Андрій Оністрат про оборонне управління України: закупівлі, технології та взаємодію інституцій

Українська оборонна система має одночасно забезпечувати потреби фронту, розвивати військові технології, підтримувати виробництво озброєння та контролювати використання значних бюджетних ресурсів. За таких умов кадрові рішення впливають не лише на окремих посадовців, а й на сталість програм, швидкість закупівель та взаємодію державних інституцій.

Про конфлікт між різними управлінськими підходами, ризик втрати технологічної ініціативи, проблеми оборонних закупівель і перевірки виробників дронів військовослужбовець та ексфінансист Андрій Оністрат розповів в інтерв’ю на Youtube-каналі LIGA Бізнес. Частина його тверджень про мотиви посадовців, політичні ризики та неформальний вплив є особистими оцінками й не підтверджена певними документальними доказами.

Оборонне управління України після кадрових змін

Зміна керівництва в оборонному секторі може вплинути на темп технологічних програм. Найбільший ризик пов’язаний не із самим кадровим рішенням, а з можливим послабленням процесів, які трималися на командах та особистому залученні окремих посадовців.

Андрій Оністрат високо оцінює вплив Михайла Федорова на розвиток технологічних напрямів у війську. За його словами, деякі важливі для Сил оборони процеси прискорилися саме завдяки втручанню та управлінській наполегливості посадовця.

Водночас система, ефективність якої залежить від однієї людини, залишається вразливою. Після зміни керівництва вже укладені контракти та запущені виробничі програми не зупиняються одразу, однак із часом можуть виникнути затримки з фінансуванням, погодженням рішень і визначенням нових пріоритетів.

Військовий припускає, що перші відчутні наслідки можуть проявитися через кілька місяців. Це прогноз, а не встановлений сценарій. Щоб кадрові зміни не руйнували напрацьовані механізми, оборонні програми мають спиратися на визначені цілі, відповідальні команди, вимірювані результати та зрозумілий порядок передавання повноважень.

Взаємодія Міноборони та Генштабу в оборонному управлінні

Взаємодію Міністерства оборони, Генерального штабу та інших складників сектору безпеки Оністрат порівнює з оркестром. Кожен учасник має власну партію, але всі повинні діяти заради спільного результату.

На практиці різні структури можуть по-різному бачити потреби війни. Військовослужбовець зауважує, що для СБУ, піхоти, Сил спеціальних операцій і Міністерства оборони пріоритети не завжди однакові. Це закономірно, оскільки кожна вертикаль працює зі своїми завданнями, ресурсами та часовими горизонтами.

Військове командування формує потреби, виходячи із ситуації на фронті. Міністерство оборони відповідає за бюджет, закупівлі, оцінювання пропозицій і контроль використання коштів. Суперечності загострюються, коли між цими процесами немає узгодженого порядку або професійні розбіжності перетворюються на особистий конфлікт.

На думку Андрія Оністрата, Олександр Сирський і Михайло Федоров є сильними лідерами, однак саме це могло ускладнити їхню взаємодію. Замість роботи як частин єдиної системи між ними виникло управлінське протиріччя, розв’язання якого зрештою залежало від президента.

Такі конфлікти не повинні постійно вимагати ручного втручання глави держави. Система має визначати, хто формує потребу, хто готує технічне завдання, хто порівнює рішення, хто погоджує фінансування і хто оцінює результат бойового застосування.

Олександр Сирський, Михайло Федоров і вибір управлінської моделі

Кадрове рішення може свідчити про вибір між двома управлінськими підходами: більш традиційною військовою моделлю та орієнтованою на швидке впровадження технологій.

Військовослужбовець також висловив припущення щодо мотивів президента Володимира Зеленського. За його оцінкою, глава держави міг поставити ризик політичного посилення головнокомандувача вище за ризик втрати технологічного вікна можливостей.

Андрій Оністрат озвучив, що це його особисті міркування. Він не навів доказів, які підтверджували б саме таку мотивацію президента, тому цю версію не можна вважати встановленим фактом.

Так само оцінкою військового є твердження, що президент утомився бути посередником між міністром оборони та головнокомандувачем. Фактично йдеться про ширшу управлінську проблему: чи здатні ключові інституції сектору оборони самостійно узгоджувати рішення без постійного втручання найвищого політичного керівництва.

Стабільність командування під час війни може знижувати ризик втрати керованості. Проте сама незмінність посадовців не гарантує ефективності, якщо система повільно реагує на технологічні зміни, не аналізує помилки та не переглядає застарілі рішення.

Підписуйтеся на наші соцмережі

Оборонні закупівлі України в умовах технологічної війни

Однією з причин напруження між військовим командуванням і цивільною частиною оборонного управління стали різні підходи до закупівель.

Показовою є ситуація з боєприпасами. Генштаб міг наполягати на закупівлі засобів із дальністю 15–20 км, тоді як розширення зони ураження вже вимагало систем, здатних працювати на 30–40 км. За таких умов виконання раніше сформованої потреби не обов’язково відповідає актуальній ситуації на фронті.

Подібна логіка стосується безпілотників. Вибір конкретної моделі має спиратися на результати бойового застосування та відповідність актуальним потребам підрозділів, а не лише на попередньо сформовані запити.

Критично важливим стає зворотний зв’язок від підрозділів. Якщо засіб утратив ефективність через зміну тактики противника, закупівельна система повинна швидко переглянути вимоги, а не продовжувати контракт лише тому, що його погодили раніше.

Технологічна війна не залишає часу на багатомісячні цикли ухвалення рішень. Поки перспективна розробка проходить випробування, погодження та закупівлю, противник може створити засіб протидії або змінити умови її застосування.

Як оборонні закупівлі можуть втрачати ефективність

Фрагментація оборонних закупівель може ускладнювати використання та обслуговування техніки.

З одного боку, широка конкуренція дає змогу тестувати різні рішення та підтримувати нових виробників. З іншого — надмірна кількість різних моделей може ускладнювати логістику, ремонт і навчання операторів.

Якщо підрозділи отримують несумісні системи, кожна з яких потребує окремих деталей, програмного забезпечення та навичок, збільшення кількості техніки не завжди означає зростання бойової спроможності.

Оборонні закупівлі потрібно оцінювати не лише за ціною виробу. Значення мають його реальна ефективність, витрати на обслуговування, доступність запасних частин, швидкість ремонту та можливість замінювати втрачені системи.

Водночас передавання більшості контрактів кільком великим компаніям також створює ризики. Системі потрібен баланс між конкуренцією, стандартизацією та швидким масштабуванням рішень, ефективність яких підтвердили підрозділи.

Технологічна війна та нестійка перевага України

Україна отримала технологічне вікно можливостей у сфері далекобійних ударів. Оністрат пов’язує його зі здатністю уражати військові, логістичні та паливні об’єкти як поблизу фронту, так і на значній відстані.

Військовослужбовець заявив, що українські удари могли зупинити приблизно 60% російських потужностей із перероблення нафти (цей показник є його оцінкою і не був підкріплений статистичними даними).

Головний ризик полягає в тому, що будь-яка технологічна перевага є тимчасовою. росія аналізує українські рішення, розробляє засоби перехоплення та швидко масштабує власні технології.

Прикладом стала ситуація з FPV-дронами на оптоволокні. Наприкінці 2024 року російські сили мали перевагу в їх застосуванні на Курському напрямку. Андрій Оністрат вважає цю технологію одним із головних чинників, які погіршили становище українських підрозділів.

Водночас на перебіг операції впливали й інші обставини, зокрема концентрація російських сил та участь військових КНДР. Тому зводити зміни на напрямку винятково до дронів на оптоволокні було б некоректно.

Україна зберігатиме перевагу лише тоді, коли швидше за противника проходитиме повний цикл: від розробки й випробування до закупівлі, серійного виробництва, навчання операторів і масового застосування.

Оборонні програми України та інституційна наступність

Після зміни керівництва чинні контракти, виробничі плани та команди певний час продовжують працювати за інерцією. Проблеми можуть виникнути пізніше, якщо нові посадовці не визначать пріоритетів або почнуть одночасно переглядати всі рішення.

Щоб уникнути такого сценарію, ключові оборонні програми мають бути закріплені не лише за конкретними керівниками. Для них потрібні визначені цілі, затверджене фінансування, відповідальні виконавці, календар оцінювання та зрозумілий механізм передавання новій команді.

Наступність не означає автоматичного збереження всіх попередніх контрактів. Рішення, які втратили актуальність або не підтвердили ефективність, потрібно переглядати. Проте такі зміни мають спиратися на бойові дані та результати випробувань, а не лише на кадрову чи політичну логіку.

Окремої уваги потребує збереження професійних команд. Якщо після відставки керівника разом із ним ідуть фахівці, які розуміють технологічні програми та виробничі ланцюги, держава втрачає не лише людей, а й інституційну пам’ять.

Оборонні закупівлі та ризик неформального впливу

Зміни у закупівлях могли зачепити інтереси окремих виробників, політиків і груп впливу. Андрій Оністрат пов’язує частину спротиву команді Федорова із запровадженням підходів, які давали змогу відмовлятися від непотрібних або невигідних закупівель.

За словами військового, до війська іноді потрапляють засоби, походження, доцільність та подальше використання яких належно не відстежуються. Він вважає, що за частиною таких рішень може стояти збройове лобі з корупційною складовою.

Однак Оністрат не назвав конкретних учасників схем і не навів документів, судових рішень чи офіційних висновків, які підтверджували б його припущення. Тому говорити про доведену корупцію або встановлений вплив конкретних осіб немає підстав.

Зменшити залежність закупівель від неформального впливу можуть єдині критерії оцінювання постачальників, аудит цін, облік результатів бойового застосування, контроль конфліктів інтересів і регулярний перегляд ефективності контрактів.

Військова потреба має визначати, який результат потрібен підрозділам, але не автоматично закріплювати контракт за конкретним виробником.

Перевірки виробників дронів і стабільність постачання

Процесуальні дії щодо виробників озброєння можуть безпосередньо впливати на стабільність оборонних поставок. Одним із виробників, навколо якого виникла дискусія, стала компанія «Вирій».

Військовий критично оцінює дії силових структур і припускає, що вони можуть створювати тиск на оборонний бізнес. Водночас без матеріалів кримінальних проваджень, позиції правоохоронців і судових рішень неможливо встановити законність, пропорційність або можливу політичну мотивацію конкретних перевірок.

Будь-яке втручання в роботу оборонного підприємства може вплинути на виконання державних контрактів. За словами Андрія Оністрата, після процесуальних дій головним питанням для «Вирію» стала здатність своєчасно виконати замовлення для війська, адже затримки передбачають значні штрафні санкції.

Розслідування можливих порушень не повинно створювати необґрунтованих перешкод для виробництва критично важливого озброєння. Водночас належність компанії до оборонного сектору не може звільняти її від перевірок.

Як посилити оборонне управління та технологічну перевагу

Кадрові рішення, військові потреби, закупівлі, технологічні програми та правоохоронні перевірки є частинами однієї системи. Збій на будь-якому етапі може уповільнити постачання озброєння і послабити здатність України реагувати на зміни на фронті.

Для збереження технологічної переваги військові потреби мають швидко перетворюватися на технічні завдання, проходити порівняльну оцінку та перевірятися даними бойового застосування.

Рішення, які довели ефективність, потрібно оперативно масштабувати. Контракти на застарілі або малоефективні системи — переглядати. Виробникам слід забезпечити зрозумілі правила доступу до закупівель, а державі — зберігати конкуренцію та не створювати критичної залежності від одного постачальника.

Конфлікти між посадовцями не повинні зупиняти технологічні програми або перетворювати президента на постійного посередника між інституціями. Міноборони, Генштаб, військові підрозділи, виробники та правоохоронні органи мають діяти в межах чітко визначених повноважень.

У технологічній війні перевагу визначає не лише якість окремої розробки. Вирішальними стають швидкість ухвалення рішень, зворотний зв’язок із фронтом, сталість команд і здатність держави масштабувати рішення раніше, ніж противник знайде спосіб їм протидіяти.