Дощ, черги й книжкові суперечки: як минула п’ята «Книжкова країна»
Дощ, град, сніг, вітер і мокрі пакети з книжками — здається, саме такою запам’ятається п’ята «Книжкова країна», яка відбулася 23–26 квітня на ВДНГ у Києві. Але навіть попри погоду, що більше нагадувала сюжет апокаліпсису, фестиваль зібрав понад 71 тисячу гостей, сотні черг на презентаціях і кілька гучних скандалів, які обговорюють досі.
Головні цифри пʼятої «Книжкової країни»
Незважаючи на погодний хаос, організатори стверджують, що фестиваль зібрав понад 71 тисячу гостей. Для порівняння:
-
Минулу «Книжкову країну» у вересні 2025 відвідало 93 тисячі людей.
- У квітні 2025 на фестиваль завітало 72,5 тисяч людей.
- У вересні 2024 — 73 тисячі людей.
- А навесні 2024 — 68 тисяч.
Однак зазначимо, що ця цифра є дуже приблизною, адже вхід на фестиваль без квитків і відстежити реальну цифру дуже складно.
За чотири дні на «Книжковій країні» продали більш ніж 85 тисяч книжок на суму понад 32 мільйони гривень. Організатори підрахували: у середньому один відвідувач залишав на фестивалі трохи більше тисячі гривень — близько 600 на книжки й ще 400 на їжу, напої та розваги.
Хоча для самих видавців ця весна виявилася не такою оптимістичною: наприклад, у Vivat продажі впали приблизно на 23% порівняно з весною 2025 року, а середній чек скоротився до 415 гривень.
В останній день буря навіть пошкодила частину інфраструктури фестивалю — загальні збитки оцінили у понад 350 тисяч гривень.
Переповнені зали та книжкові срачі: які цікаві події відбулися на найбільшому книжковому фестивалі
Однією з найбільш резонансних подій стала презентація нової книги Ілларіона Павлюка «Книга Еміля». На зустріч прийшла величезна кількість людей. Пробратися ближче до сцени було майже неможливо.
Під час самої презентації Павлюку зачитали хейт щодо його нової книжки, на що він гостро відповідав. Також поставили запитання про численні читацькі теорії: чи підтверджує він припущення читачів і чи говорить, які з них правильні.
Підписуйтеся на наші соцмережі
Відповідь автора виявилася доволі показовою: після того, як книжка виходить у світ, вона вже належить не лише автору, а й читачам.
Втім, додав: якщо людина справді занурюється у світ книги, будує теорії, уважно досліджує текст і хоче почути саме авторський задум — тоді він готовий розповідати, як це задумувався сам автор.
Дуже гаряче цьогоріч було на Премії книжкових блогерів, де цього сезону визначали найбільш обговорювану книгу українського автора. Перемогла збірка Артура Дроня «Гемінґвей нічого не знає», але сама премія запам’яталася не лише результатами.
Перший конфлікт розгорівся навколо роману Наталії Довгопол «Шляхи Еврідіки». Блогерка та членкиня журі Аліса Кочегура з каналу Peake-week Papers доволі різко заявила, що читати цю книжку — це «вид мазохізму».
Після цього почалася дискусія про саму систему голосування: блогери зауважили, що глядацьке голосування для формування короткого списку не завжди репрезентативне, адже достатньо заклику від популярного автора чи блогера — і книга може потрапити до фіналу незалежно від реальної читацької оцінки.
Другий скандал стосувався вже всього українського буктоку. Олексій Рафалович із каналу «Перехресні стежки» досить різко висловився щодо відповідальності книжкових блогерів за популяризацію українських авторів.
Його обурило, що наприкінці року в багатьох підсумкових топах українських блогерів опиняються Емілі Генрі та інші закордонні автори, а не українські письменники.
Цю думку підтримала й Тетяна Гончаренко з каналу «Непозбувний книгочитун». На їхню думку, блогери мають активніше просувати саме українську літературу.
На захист мікроблогерів стала Юля Типусяк із каналу «Проліт». Вона наголосила, що міф про всесильний букток давно не працює.
Також блогерка звернула увагу на те, що більшість українських книжкових мікроблогів — це хобі, а не оплачувана робота, тому вимагати від них системного «просування» когось виглядає доволі дивно.
Особисто для мене однією з найсильніших подій фестивалю стала презентація книги Майї Оппенгайм «Довідковий посібник з патріархату». Розмову вели співзасновниця DIVOCHE.MEDIA Оксана Павленко, авторка «Слово на літеру «Ф» Ірина Славінська. Дискусія була про фемінізм, права жінок і те, чому ця тема в Україні досі залишається болючою й необхідною.
Говорили про стереотипи, жіночу мобілізацію, материнство, батьківство, службу жінок у війську, право на вибір і те, як патріархальні моделі настільки вкорінені в суспільстві, що часто сприймаються як щось «природне».
Наприклад, чому тато з візочком досі викликає захоплення, а мама з дитиною — ні. Чому суспільство легко погоджується з жіночою кар’єрою, але лише за умови, що вдома все одно буде зварений борщ, прибрано і діти нагодовані.
Читайте також: «Норм чи стрьом?»: на «Книжковій країні» обговорили шкільну програму з укрліту
Благодійна складова фестивалю
Просто посеред ВДНГ територією фестивалю постійно курсували наземні роботизовані комплекси зі скриньками для донатів — маленькі роботи, які збирали пожертви для військових і буквально нагадували: книжкова подія в Україні сьогодні можлива завдяки тим, хто боронить нас на передовій.
За чотири дні:
- фонд «Лелека-Україна» зібрав 595 тисяч гривень,
- «Книжкові сили» — 147 450 гривень,
- «СпівДія» — 13 578 гривень та ще сім книжок.
На стендах «Книга на фронт» встановили рекорд — 1580 книжок для військових, а в межах проєкту «Будинок Української Книги» від Live Media HUB передали понад 400 україномовних видань для сільських бібліотек.
Цьогорічна «Книжкова країна» була менш про комфорт, але більше — про впертість. Про людей, які не йдуть додому через дощ, бо ще подія запланована і книжка не куплена. Про читачів, які сперечаються про букток, фемінізм, шкільну літературу і те, хто має право формувати читацькі тренди. Про видавців, які рятують стенди від бурі, але все одно посміхаються покупцям.
Мабуть, саме тому фестиваль справді вдався:
- майже всі відвідувачі — 95% — зізналися, що стали щасливішими після фестивалю,
- ще 60% зазначили, що після «Книжкової країни» планують читати частіше. І це, мабуть, найкращий показник успішності події.