «Перспективи української революції»

Отже різкість, яку часто приписують Бандері взагалі, насправді живе в його ідейних статтях. Коли він пише про себе, він помітно мʼякший, і цю різницю варто памʼятати.

03 · СТИЛЬ СПІЛКУВАННЯ

Підписуйтеся на наші соцмережі

Тут різниця голосів видно найкраще, і сказати її можна зовсім просто: залежно від того, до кого й навіщо він говорить, у нього вмикається інша мова.

Коли пише про себе, усюди «я»: розповідає стримано, від першої особи. Коли пише свою ідею, «я» майже зникає, натомість звучить «ми» і «нація», а голос стає впевненим і закличним. А в листі до друга обидва світи стискаються в один абзац: поряд із наказом про таємну роботу стоїть побутове «як здоровʼя Славуні?», без жодного переходу. Пише він галицькою говіркою, вживає прізвиська, як-от «Гуцульський коник»: це мова своїх, робочий інструмент підпілля.

Коли він викладає свою ідею, мова стає зовсім безособовою, наче її промовляє сама програма:

«Український націоналізм має свій уклад позитивних ідей і вартостей, які визначають зміст і форми життя та розвитку народу й одиниці»

— стаття зі збірки «Перспективи української революції»

Один і той самий чоловік звучить обережно, коли говорить про себе, і безкомпромісно, коли говорить про справу. Це один характер, який у різних умовах звучить по-різному.

04 · ЕМОЦІЙНА СФЕРА

У всіх його текстах тон рівний і довірливий, без істерики й надриву. На цьому спокійному тлі виразно проступає дивна нерівність: страх за себе в нього майже вимкнений, а тривога за близьких лишається живою. Про власний страх він пише коротко й буденно:

«Мені то фук заник змисл страху»

— з приватного запису, галицькою говіркою

Поряд у листах постійно зринає турбота про дружину — коротке «Слава нервується» серед вказівок про таємну роботу. Емоції в нього нікуди не поділися: вони загнані у вузьку щілину, і те, що проривається, робить це дрібницями — запитанням про здоровʼя, прізвиськом. Це радше стиснута, ніж відсутня чутливість.

05 · МІЖОСОБИСТІСНИЙ СТИЛЬ

У стосунках Бандера думає радше про спільноту, ніж про владу: у його мові теми справи, своїх людей і вірності важать більше, ніж бажання когось за собою підімʼяти. З найближчими, Климишиним і Банясом, він тримається як з побратимами, і в тих самих листах, де віддає накази, питає про їхні родини.

І тут умови міняють його голос. Коли згадує минуле, звучить як один зі своїх: «ми спостерігали», «ми боролися». Коли переходить до плану дій, той самий чоловік стає тим, хто веде за собою. Дружину Ярославу він сприймає як людину того самого підпілля, і слова «Слава нервується» звучать як тихе зізнання болю.

06 · МОТИВАЦІЙНА СТРУКТУРА

У тому, як Бандера говорить про добро і зло, весь час повертаються два слова — порядок і вірність. Він мислить категоріями законного проводу, дисципліни й відданості своїм, а про турботу чи справедливість майже не говорить. Рушій усього — обовʼязок перед справою; про особисту вигоду в його мові не чути.

Мета при цьому в нього приземлена. Коротка формула «хліб і свобода», що зринає в текстах, описує її точніше за будь-яку гучну ідею: спершу щоб було що їсти, потім щоб ніхто цього не забирав. Про власний комфорт у його мові немає ні слова: жити для нього означає працювати, а праця означає справу.

07 · ПСИХОЛОГІЧНА СТІЙКІСТЬ

Стійкість чути в усіх його текстах. Тривоги й розгубленості в них майже немає, натомість рівний, майже незворушний тон людини, що пройшла польську вʼязницю, концтабір, підпілля й загибель братів і при цьому далі керувала й писала. Найгостріше про це він каже сам, тією ж буденною говіркою: страх у ньому просто перестав вмикатися.

Це схоже радше на притуплення, ніж на подолання. Коли людина досить довго живе під загрозою смерті, здатність боятися стирається. Плюс очевидний: рішення ухвалюються без паралічу. Але є й ціна: хто не боїться за себе, гірше відчуває справжню небезпеку. У Мюнхені 1959 року він знав про загрозу, та власний страх уже мовчав.

08 · ТІНЬОВІ СТОРОНИ І ВРАЗЛИВОСТІ

Найважче лежить поза текстами, у самому житті: діти-сироти при живому батькові, під чужим прізвищем, які не знали, хто він. Бандера обрав справу, і справа забрала в нього батьківство. Розплата за цей вибір лягла насамперед на дітей.

У самій його мові видно ще дві слабкі точки. Перша — звичка шукати причину бід зовні: у важкий момент його текст радше вкаже на чужу руку, на провокацію чи ворога, ніж визнає власний прорахунок. Друга помітна саме в розповіді про себе: він показує себе дуже обережно й вивірено. Це й не дивно для тексту, що писався на публікацію людиною, яка півжиття прожила під чужим імʼям, тож кожен факт поданий обдумано, і читача текст тримає на певній відстані від автора.

І ще одне — зворотний бік його твердості. Вимкнений страх за себе, що робить його стійким, водночас притупляє чуття небезпеки. Стійкість і сліпа пляма тут виявляються тією самою рисою.

09 · ЛІДЕРСЬКИЙ ПРОФІЛЬ

За вдачею Бандера — виразний командир, і це в його текстах стало. А от як саме він керує, знову залежить від того, що пише. Коли згадує минуле, тон стриманіший, майже радиться з читачем. Коли викладає план — стає тим, хто веде за собою й задає напрям.

Веде він передусім через особисте спілкування й облік; гучних промов у нього мало. Його інструменти — листи, зустрічі, прізвиська, запитання про здоровʼя, докладні звіти за кожну копійку. Ця відкритість у грошах стає в нього способом будувати довіру: звітуючи за кожен гріш, він здобуває право вимагати того самого від інших. У підпіллі, де довіра є питанням життя і смерті, це працює як окрема влада.

10 · ВНУТРІШНЯ КАРТИНА СВІТУ

Хоч голос у нього міняється, картина світу під ним одна й та сама: це поле бою. Образ війни зринає і тоді, коли він обережно пише про себе, і тоді, коли твердо викладає ідею — ворог, боротьба, останній удар. Міняється тон; лишається рамка, у якій усе на світі є або зброєю, або ціллю.

Найясніше це чути в статтях, де вся думка крутиться навколо боротьби:

«У самій основі нашої революційної концепції лежить ідея і програма спільної визвольної, революційної боротьби всіх народів»

— стаття зі збірки «Перспективи української революції»

Час у цій картині йде прямо до однієї мети — вільної української держави, а конкретні вороги (польський, німецький, радянський) змінюються, тоді як сама боротьба лишається. Тому організація важить для нього більше за окремого ворога.

11 · ПРОГНОСТИЧНІ ГІПОТЕЗИ

Гіпотеза: роль у незалежній Україні:

За тим, як він пише, ближча йому роль військова або штабна, а до публічної політики його мова не тяжіє. Коли він викладає ідею, він веде за собою й задає напрям; у щоденній роботі він точний господар, що тримає облік кожної дрібниці. Найприродніше він читається як будівник війська-організації, що знає кожного свого командира особисто. Президентство було б для нього забагато публічності, а посада прем'єра — забагато торгу й поступок. Це лише припущення за тим, як він говорить, і воно не претендує на історичний висновок.

12 · СИНТЕТИЧНИЙ ВИСНОВОК

За власними текстами Бандера — людина одного твердого характеру, що звучить дуже по-різному. Коли пише про себе, він стриманий, обережний, з відтінками. Коли викладає свою ідею, стає твердим, без пів-тонів, і каже вже «нація» замість «я». У листі до друга звучить діловито й тепло, з наказом і запитанням про здоровʼя в одному абзаці. Звичний образ різкого командира описує лише один із цих голосів, той, яким він пише про ідею, і не охоплює всієї людини.

Під усіма цими голосами лежить стрижень, який добре видно саме тому, що він не залежить від умов: світ як поле бою, рівний довірливий тон, дуже стримана й офіційна мова, командна вдача й рідкісна стійкість, куплена ціною притупленого страху. У тому, як він судить добро і зло, весь час повертаються порядок і вірність, а думає він про спільну справу, не про голу владу.