Чи є свідомість основою Всесвіту: цікава теорія, що змінює уяву про фізику та реальність

Уявіть, що свідомість не є побічним продуктом роботи мозку, а, навпаки, — фундаментальною основою Всесвіту, з якої виникає сама матерія, простір і час.

Це не сюжет науково-фантастичного фільму, а смілива теоретична модель, висунута професоркою матеріалознавства Марією Стрьомме. Її наукова робота, про яку написало онлайн-видання Earth.com, пропонує повністю переосмислити базові закони фізики. Ми адаптували цей матеріал для читачів SPEKA.

Зворотний відлік: свідомість перед матерією

Загальноприйнята наукова парадигма, з якою більшість із нас знайома зі шкільних уроків, починається з атомів і сил. Матерія є первинною. Атоми формують молекули, молекули — клітини, клітини — мозок. Лише коли нервова система стає достатньо складною, свідомість виникає як побічний ефект. Згідно з цим матеріалістичним поглядом, поле свідомості є лише надбудовою, яка «їде поверх» фізики, але не сидить у її основі.

Професорка Марія Стрьомме з Уппсальського університету пропонує повністю змінити цю відправну точку. Замість традиційного питання нейробіологів: «Як мозок породжує свідомість?», вона ставить фундаментально інше: «Як свідомий Всесвіт породжує мозок, матерію і простір-час?»

У її моделі свідомий досвід більше не є пізнім доповненням, а є базовою «субстанцією», з якої побудована реальність. Наш мозок, наше тіло і навіть саме поняття простору-часу виростають із глибшого, універсального «розуму», який заповнює весь Всесвіт.

Поле Свідомості: квантовий підхід

Щоб надати цій ідеї точної фізичної мови, Стрьомме запозичує інструменти з квантової теорії поля (КТП). В КТП елементарні частинки, як-от електрони чи фотони, розглядаються не як крихітні кульки, а як хвилі або збудження в невидимих, скрізь присутніх фундаментальних полях. Професорка розглядає свідомість як аналогічне фундаментальне поле цього типу. Ключовим моментом є те, що це поле має певне значення в кожній точці простору та часу, що означає, що універсальна, всепроникна усвідомленість присутня завжди і скрізь.

Підписуйтеся на наші соцмережі

Фізичні об'єкти, які ми спостерігаємо — від найдрібніших частинок до планет і складних нервових систем — є лише організованими патернами або локальними конфігураціями в цьому глибинному полі усвідомлення, подібно до того, як хвилі є локальними збуреннями в морі.

Для структурування свідомої природи цього поля використовується філософська система «Трьох Принципів». Важливо, що вони не є просто метафорами, а мають чітко визначені ролі в математичному апараті теорії, забезпечуючи її формалізацію. Універсальний Розум являє собою потенціал, який насичує Всесвіт. Універсальна Свідомість — це чиста, гола здатність до суб'єктивного досвіду, до того, як вона стає чимось конкретним. Нарешті, Універсальна Думка виступає як креативний процес, який формує цю чисту свідомість у конкретні, обмежені переживання. Такий підхід робить її модель формою панпсихізму, інтегрованого у фізичні рівняння.

Народження реальності: від усвідомлення до простору-часу

Традиційна космологія описує історію Всесвіту з гарячої та щільної точки Великого Вибуху. Стрьомме ж пропонує існування ще більш ранньої стадії: глибинного, позачасового стану недиференційованої свідомості, де поняття простору, часу і відокремленості ще не виникли. Це початкова, повністю уніфікована рівновага.

З цієї уніфікованої точки рівноваги у полі свідомості виникають крихітні коливання, що запускають процес, відомий як «порушення симетрії». У фізиці елементарних частинок порушення симетрії є критичним механізмом, який пояснює, чому фундаментальні сили набули різних форм (наприклад, електромагнетизм і слабка ядерна взаємодія).

Професорка використовує цей фізичний механізм для пояснення того, як у полі свідомості формуються перші розрізнення: зокрема, поділ на «спостерігача проти спостережуваного» та «це проти того». Вважається, що саме завдяки цьому порушенню симетрії сам простір і час здатні виникнути з більш загального, уніфікованого поля усвідомлення. Таким чином, фундаментальні розділення в досвіді людини зростають синхронно з фізичною структурою космосу. Це є прямим посиланням на роботи в квантовій гравітації, де простір-час також вважається не фундаментальним, а емерджентним.

Індивідуальне Я: інтерфейс та недуальність

З цієї точки зору, індивідуальна свідомість кожної людини є лише тимчасовою, високоорганізованою конфігурацією (структурованим патерном) глибинного фундаментального поля, а не самодостатнім, замкненим об'єктом. Відчуття нашої відокремленості та індивідуальності, хоча й необхідне для життя, є лише поверхневим враженням, яке приховує глибинну універсальну єдність. Такий погляд безпосередньо узгоджується з недуалістичними філософськими традиціями.

Ключова відмінність стосується ролі мозку. Замість того, щоб бути генератором свідомості, як стверджує матеріалізм, мозок функціонує як інтерфейс або редуктор. Його завдання — формувати вже присутнє універсальне усвідомлення, яке охоплює весь Всесвіт, у специфічний, обмежений і персоналізований досвід буття конкретною людиною. Він діє як приймач, налаштований на певну частоту.

Межі можливого: смерть та дивні явища

Якщо свідомість є фундаментальним полем, це відкриває можливості для пояснення явищ, які основна наука зазвичай відкидає або вважає суперечливими. Оскільки інформація закладена не в обмежених нейронних зв'язках, а в універсальному полі, це потенційно створює фізичні підстави для таких феноменів, як телепатія або навколосмертні переживання (NDEs). У спільному полі свідомості, де всі індивідуальні «Я» є організованими патернами, що спираються на одну основу, інформація може теоретично поширюватися без обмежень, які накладає звичайний простір і час. Таким чином, ці явища переходять із категорії «неможливі за визначенням» до категорії «можливо, перевірені за інших припущень».

Також теорія пропонує унікальний погляд на смерть. Індивідуальний розум є структурованим патерном у полі свідомості. Коли тіло і мозок припиняють функціонувати, цей патерн втрачає свою організацію та припиняє функціонувати як індивідуальна свідомість. Проте основне, універсальне поле залишається на місці. Відповідно, конкретний свідомий стан індивіда не зникає в нікуди, а «зливається» назад у більш загальний, універсальний стан свідомості, подібно до того, як хвиля в океані повертається до маси води.

Шлях до перевірки: фізика на межі мейнстриму

Важливо підкреслити, що модель Марії Стрьомме є теоретичною пропозицією, яка на даний момент перебуває далеко за межами усталеного наукового мейнстриму. Більшість вчених продовжують працювати в рамках матеріалістичної парадигми і вимагатимуть дуже вагомих експериментальних доказів, перш ніж переглянути свої погляди.

Проте, робота Стрьомме є важливою, оскільки вона переводить інтуїтивні філософські ідеї про універсальну свідомість у точну, фізико-подібну мову, використовуючи стиль рівнянь, що описують частинки та поля.

Ця теорія також знаходить відгук у сучасних дослідженнях квантової гравітації, де багато фізиків припускають, що простір-час не є фундаментальним, а виникає з чогось глибшого (наприклад, з квантової заплутаності або інформаційних структур). Стрьомме пропонує розмістити поле свідомості саме на цьому найглибшому рівні.

Для експериментальної перевірки пропонуються пошуки непрямих доказів — неможливо прямо виміряти свідомість, але можна шукати її вплив. Наприклад, вчені можуть шукати незвичайні кореляції між ментальними станами людини та фізичними системами, які, згідно з класичною фізикою, не мають бути пов'язані. Такі дослідження мають проводитися у сферах квантової фізики, нейронауки та космології. Зрештою, чи справді Всесвіт функціонує за цим принципом, залишається відкритим питанням, яке потребуватиме років дебатів, креативності та ретельного наукового тестування.

Глосарій ключових понять

Цей матеріал підготовлений на основі інформації з відкритих джерел. Редакція самостійно відбирає ключові факти, аналізує їх та структурує за допомогою AI-інструментів.