Ми маємо подорослішати. Як розвивати Україну після війни
У період від 2015 до 2019 року я написав десятки публікацій у ЗМІ і соціальних мережах про те, як не про**бати здобутки Майдану, про те, що бажано і не бажано робити, ділився міжнародним досвідом, апелював до «лідерів думок», активно допомагав людям та організаціям з державного та громадського сектору. Я розраховував на те, що після Майдану не потрібно пояснювати очевидні речі, а потрібно лише підштовхути у потрібному напрямі. Я помилявся.
Лише повномасштабне вторгнення рф змусило бізнес, громадський і державний сектор об'єднатись і почати працювати разом по-справжньому. Той факт, що ми всі в одному човні, став занадто очевидним. Однак протягом незалежності ми накопичили величезний технічний борг, який мусимо зараз виплачувати. Коли настане час відновлювати нашу країну, на перший план знову вийде питання про те, як все не про**бати. Тому що виклики, що стоять перед нами, безпрецендентні, світ лихоманить, наслідки ковіду ще не ліквідували. Одне є очевидним — прості рішення себе вичерпали.
Україна не повинна бути новим Ізраїлем, тому що концепціям, на яких будувалося ізраїльське суспільство, вже кілька десятиліть. Ці ідеї вже не відповідають поточній ситуації у світі. Це не означає, що ми не можемо адаптувати ті чи інші успішні приклади, однак будувати післявоєнне суспільство на застарілих концепціях немає сенсу.
Підписуйтеся на наші соцмережі
Мовна політика має бути чіткою і прозорою, це має бути українська та англійська. Українська — мова надання послуг та мовлення. Англійська — мова бізнесу, держави та науки. Якщо людина не хоче/не може вивчити чи говорити українською, її в жодному разі не можна піддавати побутовій дискримінації, але робота у державному секторі, пільги та виборче право мають бути обмежені.
Особисті фінанси, основи кібербезпеки та ІТ, інформаційна гігієна, історія нацизму і рашизму — те, на що мають робити акцент у школах та університетах.
Цифрова трансформація та вільна економіка — те, що зможе допомогти нам. Звісно, постає питання, як прибрати з процесу «інфоциган», «гетьманцевих», «шкарлет» і тез на кшталт тієї, де «роль кібербезпеки переоцінена», але розв'язання цього завдання є prerequisites.
Громадський сектор та ЗМІ повинні мати фінансову стабільність, щоб бути sustainable і в мирні часи. Додам, що громадський сектор — це не лише збір коштів на щось, а створення проєктів насамперед з потужним social impact, у сфері technology for good та проєктів, що вирішують глобальні проблеми.
На державному рівні має бути співпраця з технологічними компаніми. Історія з Starlink Ілона Маска — чудовий приклад такої співпраці. З іншого боку, не можна роками піратити софт та ігнорувати тренди на кшталт хмарних технологій, а потім просити допомогти врятувати критичну інфраструктуру від кібератак. Як і допускати існування центрів ухвалення рішень корпорацій у сусідній країні.
Спрощення, уніфікація законодавства та його синхронізація зі світовими практиками вже давно на часі. Дозвольте підписувати договори за допомогою DocuSign/Adobe Sign, скасуйте обов'язковість актів виконаних робіт, і потреба в 1С та іншого радянського софта набагато скоротиться.
Але якщо говорити про найголовнішу зміну, то це необхідність подорослішати. Щоб наступного разу не було спокуси зійтися десь посередині, відкрити черговий офіс простих рішень чи замовляти довідку про несудимість у «Дії».