Два роки Made in Ukraine: результати та ключові виклики
Два роки тому в Україні запрацювала парасолькова економічна програма Made in Ukraine, яка об’єднала понад 15 інструментів промислового розвитку. Сьогодні, під час повномасштабної війни, вона вже впливає на структуру ВВП, податкові надходження та зайнятість. Про підсумки її роботи на своєму YouTube-каналі розповів Віктор Галасюк, окресливши шлях від блокування промислових законів до їх фактичної реалізації.
Головним ідеологом і архітектором програми називають Дмитра Кисилевського — заступника голови Комітету Верховної Ради з питань економічного розвитку. Співархітекторами програми також є прем’єр-міністерка України Юлія Свириденко та заступник міністра економіки Віталій Кіндратів.
Ще кілька років тому промислові закони — про індустріальні парки, експортно-кредитне агентство та інші механізми — блокувалися. Аргументи були типовими: «МВФ проти», «Нацбанк проти», «не на часі». Сьогодні ці ж інструменти стали основою державної політики підтримки виробництва.
Локалізація і збережені галузі під час повномасштабної війни
Одним із ключових рішень стало нове законодавство про локалізацію. Закон був ухвалений парламентом, підписаний президентом і імплементований урядом. Саме ця «командна гра» дозволила зберегти цілі індустрії та створити нові підприємства навіть під час повномасштабного вторгнення.
Йдеться про виробництво громадського транспорту, комунальної та спеціальної техніки, енергетичного обладнання, сільськогосподарського машинобудування. За оцінками виробників, асоціацій та економічних експертів, результати є відчутними.
Механізм працює через державні замовлення за правилами локалізації: більше можливостей отримують компанії з українською компонентною часткою. Це формує гарантований попит і знижує інвестиційний ризик для виробника.
20% податків і майже 1 п.п. зростання ВВП
Переробна промисловість із часткою майже 20% у податкових надходженнях вийшла на перше місце серед платників податків країни. Саме промисловість забезпечує левову частку фінансування Збройних сил України та внутрішніх потреб держави.
Підписуйтеся на наші соцмережі
У 2025 році економічне зростання оцінюється на рівні близько 2%. Майже один відсотковий пункт (1 п.п.) із цього забезпечено політикою «Зроблено в Україні». Тобто приблизно половина загального приросту ВВП сформована саме завдяки інструментам цієї програми, а не зовнішнім чинникам чи донорській підтримці.
Окрім макроефекту, програма вплинула і на зайнятість. Люди отримали можливість працювати в тилу — заробляти, утримувати родини й залишатися частиною оборони через працюючу економіку.
Понад 15 інструментів: від 5–7–9 до страхування воєнних ризиків
Made in Ukraine охоплює не лише індустріальні парки та експортно-кредитне агентство. Серед інструментів — пільгове кредитування 5–7–9, гранти на придбання виробничого обладнання, страхування та гарантування експортних контрактів, страхування воєнних ризиків.
Програма охоплює виробників від мікробізнесу до середнього рівня. За два роки не виникло жодного корупційного скандалу, що свідчить про відносну прозорість адміністрування.
Водночас залишаються обмеження: підприємства вищого масштабу часто не підпадають під більшість інструментів. Існують окремі механізми для великих інвесторів — зокрема «інвестиційні няні», які вже запрацювали, однак системної підтримки великого бізнесу недостатньо.
Малий бізнес може «посіяти зерно», але масштабні інновації, дорогі інфраструктурні проєкти й ефект зростаючої віддачі забезпечує саме великий бізнес.
П’ять стратегічних пріоритетів розвитку
1. Ціна електроенергії. Україна має одну з найвищих цін на електроенергію серед європейських країн. За таких умов промисловість не може бути конкурентною. Завдання — зробити промисловий тариф нижчим за середньоєвропейський, щоб залучати інвестиції. У звіті Маріо Драгі про конкурентоспроможність Європи наголошується, що ЄС уже програє США через вищі енергоресурси. Україна не може дозволити собі програвати навіть Європі.
2. Довгі й дешеві гроші. Кредити зі ставками близько 20% не дозволяють будувати нові заводи. Потрібне проєктне фінансування — коли завод будується під заставу самого проєкту і за низькими ставками на тривалий термін. Для цього у світі створюють банки розвитку. Без такого інструменту Україна ризикує залишатися сировинною економікою.
Окремий вузол проблеми — політика НБУ та депозитні сертифікати. Вони стимулюють банки заробляти на безризикових інструментах замість кредитування реального сектору. У ситуації, коли економіці потрібні інвестиції в інфраструктуру й виробництво, така модель є неприйнятною.
3. Податкові стимули. Закон про компенсацію капітальних інвестицій передбачає, що якщо інвестор будує завод за 20 млн євро, то до моменту сплати 10 млн євро визначених податків він звільняється від їх сплати. Фактично держава компенсує половину інвестицій через податкові механізми. Подібні інструменти використовує і Європейський Союз.
4. Людський капітал. Промисловість потребує операторів ЧПК, зварювальників, інженерів-технологів, фахівців з автоматизації. Без відродження профтехосвіти та інженерної підготовки індустріальний прорив неможливий.
5. Міжнародна політика. Необхідний перегляд підходів до міжнародних зобов’язань — від квот у ЄС до механізму СВАМ та умов публічних закупівель. Одностороннє відкриття ринків або нереалістичні екологічні зобов’язання можуть підривати конкурентоспроможність.
Економічна інженерія замість сировинної пастки
Україна традиційно залишалася економікою з високою часткою сировинного експорту. Така модель дає короткі цикли доходів, але не формує довгострокової доданої вартості, технологій і стійких робочих місць. Логіка Made in Ukraine полягає в зміні саме цієї структури — через переналаштування стимулів.
Йдеться не про декларації, а про інженерію економічної поведінки:
- якщо держава через локалізацію створює гарантований попит, бізнес інвестує у виробництво;
- якщо через податкові механізми компенсується до 50% капітальних інвестицій, з’являється мотивація будувати заводи;
- якщо запрацює довге і дешеве проєктне фінансування, масштабування стане реальним, а не точковим.
Поточні результати — 20% податкових надходжень від переробки та майже 1 п.п. приросту ВВП — свідчать, що структурний зсув можливий навіть під час війни. Проте без вирішення питання енергетичної конкурентоспроможності, доступу до довгих грошей і системної підтримки середнього та великого бізнесу країна ризикує знову зафіксуватися у ролі постачальника сировини.
Наступний етап — не просто розширення інструментів, а їх узгоджена робота як єдиної системи. Дешевша енергія, банк розвитку, податкові стимули, інженерні кадри та активна міжнародна позиція мають діяти одночасно. Лише в такій конфігурації промислова політика здатна перетворитися з антикризового механізму на фундамент довгострокового економічного зростання.