Дефіцит кадрів в Україні: чи врятують трудові мігранти економіку
Питання залучення трудових мігрантів в Україні з Індії, Бангладешу чи Пакистану стало предметом гострих дискусій після появи повідомлень про їхню роботу на будівельних об’єктах у різних містах. Фактично йдеться не про окремі випадки, а про реакцію бізнесу на загострення дефіциту кадрів в Україні, який уже впливає на темпи відновлення інфраструктури та конкурентоспроможність підприємств. Як повідомили на YouTube-каналі «Телеканал ВІТА», мер Івано-Франківська Руслан Марцінків заявив про залучення індусів через нестачу працівників. Подібні рішення готують також в інших містах.
За оцінками експерта з міграційної політики Андрія Гайдуцького, 74% підприємств в Україні вже відчувають дефіцит кадрів. Реальний показник може бути навіть вищим. Компанії протягом останніх 5–7 років щороку підвищують заробітні плати двозначними темпами, випереджаючи інфляцію. Темпи зростання зарплат перевищують навіть показники Польщі та значно випереджають Німеччину, де останніми роками зарплати майже не зростали.
Бізнес змушений конкурувати за працівників не лише між собою, а й із польськими роботодавцями. Подальше підвищення зарплат загрожує зниженням конкурентоспроможності підприємств.
Чому дефіцит кадрів став структурною проблемою ринку праці
Війна стала тригером відтоку населення, але не його причиною. Ще у 2021 році за опитуванням агентства Gallup 30% українців заявляли про бажання виїхати за кордон. З відкриттям кордонів у 2022 році значна частина реалізувала ці наміри.
Міграційні процеси мають глибші корені. З часу незалежності Україна переживає вже п’яту хвилю еміграції. Понад 90% міжнародних мігрантів у світі є економічними мігрантами — вони виїжджають через навчання, роботу, здобуття досвіду або нових контактів.
Дефіцит кадрів має і демографічну природу. У Європі лише Ізраїль має коефіцієнт народжуваності понад 2,1 дитини на жінку. В інших країнах показник нижчий. Німеччина демонструє зростання народжуваності з 1,1 до 1,5 дитини на жінку, але переважно за рахунок міграції молодих сімей.
Повернення українців не усуне проблему повністю, оскільки дефіцит кадрів є частиною ширшого структурного явища для розвинених економік і формує довгостроковий дисбаланс на ринку праці під час війни.
Трудові мігранти як економічний інструмент для бізнесу
Підписуйтеся на наші соцмережі
В умовах, коли дефіцит кадрів загострюється, держава може розглядати себе як транзитну країну для мігрантів, подібно до Сінгапуру, Катару чи Об’єднаних Арабських Еміратів. Близькість до Європейського Союзу робить її потенційним майданчиком для тимчасової зайнятості.
Нині роботодавець витрачає 20–30 тисяч гривень на оформлення одного іноземного працівника. При цьому немає гарантій, що людина приїде або залишиться працювати. Потрібен гнучкий механізм компенсації витрат у разі зміни місця роботи або виїзду мігранта.
Окремі країни застосовують депозитні страхові механізми: мігрант розміщує 500–1000 доларів на спеціальному рахунку. У разі порушень ці кошти використовуються для покриття витрат або депортації.
Водночас перелік «ризикованих країн» в Україні налічує близько 80 держав. Експерт вважає, що його слід переглянути, оскільки серед них є країни, куди до війни масово їздили українці, зокрема Єгипет чи Шрі-Ланка.
Міграційна політика України: безпека, корупція та ризик популізму
Ринок міграції є сферою високих корупційних ризиків. Ключова загроза — формування великої кількості нелегальних мігрантів. Нелегальний статус робить людину залежною від рішень органів безпеки та посадовців, які можуть використовувати це для отримання неправомірної вигоди або дозволу на подальше перебування.
Тому принциповою умовою є повна легалізація. Іноземні працівники з Бангладешу та Індії повинні перебувати в Україні офіційно, сплачувати податки та мати зрозумілу підставу для перебування — праця, навчання або сімейні зв’язки. У такій моделі українці повинні розуміти, що мігрант перебуває в країні на законних підставах — для праці чи навчання.
Окремий інструмент, який застосовується в інших країнах, — депозитні страхові рахунки. При в’їзді мігрант розміщує 500–1000 доларів на спеціальному депозиті. У разі скоєння правопорушення ці кошти можуть використовуватися для покриття витрат або депортації. Такий механізм поєднує безпекову функцію і фінансову відповідальність.
Ризик зростання злочинності визнається можливим, але він розглядається як дзеркальний процес: так само в Польщі чи Німеччині дискутують щодо українців. Відповіддю має бути оперативне відстеження порушень, швидке ухвалення рішень і депортація у разі необхідності.
Додатковий виклик — расизм. Йдеться про безпеку самих мігрантів і суспільну стабільність. Пропонується запровадження адміністративних штрафів за прояви расизму як з боку населення, так і мігрантів, а також відповідальність політиків, які можуть спекулювати на темі.
Трудові мігранти та ринок праці: чи відбудеться «заміна» українців?
Масової заміни українських працівників іноземцями не прогнозується, навіть попри зростання кількості трудових мігрантів в Україні. Йдеться про закриття вакансій, на які українці не погоджуються через рівень оплати або умови праці.
Логіка процесу полягає у зміні структури зайнятості. Українці поступово займають вищі посади в компаніях, тоді як іноземці — нижчі або більш рутинні. Така модель нагадує німецьку, де місцеві громадяни частіше є власниками бізнесу чи топменеджерами.
Важливою умовою називається наявність двох посередників між українцем і працівником з Бангладешу чи Індії. Перший — роботодавець, який відповідає за адаптацію та пояснює економічну доцільність залучення іноземця. Другий — рекрутер, який має відібрати адекватних кандидатів. Саме роботодавець повинен нести відповідальність за людину, яку привозить.
Окремо підкреслюється масштаб структурного дефіциту. Для повноцінного функціонування економіки у військовий час країні потрібно було б близько 80 мільйонів населення. За відсутності такого ресурсу і з огляду на залежність утримання армії від міжнародної допомоги, питання залучення іноземних працівників розглядається як інструмент підтримки економіки.
Висновки для ринку праці та міграційної політики
Дефіцит кадрів в Україні є результатом демографічних тенденцій, довготривалого відтоку робочої сили, економічної міграції та війни як каталізатора процесів, що безпосередньо впливають на ринок праці під час війни. Трудові мігранти можуть частково пом’якшити проблему, але лише за умов прозорої міграційної політики України, чітких механізмів легалізації та контролю.
Повернення українців важливе, проте не стане універсальним рішенням. Ключовим фактором залишаються конкурентні умови життя, безпека та економічні перспективи. Від того, чи зможе держава поєднати контроль, легальність і економічну доцільність, залежить, чи перетвориться залучення іноземних працівників на інструмент стабілізації ринку праці, або ж стане джерелом нових соціальних напружень.