Космічна загроза. Як метеорити змінюють історію Землі

Ввечері, 12 березня, у Києві пролунав потужний вибух. Причому тривогу на той момент у столиці ще не оголосили. Зазначається, що, ймовірно, було зафіксовано падіння метеорита.

Шукачі сенсацій регулярно інформують нас про загадкові астероїди, що буцімто невдовзі знищать планету або ж принаймні позбавлять її присутності Homo Sapiens. Здебільшого такі лякалки не мають під собою жодного підґрунтя. Втім у грудні минулого року на відстані 800 тис. км від Землі промайнуло раніше не зафіксоване космічне тіло розміром з Пізанську вежу, що змусило понервувати навіть вчених NASA. 

Астероїд, відомий сьогодні під назвою 2024 YR4, одразу внесли до бази небезпечних космічних об'єктів. Попередні обчислення показали, що він має ненульові шанси увійти в атмосферу Землі 22 грудня 2032 року і спричинити руйнівні цунамі поблизу екватору. Максимальна оцінка ризику сягнула 3,1%. Дослідженням заважала місячна повня, тож астрономи змінювали свої прогнози ледь не щодня, аж поки наприкінці лютого не знизили вірогідність зіткнення до незначних 0,004%. 

Редакція Speka продовжує стежити за оновленнями, а тим часом пропонує прочитати про три найдраматичніші космічні катастрофи, що визначили майбутнє нашої планети і земного життя. 

Народження Місяця: 4,1 млрд років тому

Підписуйтеся на наші соцмережі

Планетологи досі сперечаються, яким чином у Землі з'явився природний супутник. Згідно з найпопулярнішою версією, планета отримала його після зіткнення з гігантським (як сучасний Марс) космічним тілом Тея. Удар був такий сильний, що уламки обох об'єктів відлетіли на 30 тис. км від Землі й утворили навколо неї акреційний диск. Як показала опублікована вченими NASA комп'ютерна симуляція, лише за декілька годин по тому під дією гравітації з цього диска сформувався прадавній Місяць. Раніше вважалось, що така подія мала тривати роками.

На користь «ударної» теорії свідчить схожий склад земного і місячного ґрунтів, зокрема наявність ізотопів іридію та стронцію. Крім того, у 2023 році дослідники Каліфорнійського технологічного університету висунули гіпотезу, що земна мантія могла поглинути частину уламків Теї у майже незміненому вигляді і їхня присутність дотепер впливає на сейсмічну активність планети. 

З моменту свого народження Місяць віддаляється від Землі, поступово сповільнюючи її обертання і збільшуючи тривалість земної доби. Можливо, саме це створило сприятливі умови для розвитку життя. Наприклад, 3,4 млрд років тому відстань становила вже 270 тис. км, а період обертання Землі збільшився з кількох годин до дванадцяти. Сама у цей час в океані з’явились азотфіксуючі бактерії, а тектонічні плити почали формувати сучасні материки.

Поштовх до еволюції: 3,26 млрд років тому

Щойно на Землі зародилось життя у вигляді примітивних одноклітинних протобактерій, як її атакував метеорит розміром у 40-60 км. Об'єкт, відомий як S2, упав в океан на території сучасної Південної Африки. Кратер, діаметр якого оцінюють у 500 км, давно зник через тектонічні зміни, втім сліди уламків залишились у гірському поясі Барбертон-Макхонджва, що є одним із найстаріших геологічних комплексів на Землі. 

Внаслідок вибуху океан буквально закипів, приблизно десяток метрів верхнього шару випарувались в атмосферу, глибинні води вихлюпнулись на сушу, а небо заволокло чорною хмарою пилу.

Парадоксально, але така апокаліптична подія не тільки не знищила бактеріальне життя, а ще й сприяла його еволюції. Як пояснює геологиня Надя Драбор, до зіткнення з S2 головним механізмом виживання на планеті був фотосинтез. У нових умовах сонячне світло стало майже недоступним. Водночас суша збагатилась залізом з глибинних океанічних вод, а з уламків метеорита вся планета отримала неабиякий запас фосфорних сполук. Це спричинило стрімкий розвиток хемотрофних бактерій, здатних живитись енергією від хімічних реакцій за участі заліза та фосфору. 

Кінець епохи динозаврів: 66 млн років тому

Метеорит Чиксулуб відомий фатальними наслідками для клімату і біорізноманіття Землі. Він був значно менший за S2 (лише 10 км у діаметрі), але влучив не у древній глибокий океан, а у півострів Юкатан і мілководдя Мексиканської затоки. Таким чином атмосфера постраждала не лише від метеоритного, а й від земного пилу, зокрема від колосальних викидів мінеральної глини. 

Через нестачу сонячного світла на Землі розпочалась глобальна зима, яку не пережили 75% видів флори і фауни. Втім для еволюції бактерій падіння метеорита знову пішло на користь. 

У 2020 році команда американських планетологів встановила, що ударний кратер діаметром 180 км став своєрідною чашкою Петрі для сіркобактерій, що живляться сульфатами. 

Згідно з аналізом мінеральних відкладень, бактеріальна колонія проіснувала щонайменше 2,5 млн років. Автори дослідження припускають, що це не унікальний випадок: теоретично бактеріальні екосистеми могли розвинутись і у значно старіших кратерах. Цілком імовірно, що один з них і став першим домом для перших живих організмів на Землі.