Україна як стартап‑нація: «дика свобода», швидкість і держава як продукт

Україну часто описують через війну. Андрій Федорів пропонує іншу рамку: дивитися на країну як на стартап — радикальний, іноді хаотичний, але швидкий і амбітний. В інтерв’ю на YouTube‑каналі FORWARD with Valeriya Ionan він говорить про «дику свободу», венчур як пригоду, Київ як Нью‑Йорк кінця 80‑х і про те, чому Україна сьогодні нагадує «справжню Америку» в центрі Європи.

Його аргумент не про романтизацію ризику. Це спроба пояснити економічну й культурну логіку країни, яка виросла в умовах постійних криз і перетворила нестабільність на компетенцію.

Підприємництво, народжене в кризі

Український бізнес формувався з початку 90‑х у середовищі, яке Федорів називає «повністю диким». Порожній ринок, відсутність банківського фінансування, відсутність державних програм підтримки. Саме тому більшість великих брендів, що сьогодні визначають економіку, народилися або стали успішними після 2000 року — як owner‑run компанії, побудовані через бутстрепінг.

За одне покоління країна пережила фінансову кризу 1998 року, політичні події 2003–2004 років, глобальну кризу 2008‑го, Революцію гідності 2013–2014 років, російсько‑українську війну, COVID‑19 і повномасштабне вторгнення. У стабільних економіках така концентрація шоків виглядала б руйнівною. В Україні вона стала механізмом відбору.

Бізнеси тут «краш‑тестовані». Вони не впадають у паніку, коли система дає збій, бо звикли працювати в хаосі. Change management під тиском — не модний термін, а базова навичка.

Nova Poshta: двоє студентів, $7 000 і 30 000 точок контакту

Історія Nova Poshta почалася з двох студентів, які прочитали, що існує FedEx, і вирішили створити щось подібне в Україні. Вони отримали передплату $7 000 і поставили мету, яка виглядала майже абсурдною — стати лідером ринку.

Через 25 років компанія має понад 30 000 точок контакту — від відділень до поштоматів, тисячі співробітників, а засновники досі контролюють 100% бізнесу. Протягом усього часу вони реінвестували 90% заробленого.

На старті на ринку домінувала державна пошта‑монополіст. Але саме відсутність ефективної системи дала простір для створення нової — швидшої й технологічнішої.

Rozetka: від «маленького інтернет‑магазину» до екосистеми з понад 500 офлайн‑точками

Rozetka починалася як невеликий онлайн‑магазин, який молода пара запустила після народження першої дитини. Ідея була проста — мати гнучкість і не працювати «на когось».

Сьогодні це мільйони клієнтів, понад 500 офлайн‑магазинів, власна логістика, власна платіжна система. У країні, де багато процесів не були вибудувані, підприємці отримали шанс побудувати їх самостійно.

Саме цей вакуум систем створював можливості.

Україна як «справжня Америка» в центрі Європи

Один із американських клієнтів Федоріва сформулював тезу, яка стала центральною: Україна — це не «Європа, що наздоганяє», а радше Америка кінця XIX століття, період золотої лихоманки в Алясці. Простір високого ризику і високої винагороди.

Інший інвестор, Дейв Морган, який регулярно приїздить до України й інвестує в defense tech, зізнався, що ніде не відчував себе більш «в Америці», ніж тут.

Підписуйтеся на наші соцмережі

Федорів називає це ««wild freedom»» — дика свобода. Вона іноді незручна, іноді радикальна, але саме вона створює середовище, де можливо швидко діяти. Спроби вибудувати жорстку вертикаль влади в Україні історично викликали спротив — 2004 і 2014 роки це підтвердили. Суспільство віддає перевагу простим правилам і широкому простору для рішень.

«Низька база» як економічний шанс

Україна має так звану «low base» — великий розрив між «як є» і «як може бути». За оцінками, країні потрібно близько 2 мільйонів підприємців. Реально їх приблизно 400–500 тисяч. Є близько 5 тисяч великих компаній і приблизно 50 тисяч середніх.

Це означає незаповнений простір майже в кожному секторі.

У такому середовищі логіка risk–reward працює інакше. Федорів говорить про окупність інвестицій у 2 роки як про реалістичний сценарій. Горизонт 3–5 років в Україні часто вважається довгим. У багатьох європейських економіках такі показники майже недосяжні.

Один німецький інвестор пояснив свій інтерес просто: коли війна закінчиться, буде пізно починати.

Київ зараз: як Нью‑Йорк наприкінці 80‑х

Київ сьогодні порівнюють із Нью‑Йорком кінця 80‑х або Берліном одразу після падіння стіни. Місто, де війна, мистецтво, технології й підприємництво співіснують у високій концентрації.

Федорів описує ранкову сцену: коворкінг без електрики, генератор, холодне приміщення, неможливість зробити каву — і раптом світло з’являється, еспресо готове, починається новий день після ночі повітряних тривог. У розвинених суспільствах базові речі перестають цінувати. В Україні вони повертають відчуття життя.

Це середовище радикалізує емоції. Чим більше поруч смерті, тим гостріше відчувається життя.

Україна не «відстала»: Diia, fintech і швидкість

Попри стереотипи, у низці сфер Україна випереджає розвинені ринки — логістика, e‑commerce, fintech, цифрові сервіси.

Найяскравіший приклад — Diia. У 2018 році Україна була на 102‑му місці у світі за індексом розвитку цифрових державних послуг. Сьогодні — на 5‑му. Застосунок Diia використовують 23 млн людей.

Від першої розмови до публічної презентації концепції минуло менше 100 днів. Ключовим став принцип time to value: кілька кліків — і користувач бачить водійське посвідчення або техпаспорт у смартфоні. Реєстрація підприємця скоротилася з 54 кроків до 14.

Люди полюбили продукт не через риторику, а через реальне скорочення часу й стресу.

Назва як стратегія: Diia — це дія

Важливо, що Diia — українське слово, а не англомовна калька. Країна перестала копіювати і почала пропонувати власні терміни.

Подібний підхід застосовувався і при створенні бренду для об’єднання виробників оборонної продукції — використання української назви з транслітерацією замість штучного міжнародного бренду.

Ідентичність стала економічним активом.

Держава як стартап, а не як бюрократія

Міністерство цифрової трансформації створювалося як greenfield‑структура — фактично як IT‑компанія всередині держави. Це означало можливість працювати за принципами MVP, прототипування, тестування і корекції.

Андрій Федорів наголошує: культура операційної ефективності керується страхом порушити правила. Культура створення — свободою експерименту. Без права на помилку інновації неможливі.

Польський кейс цифрового паспорта підтвердив це. Комунікація використовувала гумор і навіть елементи гейміфікації. Кампанія дала рекордну кількість завантажень, бо зверталася не лише до раціональної частини людини, а й до «внутрішньої дитини».

Держава, за цією логікою, має вчитися не тільки в інших міністерств, а й у TikTok, Tinder або мобільних ігор — там, де люди добровільно витрачають час.

Найшвидші інноваційні цикли: defense tech

Чотири роки війни створили в Україні унікальний епіцентр військових інновацій. Battlefield‑tested технології, роботизована війна, інтеграція інженерної культури з креативністю — усе це формує найшвидші інноваційні цикли у світі.

Якщо раніше західні партнери приїздили з порадами й «старими рішеннями», сьогодні вони приїздять за знаннями.

Бренд «Україна»: від Чорнобиля до інновацій

Ще кілька років тому Україна асоціювалася з Чорнобилем і корупцією. Сьогодні проблема впізнаваності зникла — Україну знають усі.

Наступний етап — змінити зміст цієї впізнаваності. Федорів говорить про необхідність асоціювати країну з успіхом, інноваціями, defense tech і технологічними рішеннями, а не лише з проблемами.

Ви можете скопіювати функцію, але не культуру

Функції цифрового продукту можна повторити. Культуру — ні.

Це стосується і Monobank, і державних продуктів. Можна відтворити окрему фічу, але неможливо скопіювати середовище, яке формує швидкість, відповідальність і готовність діяти під ризиком.

Чому інвестувати зараз

Україна залишається venture‑friendly середовищем. Високий ризик поєднується з високими маржами. Окупність у 2 роки — не фантазія, а реальний сценарій для окремих секторів.

У разі появи інституційних гарантій і стабілізації безпекової ситуації можливості в енергетиці, агросекторі та інфраструктурі можуть зрости кратно. Але саме тоді вхід буде дорожчим.

Україна не обіцяє легкості. Вона пропонує інтенсивність, сенс і простір для рішень. І саме в цьому — її нова економічна логіка.