ЗВТ України з Туреччиною: хто заплатить за відкритий ринок

Верховна Рада 236 голосами ратифікувала угоду про вільну торгівлю між Україною та Туреччиною, підписану ще 3 лютого 2022 року. За фасадом взаємного скасування мит залишається ключове питання: чи здатна ослаблена війною українська промисловість конкурувати з економікою, яка десятиліттями підтримує власне виробництво. Можливі наслідки рішення для експорту, імпорту й торгового балансу проаналізував економіст Віктор Галасюк на своєму YouTube-каналі.

Ратифікація ЗВТ України з Туреччиною: геополітична ціна угоди

Переговори про зону вільної торгівлі тривали багато років. На експертному рівні робота розпочалася ще на початку 2000-х, а офіційні міжурядові переговори — після встановлення стратегічного партнерства між країнами у 2011 році. Сторони довго не могли узгодити баланс інтересів, а українські промислові об’єднання застерігали від відкриття ринку без компенсаторів для вітчизняних виробників.

Угоду підписали 3 лютого 2022 року — за три тижні до початку повномасштабного вторгнення. У цей період Україні була особливо важлива підтримка Анкари у політичній, безпековій та військово-технологічній сферах.

Саме тому домовленість має не лише торговельний вимір. Віктор Галасюк припускає, що її укладення могло бути частиною ширшого геополітичного компромісу. Однак повний зміст відносин між Україною і Туреччиною не зводиться до умов ЗВТ, тому оцінювати угоду виключно як «плату» за політичну підтримку було б спрощенням.

ЗВТ відкриває 99,6% ринку України: у чому асиметрія мит

За наведеними параметрами, Україна має відкрити для турецьких товарів 99,6% свого ринку. Водночас офіційні дані українського уряду свідчать, що Туреччина повністю лібералізує доступ для 84% груп українських товарів. Ще для 6% діятимуть тарифні квоти, у межах яких застосовуватиметься нульова або знижена ставка мита.

Формальна взаємність не означає однакових стартових умов. За оцінкою, середня ставка ввізного мита Туреччини до укладення угоди становила близько 29%, тоді як України — приблизно 5%. Отже, Туреччина частково відкриває значно захищеніший ринок, а Україна додатково лібералізує економіку, яка й до цього мала відносно низькі тарифні бар’єри.

Відрізняється і структура поставок. Туреччина експортує до України одяг, побутову техніку, автомобілі та інші готові товари. Українські поставки значною мірою складаються із зерна, соняшникової олії та металевих напівфабрикатів.

Тому однакова або близька кількість відкритих товарних позицій ще не означає рівноцінного економічного ефекту. Значення має не лише кількість товарів, а й додана вартість, яку вони створюють.

Український експорт до Туреччини залишається сировинним

У 2025 році зернові та соняшникова олія забезпечили 77% українського експорту до Туреччини. Значна частина цих товарів проходить подальше перероблення вже на турецьких підприємствах.

Соняшникову олію можна закуповувати великими партіями, фасувати у споживчу тару та реалізовувати на інших ринках. Металеві заготовки стають основою для виробництва дорожчої сталевої продукції. Основна додана вартість, нові робочі місця та пов’язані з переробленням податкові надходження в такій моделі залишаються за межами України.

Це і є ключовим ризиком сировинної спеціалізації: країна експортує продукцію з відносно невисоким ступенем оброблення, а потім імпортує дорожчі готові товари.

Підписуйтеся на наші соцмережі

ЗВТ теоретично здатна відкрити нові можливості для української переробної промисловості. Проте саме зниження мит не створює виробничих потужностей. Для цього потрібні доступна енергія, фінансування, кваліфіковані працівники, стабільна логістика та стимули для капітальних інвестицій.

Які галузі України ризикують через ЗВТ із Туреччиною

До найбільш уразливих зараховано легку промисловість, транспортне машинобудування, виробництво цементу, добрив, будівельних матеріалів, ліфтів та електрообладнання.

Йдеться про галузі, які не лише створюють готову продукцію, а й формують попит на послуги, матеріали, транспорт, інженерні розробки та кваліфіковану працю. Втрата таких підприємств може впливати на ширший ланцюг постачальників і підрядників.

Особливо гостро ризики сприймає легка промисловість. «Укрлегпром» наполягає, що українські та турецькі виробники перебувають у нерівних умовах. За даними асоціації, угода передбачає обнулення мит упродовж одного, трьох і п’яти років для 553 підкатегорій товарів галузі.

Турецькі підприємства мають доступ до розвиненої системи податкових, кредитних, інвестиційних та експортних стимулів. Українські фабрики водночас працюють під час війни, стикаються з перебоями в енергопостачанні, дефіцитом працівників, логістичними обмеженнями та скороченням частини замовлень.

Перехідні періоди дають бізнесу час на адаптацію, але самі по собі не вирівнюють конкурентних умов. Їхня ефективність залежатиме від того, чи використає Україна цей час для модернізації виробництва та розширення внутрішніх програм підтримки.

Імпорт з Туреччини посилює тиск на металургію України

Ще до набрання угодою чинності Туреччина стала одним із головних постачальників металопрокату на український ринок.

У першому півріччі 2025 року загальний імпорт металопрокату в Україну збільшився на 47,9% порівняно з аналогічним періодом 2024-го. Частка турецької продукції становила 58,8% імпорту плоского прокату та 62,8% імпорту довгого прокату.

Отже, в окремих сегментах на Туреччину припадало близько 60% імпортних поставок. Це не означає, що турецька продукція контролювала 60% усього українського ринку металопрокату: йдеться саме про її частку в імпорті відповідних категорій.

Турецькі виробники можуть отримувати перевагу завдяки дешевшій енергії, доступнішому кредитуванню та системній державній підтримці. Для українських заводів конкуренція ускладнюється воєнними втратами, високими енергетичними ризиками та потребою у відновленні потужностей.

Торговий дефіцит України з Туреччиною досяг $2,5 млрд

У 2021 році Україна мала у торгівлі з Туреччиною позитивне сальдо приблизно $900 млн. Проте вже у 2024 році країна імпортувала турецьких товарів на $4,24 млрд, тоді як український експорт становив близько $2,2 млрд. Дефіцит перевищив $2 млрд.

У 2025 році двосторонній товарообіг зріс до $7,9 млрд, а український експорт — до $2,7 млрд. Виходячи з різниці між цими показниками, імпорт можна оцінити приблизно у $5,2 млрд, а від’ємне сальдо — у $2,5 млрд.

Ці показники важливі, оскільки торговий дисбаланс сформувався ще до набрання ЗВТ чинності. Водночас сам дефіцит не доводить, що угода обов’язково погіршить становище: її результат залежатиме від темпів зростання експорту, структури поставок та здатності українського бізнесу використати нові тарифні можливості.

Головний ризик полягає в іншому. Турецький імпорт може відреагувати на зниження мит швидше, ніж українські підприємства встигнуть збільшити випуск готової продукції та закріпитися на турецькому ринку.

ЗВТ із Туреччиною та росія: ризики походження товарів

Туреччина підтримувала Україну у важливих військових і політичних питаннях, але не приєдналася до західного санкційного режиму проти росії. Після початку повномасштабного вторгнення США та інші партнери неодноразово закликали Анкару посилити контроль за товарами, які можуть бути використані російським військово-промисловим комплексом.

Міжнародні розслідування також описували випадки постачання європейського промислового обладнання до росії через турецьких посередників. Компанії, які фігурували у таких матеріалах, заперечували свідому участь у порушенні санкцій.

Це не означає, що турецькі товари автоматично мають російське походження або що ЗВТ відкриває український ринок для продукції з росії. Преференції повинні застосовуватися лише до товарів, які відповідають установленим правилам походження.

Однак ризик складних ланцюгів постачання залишається. Україні потрібні дієва перевірка сертифікатів, контроль походження сировини та комплектувальних, а також механізми реагування на можливе обходження торговельних обмежень.

Наслідки ЗВТ для промисловості України

Реальний вплив угоди неможливо визначити лише за кількістю скасованих тарифів. Він залежатиме від стану українського виробництва, доступу підприємств до фінансування, енергетичної стабільності, роботи митного контролю та державної промислової політики.

Позитивні прогнози щодо ЗВТ значною мірою формувалися до повномасштабної війни. Відтоді Україна втратила частину заводів, інфраструктури та кваліфікованих працівників, а витрати й ризики для бізнесу суттєво зросли.

Водночас угода передбачає не лише зниження мит. Оновлені пан’євро-середземноморські правила походження дозволяють українським виробникам використовувати турецькі матеріали та комплектувальні, зберігаючи преференційне походження продукції для подальшого експорту до ЄС. Для окремих підприємств це може стати можливістю інтегруватися у регіональні виробничі ланцюги.

Отже, ЗВТ із Туреччиною не є автоматично ані економічною перемогою, ані гарантованою катастрофою. За відсутності активної виробничої політики вона може посилити імпорт готових товарів і сировинну структуру українського експорту. За умови модернізації підприємств, підтримки інвестицій та ефективного контролю походження товарів угода здатна створити й нові експортні можливості.

Ключове питання полягає не лише в тому, наскільки широко Україна відкриває свій ринок. Важливіше, чи встигне держава створити умови, за яких українські виробники зможуть конкурувати на ньому та використовувати доступ до турецького ринку для продажу продукції з високою доданою вартістю.