Лікарня без електрики, інтернету та зв’язку: наскільки українська медицина готова до цифрових криз

Ми звикли оцінювати цифровізацію за кількістю реформ і сервісів. Електронний рецепт, запис до лікаря онлайн, медичні висновки в ЕСОЗ — усе це виглядає як беззаперечний прогрес. Але є питання, яке рідко ставлять на презентаціях реформ: що відбувається з цією цифровою медициною, коли зникає електрика, падає інтернет і мобільний зв’язок? Бо саме в таких умовах українські лікарні працюють уже не перший рік.

Залежність, яку ми не звикли вимірювати

Сучасна лікарня — це не лише ліжка й операційні. Це медична інформаційна система, електронна черга, лабораторні інтерфейси, PACS для знімків, аптечний облік, рецепти, направлення. Коли ця інфраструктура зупиняється, зупиняється не «зручність» — зупиняється потік клінічних рішень.

Оцінка цифрової готовності української медицини показує структурні обмеження: впровадження PACS оцінюється лише у 15–25% лікарень, обладнання часто застаріле й не відповідає DICOM, а електропостачання в регіонах, наближених до бойових дій, залишається ненадійним. Тобто навіть там, де цифровізація формально є, вона часто не має «запасу міцності» на випадок кризи. А понад 1700 медичних закладів було пошкоджено, 211 зруйновано повністю станом на 2024 рік — разом із критичним діагностичним обладнанням.

Що насправді відбувається під час відключень

Найкраще це видно не з Києва, а з прифронтових регіонів. Мерефська центральна районна лікарня на Харківщині з листопада 2025-го до початку березня 2026-го жила в режимі щоденних планових і аварійних відключень — зазвичай щонайменше по чотири години, а в січні–лютому часто по 8–10 годин на добу. За цей період лікарня спалила 17 019 літрів дизельного пального. Але проблема була не лише у витратах: пальне доводилося возити без спеціалізованого транспорту, генератори заправляти цілодобово, а в сильні морози — ще й підігрівати через погану якість пального. Рентгенівські системи зупинялися, комп’ютерні томографи не запускалися, лабораторне й діагностичне обладнання виходило з ладу, холодильні системи пошкоджувалися.‌

Це важливий нюанс: навіть наявність генератора не гарантує безперебійної роботи. Нестабільна напруга в мережі виявилася не меншим ризиком, ніж сама відсутність струму, — лікарня потребує потужних стабілізаторів і систем безперебійного живлення, а не лише «дизеля на подвір’ї».‌

Загалом по країні МОЗ звітує про приблизно 12 тисяч генераторів (11 820) у медичних закладах, 1185 станцій Starlink і 962 свердловини для автономного водопостачання. Це суттєвий запас міцності. Але є критична деталь: у прифронтових регіонах запаси пального покривають лише 2–5 днів роботи, що створює постійний ризик перебоїв у разі загострення ситуації. Уряд виділяв понад 665 млн грн на пальне для генераторів у прифронтових областях, але логістика його доставки залишається окремим викликом.‌‌‌

Підписуйтеся на наші соцмережі

Паперовий план як визнання реальності

Показово, що столиця готується до цифрових криз не через «цифрові» рішення, а через повернення до паперу. У січні 2026 року Департамент охорони здоров’я КМДА повідомив: у разі відсутності інтернет-зв’язку прийом пацієнтів здійснюватиметься без електронної записи — з використанням паперових медичних карт, журналів обліку та паперових рецептів. Приймальні відділення, операційні та реанімації забезпечуватимуться резервним живленням, але адміністративні та частина діагностичних процесів переходять у «ручний» режим.‌

Це не ознака відсталості. Це ознака тверезого усвідомлення, що цифрова система без резервного контуру — це система з єдиною точкою відмови. Питання в тому, наскільки такий «паперовий план Б» відпрацьований у кожній лікарні, а не лише на рівні міських департаментів.

Кіберризик: коли цифрова криза приходить не від обстрілу

Друга половина проблеми — кібербезпека. За 2025 рік CERT-UA опрацювала 5927 кіберінцидентів — на 37,4% більше, ніж у 2024-му. Медична галузь отримала 95 зафіксованих інцидентів, і це лише ті, що потрапили в поле зору CERT-UA. Найпоширеніші методи — розповсюдження шкідливого ПЗ (2058 випадків), фішинг (1727, удвічі більше, ніж роком раніше) та компрометація облікових записів (425).‌

Окремий тривожний епізод — масова фішингова кампанія від імені CERT-UA, у результаті якої було скомпрометовано понад 200 тисяч комп’ютерів, зокрема в медичних установах. Це означає, що навіть за наявності генераторів і Starlink лікарня може втратити доступ до власних даних не через відсутність струму, а через те, що хтось відкрив «правильний» лист.‌

І ще один шар: в ЕСОЗ медична інформація технологічно зберігається окремо від персональних даних пацієнта, що підвищує рівень безпеки на центральному рівні. Але локальні МІС у лікарнях, які часто працюють на власних серверах з обмеженим резервуванням, не завжди мають такий самий рівень захисту. Дослідження фіксують типові обмеження українських медзакладів: недостатній рівень резервування, обмежену інтеграцію медичного обладнання, часткову стандартизацію даних і відсутність належної локальної серверної інфраструктури. Тобто цифрова криза може прийти зсередини — через відсутність резервних копій, оновлень і сегрегації мереж.‌‌

Чому цифровізація без стійкості створює нові ризики

Є спокуса протиставити цифровізацію та стійкість: мовляв, «спочатку переможемо, потім будуватимо надійні системи». Але це хибна дихотомія. Цифровізація без стійкості не просто «недосконала» — вона створює нові вразливості. Лікар, який звик, що всі дані доступні в системі, гірше працює в паперовому режимі. Лікарня, яка зберігає все в одному локальному сервері без резервного копіювання, втрачає більше, ніж мала б. Пацієнт, чиї дані є лише в електронному вигляді й недоступні під час збою, стає заручником інфраструктури.

Стійкість не означає відмову від цифри. Вона означає проєктування цифрових систем із розрахунком на те, що електрика зникне, інтернет пропаде, а сервер вийде з ладу. Це гібридні архітектури з офлайн-режимом, локальні кеші, резервні копії поза периметром, альтернативні канали зв’язку і — обов’язково — навчений персонал, який знає, що робити, коли «все впало».

Якою має бути лікарня, здатна працювати під час криз

Мені як майбутньому лікарю важливо, щоб це не залишилося розмовою про «інфраструктуру» в абстрактному сенсі. Стійка лікарня майбутнього — це заклад, у якому цифрові інструменти підсилюють лікаря, але не стають єдиною точкою відмови. Це означає три речі.

Перше. Енергетична автономія має бути не «генератор у підвалі», а розподіленою системою: сонячні панелі з акумуляцією, стабілізатори напруги, чіткий план паливного забезпечення на тижні, а не на дні. Мерефський кейс показує, що навіть за наявності генераторів критичне обладнання страждає від стрибків напруги — отже, якість живлення є медичним питанням, а не суто технічним.

Друге. Зв’язок має бути багатоканальним: оптоволокно, Starlink, резервний мобільний оператор. Дніпро вже підключив 32 медичні заклади до резервної оптоволоконної лінії, і лікарі відзначають, що це дозволяє зберігати електронний запис і рецепти навіть під час відключень. Але таких міст має ставати більше, і це має бути стандартом, а не пілотом.‌

Третє. Дані мають бути захищені незалежно від того, чи є струм. Це означає регулярні офлайн-копії, шифрування, сегрегацію мереж і навчання персоналу елементарній кібергігієні. Бо найслабша ланка в кібербезпеці лікарні — не сервер, а людина, яка відкриває фішинговий лист.

Замість висновку

Українська медицина вже довела, що може працювати в умовах, у яких багато систем світу просто зупинилися б. Але ця стійкість часто будується на героїзмі окремих лікарень і лікарів, а не на системних рішеннях. Наступний крок — зробити так, щоб стійкість була не подвигом, а стандартом. Цифрова медицина має бути не лише сучасною, а й такою, що витримує удар. Бо пацієнт не може чекати, поки генератор запуститься, а система — поки відновиться зв’язок.