Від реактивних «Шахедів» до ракет «Бандероль»: Стерненко про нові загрози для України
Військово-технологічна динаміка розв'язаної росією війни вийшла на етап, де засоби нападу постійно випереджають системи захисту. Про еволюцію повітряних загроз, критичну залежність фронту від супутникового зв’язку та системні проблеми у командуванні Збройних сил громадський діяч і волонтер Сергій Стерненко розповів у великому інтерв'ю виданню «Українська правда».
Реактивні «Шахеди» та гонитва за дронами-перехоплювачами
Наприкінці осені 2026 року головним технологічним трендом на лінії фронту стало масштабування реактивних безпілотників та створення засобів їхнього перехоплення. Протиповітряна оборона стикнулася з кількома модифікаціями ворожих апаратів. Найдешевший і найповільніший із них — «Герань-3» — збивається стандартними засобами. Проте «Герань-4» та «Герань-5» розвивають швидкість від 400 до 550 км/год, що вимагає фундаментально нових рішень.
Український оборонно-промисловий комплекс наближається до серійного випуску декількох типів перехоплювачів. Моделі на електродвигунах уже демонструють перші успіхи, але мають фізичний ліміт швидкості на рівні 550–600 км/год, який можуть утримувати лише 1–2 хвилини. Набагато перспективнішим напрямком є перехоплювачі на турбореактивних двигунах, хоча їхнє виробництво стримується дефіцитом силових установок та складністю локалізації.
Перспективним рішенням для протиповітряного захисту має стати створення багатоцільової повітряної платформи — турбореактивного БПЛА розміром з «Герань» або «Герберу». Такий апарат зможе нести кулемети, малі зенітні ракети або електричні дрони-перехоплювачі. Поки ж як тимчасовий захід військово-політичне керівництво адаптувало для завдань ППО дрон-ракету «Барс».
Фронтова перевага та критична залежність від Starlink
Попри швидкі темпи ворога, Україна зберігає технологічну перевагу в застосуванні важких мультироторних бомберів, а також у системному впровадженні тактичного зв'язку та ретрансляції. Водночас противник випереджає ЗСУ в побудові mesh-мереж для дальнобійних БПЛА класу «Герань». росіяни здатні ретранслювати сигнал на відстань понад 200 км, забезпечуючи глибокі удари із можливістю об'єктивного контролю ураження.
Підписуйтеся на наші соцмережі
Забезпечення стабільного зв'язку залишається базовим фундаментом для виконання комплексних місій та координації підрозділів. Відключення або обмеження роботи супутникових терміналів Starlink і Starshield миттєво відбивається на якості протиповітряної оборони та керованості військ.
Очевидність цієї залежності підтвердилась у січні, коли окупанти почали встановлювати Starlink на міні-шахеди «Италмас». Після того як профільні відомства за участі Мінцифри розробили механізм обмежень за швидкістю та запровадили «білі списки», росіяни втратили можливість точно наводити ці БПЛА. Це суттєво порушило управління ворожими підрозділами й допомогло ЗСУ провести контрнаступальні дії на Запорізькому напрямку з меншими втратами.
російська розробка власного аналога супутникової мережі під назвою «рассвет» поки має обмежений функціонал. Проте її повноцінний запуск створить колосальну загрозу, оскільки дасть змогу окупантам оперативно наводити дрони у глибокий тил аж до центральних областей України.
«Бандеролі» замість «Шахедів»: яка загроза чекає на нас далі
Основним гальмом українського мілтеху є не стільки державна бюрократія, скільки складність технологічного трансферу та небажання іноземних партнерів ділитися критичними рішеннями, зокрема головками самонаведення.
У першій половині 2027 року росія готується масштабувати виробництво дешевих малогабаритних крилатих ракет зі швидкостями 600–700 км/год. Окупанти вже щомісяця застосовують десятки ракет типу «Бандероль», запускаючи їх із безпілотників «Орион» та гелікоптерів Мі-28 чи Мі-8. Фіксуються поодинокі пуски й новітніх розробок, зокрема «Дань-Т».
Проти такого озброєння звичайні дрони-перехоплювачі будуть малоефективними. Одним із нестандартних рішень для нейтралізації цієї загрози може стати залучення навчально-бойової турбореактивної авіації, оснащеної кулеметами.
Системна криза в командуванні Повітряних сил
Запровадження нових технологічних рішень у малу ППО блокується консервативним підходом керівництва Повітряних сил. Системний мікроменеджмент, відсутність ініціативи та покарання за критику призводять до деградації управлінських процесів.
Ще у 2024 році під час переговорів із нинішнім очільником Повітряних сил Анатолієм Кривоножком волонтерські організації пропонували повністю закрити потребу в дронах-перехоплювачах і забезпечити навчання операторів для 20 підрозділів. Проте через бюрократичне затягування реальна кількість переданих підрозділів була зведена до нуля.
На відміну від Повітряних сил, у сухопутних військах та Міністерстві оборони спостерігаються позитивні зміни. Призначений влітку 2026 року головнокомандувач ЗСУ Михайло Драпатий демонструє лідерський стиль управління, відмовляючись від ручного контролю на користь делегування повноважень командирам на місцях.
Позитивна динаміка зберігається й у роботі Міноборони під керівництвом Євгена Хмари, який продовжив уніфікацію наземних станцій керування для оптоволоконних дронів та оновлення стандартів конкурентних закупівель FPV-систем.
Екзистенційне протистояння та геополітична реальність
Повітряні кампанії ЗСУ влітку 2026 року завдали відчутного удару по російській логістиці, передусім на шляхах постачання до тимчасово окупованого Криму через трасу R-280. Постійні атаки на вантажний транспорт змушують окупантів залучати тилові мобільні вогневі групи, що знижує їхній тиск на лінії фронту.
Проте самі лише далекобійні удари не змусять ворога припинити агресію. Війна зупиниться лише тоді, коли ціна її продовження створить пряму загрозу існуванню російського режиму. Наразі ж проти України у форматі прямої чи опосередкованої військової коаліції воюють чотири держави: росія, Північна Корея, Іран та білорусь за підтримки Китаю.
Перспектива повного переведення війни у формат автономних систем та робототехніки є єдиним шляхом для збереження людського капіталу. Розвиток штучного інтелекту скоротив інноваційні цикли до кількох місяців, тому поява роботизованих комплексів на полі бою є питанням найближчого майбутнього. Доки ця технологічна трансформація триває, суспільство має позбутися ілюзій щодо можливості дипломатичного компромісу з країною-агресором.