Ходьба й велотренажер зі щотижневою відеопідтримкою: як підлітки долали наслідки струсу мозку
Підлітки, які після струсу мозку виконували поступово зростаюче аеробне навантаження із щотижневими відеодзвінками з тренерами, відновлювалися швидше за учасників групи розтяжки. Про це йдеться в дослідженні, опублікованому в JAMA Pediatrics, яке описало ScienceAlert.
Як проводили дослідження
Участь узяли 210 людей віком від 11 до 18 років із чотирьох штатів США. У всіх зберігалися симптоми, і їм ще не дозволили повернутися до спорту. У середньому з травми минуло близько 73 днів, а в окремих випадках — до року. Приблизно три чверті отримали струс у спортивному зіткненні; решта — внаслідок інших зіткнень і автомобільних аварій.
Підлітків розділили на дві групи: 104 учасники потрапили до групи аеробних вправ, 106 — до групи розтяжки. Усі продовжували звичайне лікування струсу.
Аеробна група отримала фітнес-трекери та початковий пульсовий орієнтир близько 120 ударів на хвилину, розрахований за віком. Починали з 10 хвилин вправ на такому рівні й мали зупинитися, якщо будь-який симптом посилювався на два бали. Більшість обирала швидку ходьбу або велотренажер у межах, схвалених лікарем.
Підписуйтеся на наші соцмережі
Упродовж шести тижнів щотижня проводили відеодзвінки з тренерами, які переглядали прогрес і симптоми. Якщо навантаження переносилося добре, орієнтир підвищували приблизно до 150 ударів на хвилину, а потім подовжували заняття.
Група розтяжки також виконувала щоденні вправи й мала щотижневі дзвінки з тренерами, тож обидві групи отримували регулярну увагу та підтримку.
Активні вправи ефективніші за розтяжку
Симптоми зменшилися в обох групах, але в аеробній — швидше. Через три місяці після залучення до дослідження ця група повідомила про більше покращення симптомів і якості життя, пов'язаної зі здоров'ям.
Додатковий ефект становив у середньому приблизно три бали за опитувальником симптомів (на старті учасники мали близько 32 балів) і чотири бали за показником якості життя. Небажаних подій, пов'язаних з участю в дослідженні, не зафіксували.
Через шість тижнів і шість місяців різниця між групами за симптомами струсу та якістю життя не була статистично значущою. Сон, тривожність і депресивні симптоми покращилися в обох групах без чіткої додаткової переваги аеробних вправ.
Дослідники не визначилися з причинами
- Причини ефекту незрозумілі. Сара Крісман, педіатриня з Seattle Children's, яка очолювала дослідження, пояснила, що інші роботи пов'язують регулярні вправи з кращими пам'яттю й концентрацією, можливо, через речовини, що підтримують ріст нервових клітин. Це дослідження такого механізму не вимірювало.
- Дослідники не змогли відокремити вплив самих вправ від впливу трекера чи просто дозволу бути активнішими.
- Додатковий пошуковий аналіз виявив більшу користь у тих, кого залучили протягом 90 днів після травми. У тих, хто долучився пізніше, чіткої переваги над розтяжкою не було.
- Більшість травм були спортивними, тому висновки можуть не так само стосуватися струсів іншого походження.
За словами Крісман, людям із симптомами, що тривають понад три місяці, може знадобитися інтенсивніша підтримка, зокрема допомога зі школою, сном і настроєм.
Чому це важливо
Раніше для визначення цілей навантаження використовували тредміл-тести, що вимагало повторних візитів до клініки. Дослідники хотіли перевірити дистанційний формат і з'ясувати, чи можуть вправи допомагати й на пізніших етапах. Дистанційна підтримка могла б бути доступнішою, зокрема для сімей, що живуть далеко від спеціалізованих центрів.
Крісман наголосила на важливості роботи з медиком, повідомлення про погіршення симптомів і відмови від спорту та інших обмежених активностей до отримання дозволу. Команда підсумувала підхід так: мозок відновлюється через поступову активність. За словами Крісман, мета — щодня робити трохи більше, і з часом людина дійде до потрібного рівня.