Новий Головнокомандувач ЗСУ: бойовий шлях Михайла Драпатого

22 липня 2026 року Михайло Драпатий приступив до виконання обов’язків Головнокомандувача Збройних Сил України. Того самого дня указом Президента №630/2026 його офіційно призначили на цю посаду.

Принципи нового очільника ЗСУ розкриває інтерв’ю YouTube-каналу Ukraїner W, записане під час роботи над серією «Підрозділи перемоги» про 72 окрему механізовану бригаду імені Чорних запорожців.

Михайло Драпатий про історію війська та державність

Стати танкістом Михайло Драпатий вирішив у сьомому-восьмому класі. Він закінчив школу із золотою медаллю, вступив до Харківського інституту танкових військ, а після випуску з відзнакою обрав 72 бригаду через рівень її підготовки й забезпечення. У 2004 році офіцер став там командиром взводу.

Його принцип — будь-яку справу виконувати відповідально, щоб за результат не було соромно. У кризі комбат покладався на відсутність паніки, оцінку найкращого і найгіршого сценаріїв та холодний розрахунок.

Почесні найменування й символіка, на його думку, повертають спадкоємність, яку російська пропаганда витісняла з української пам’яті. Україна не виникла лише у 1991 році, а продовжує традиції княжої, козацької та сучасної доби. Військо є гарантом її незалежності, суверенітету й територіальної цілісності.

Культура ЗСУ: чому Драпатий ставить людей вище за техніку

Головною зміною у війську Драпатий називав відхід від радянської ментальності — не лише в озброєнні, а й у стилі командування та готовності офіцерів брати відповідальність.

У 1990-х і 2000-х військовослужбовця часто не сприймали як особистість. Нова культура має спиратися на інший принцип: техніку можна відновити, людське життя — ні. Командир повинен піклуватися про підлеглих і показувати, що цінує їхнє життя.

Після 2014 року у ЗСУ сформувалося покоління офіцерів, які знають ціну рішення і не бояться його ухвалювати. Саме їх він називав командирами-лідерами.

Михайло Драпатий про суспільство і цивільне населення

На Київщині, Сумщині та інших північних напрямках цивільні передавали дані про російські позиції й допомагали військовим. На Донеччині та Луганщині траплялися випадки наведення російського вогню на позиції ЗСУ.

Драпатий пов’язував цю різницю з недостатньою роботою держави у сферах громадянської освіти, українізації та національної ідентичності. Його оцінка різка і суб’єктивна: тривала русифікація, пасивність частини населення та вплив криміналізованого середовища створили ґрунт для російської пропаганди.

Вихід воєначальник бачить у просвітництві, патріотичному вихованні, цивільно-військовій взаємодії та роботі спецслужб. Війна, на його переконання, може стати моментом істини й привести до консолідації суспільства.

Михайло Драпатий про 2014 рік: страх, присяга і готовність до бою

Після появи російських військових у Криму та спроб захопити владу на Донеччині й Луганщині 72 бригада почала готуватися до бойових дій.

Підписуйтеся на наші соцмережі

Михайло Драпатий визнавав страх перед невідомістю, але вимога присяги була однозначною — захищати суверенітет і територіальну цілісність України. Комбат наказав привести підрозділ у бойову готовність, відновити техніку та доукомплектувати особовий склад.

Батальйон майже повністю складався з мобілізованих першої хвилі. За словами командира, близько 90% особового складу його не підвели, а військовослужбовці з проблемами зі здоров’ям відсіялися на початку. Цим складом підрозділ виконував завдання приблизно пів року.

Маріуполь 2014: перший бій Михайла Драпатого

Першим реальним бойовим зіткненням для комбата стало 9 травня 2014 року. Його батальйон ніс службу на дев’яти блокпостах на в’їздах і виїздах із Маріуполя, перешкоджаючи проникненню диверсійних груп, зброї та боєприпасів.

Під час координаційної наради керівники силових структур опинилися заблокованими у будівлі міського управління внутрішніх справ. Перші два поверхи зайняли проросійські учасники заворушень, українські силовики залишалися на третьому.

Драпатий отримав наказ висунути резерв із семи БМП-2 і деблокувати будівлю. Колону зустріли камінням, вигуками та вогнем зі стрілецької зброї й ручних протитанкових гранатометів. Офіцер вважав це гібридною операцією, спрямованою на захоплення влади та витіснення українських підрозділів із міста.

Операція завершилася деблокуванням силовиків. За спогадами комбата, у будівлі загинув один командир батальйону — ймовірно, підрозділу Національної гвардії. Решта заблокованих змогли вийти.

Цивільні у Маріуполі: як 72 бригада працювала з містом

російські пабліки поширювали повідомлення про нібито загибель цивільних, намагаючись посилити ворожість до українських сил. Військові натомість налагоджували взаємодію з жителями, владою та громадами.

Військовослужбовці згадували про український прапор на білборді, після появи якого ставлення частини містян до 72 бригади почало змінюватися. Деякі цивільні стали допомагати підрозділу.

Для Драпатого це було доказом, що громадянська ідентичність не втрачена. Він називав таку роботу цивільно-військовим співробітництвом і наголошував: ніхто не повинен сумніватися в існуючих кордонах України.

«Літаюча» БМП у Маріуполі: наказ Михайла Драпатого

Під час відходу командирська БМП-2К № 200 натрапила на барикаду заввишки понад метр, складену з металу, шин і каміння.

Механік-водій Дмитро через внутрішній зв’язок запитав, що робити. Відповідь командира батальйону була короткою: 

Машина перелетіла барикаду, а відео розійшлося світом. Так БМП-2К № 200 стала «літаючою». На початку серпня 2014 року вона згоріла на Луганщині після вогневого удару з території росії. За словами Драпатого, свою роль машина виконала.

72 бригада на Луганщині: кордон, обстріли та блокування

Після приблизно місяця у Маріуполі батальйон доукомплектували в Амвросіївці та перекинули на ділянку від Ізвариного до тодішнього Червонопартизанська.

Він мав не допустити перекидання до Донецька і Луганська військових, найманців, техніки, зброї, боєприпасів та матеріальних засобів. До 15 липня кордон залишався перекритим.

Згодом почалися обстріли з Краснодона і території росії, виникла нестача артилерійських боєприпасів та продовольства. Частину вантажів скидала авіація. 14 липня один із літаків після виконання завдання був збитий над Краснодоном.

Противник проводив повітряну розвідку, годинами обстрілював опорні пункти й засилав диверсійні групи у цивільному одязі. Частину розвідників військові викрили та затримали.

Через обмеження на вогонь у відповідь по території росії підрозділ рятували маскування, маневр і вихід з-під удару. Драпатий називав ситуацію не класичним оточенням, а блокуванням: маршрути перерізали, дороги мінували, постачання стало неможливим.

Прорив 72 бригади: чому спрацював нічний маршрут

На початку серпня батальйон утратив значну частину техніки. 4 серпня масований артилерійський обстріл тривав понад шість годин. Подальше утримання району означало б нові втрати без військового сенсу, тому командування ухвалило рішення про вихід.

Перший батальйон обрав шлях через територію росії. Підрозділ Драпатого разом із частиною артилеристів 72 бригади та підрозділами 51-ї і 79-ї бригад рушив контрольованою Україною територією. Зв’язок був приглушений, основні маршрути — перерізані.

Комбат також розглядав вихід через росію. Однак командир артилерійського дивізіону Дмитро Храпач вирішив прориватися українською територією. Драпатий не залишив артилеристів із легкоброньованими тягачами та вантажівками: БМП і танки його батальйону посилили колону.

Успіх забезпечили раптовість, нічний рух, невикористаний раніше маршрут, планування та розвідувальні дозори. Перше відчуття безпеки з’явилося біля Дякового, де перебувала 79 бригада під командуванням полковника Валерія Курача. Остаточне полегшення прийшло в Амвросіївці.

Драпатий вважав, що у 2014 році росія ще не мала потенціалу для повномасштабного вторгнення. Наступні вісім років вона накопичувала високоточну зброю, ракети та розгортала нові частини, зокрема 3-тю, 144-ту і 150-ту мотострілецькі дивізії.

72 бригада Чорних запорожців: що сформувало Головнокомандувача ЗСУ

Унікальність 72 бригади Михайло Драпатий пов’язував із системою управління. Її командири були грамотними, вимогливими та справедливими, а внутрішня культура частини сформувала його професійну основу.

Цей досвід пояснює логіку нинішнього очільника ЗСУ: не панікувати, оцінювати крайні сценарії, берегти людей, не перекладати відповідальність і не утримувати позицію, якщо вона втратила військовий сенс.

Михайло Драпатий про війну: що мають пам’ятати наступні покоління

Головним обов’язком пам’яті Головнокомандувач вважав не лише пошану до загиблих, а й розуміння причин та передумов війни. Наступні покоління мають знати, як вона стала можливою, чому українцям довелося боротися і яких помилок не можна повторювати.

У центрі цієї боротьби Драпатий ставить не ресурси й не саму територію, а право української нації залишатися собою. Україна, за його переконанням, бореться за національну ідентичність, а військо є не лише інструментом оборони, а школою відповідальності та опорою державності.