Відкритість як основна риса менеджера

Демонстративна самовпевненість — це ознака слабкості. Слабкі не хочуть чути інших, адже будь-яку відмінну або неприємну інформацію сприймають як загрозу. Тому й захищаються — часто через напад, адже напад є лише однією з форм захисту. 

Сильним не потрібно захищатися. Вони спокійно приймають навіть гірку правду й використовують її, щоб ставати кращими. Для них інша точка зору — не загроза. 

У природі можна побачити те саме: дрібні тварини часто видають гучні звуки або демонструють агресію, намагаючись налякати ворога, тоді як великі та впевнені у своїй силі хижаки залишаються спокійними — їм немає потреби доводити свою перевагу. 

Впевненість – як людина себе реально відчуває і як поводиться її тіло, як мозок реагує на стресову ситуацію. Ми не завжди можемо на це вплинути, оскільки наш тип нервової системи та синтез гормонів стресу в організмі визначається генетично (фізіологічна складова). Але на впевненість також впливає наша внутрішня самодостатність (психологічний аспект). Якщо з цим усе гаразд, то фізіологічні чинники вже відіграють набагато меншу роль. 

Сміливість – як людина діє, незалежно від того чи вона себе почуває впевнено, чи ні.  Це свідомий вольовий вибір людини – ризикувати або ні заради досягнення певних цілей. Сміливість не залежить від фізіології тіла, це наш вибір. 

Людина може переживати, бути невпевненою в собі, але при цьому робити сміливі вчинки. І навпаки – може бути дуже впевненою в собі, але при цьому бути боягузом та уникати ризиків.  

Впевненість може бути природною – якщо в нас все ОК, психологічно ми впевнені в собі і гормони стресу нас не розривають зсередини. Але якщо природної впевненості немає – вона часто стає імітованою: нам треба показувати впевненість, інакше нас “з’їдять”. Це еволюційна спадщина дикої природи: коли організм відчуває небезпеку, запускається механізм “бий або біжи”. У вразливих він спрацьовує навіть на слова чи думки, які не збігаються з їхніми. 

Проблема наступає тоді, коли внутрішньо людина в собі не впевнена, але зовнішньо їй треба демонструвати штучну, імітовану впевненість. Навіщо? Бо людина не може дозволити собі виглядати слабкою – серед випадкових незнайомців, перед публікою, а особливо – на позиції менеджера перед підлеглими. 

Але штучна впевненість дуже шкодить. Коли людина тривожна всередині – вона не чує і не бачить те що потрібно, не робить висновки, не змінюється, не приймає правильні рішення, що є критичним на управлінській посаді. Вона починає атакувати (хоча насправді це форма самозахисту) тих, хто висловлює іншу точку зору, ділиться неприємною інформацією чи дає небажаний зворотний зв’язок. Для неї все це виглядає як загроза. Та справжня причина такої реакції криється у внутрішній слабкості. 

Чи визнає слабка людина що вона не права? Ніколи. Сильна – запросто, бо вона не бачить в цьому ніяких для себе ризиків. 

Подумайте, навіщо дійсно сильним людям показувати впевненість, демонструвати силу? Дійсно сильній людині це все не потрібно. Вона не сприймає відмінну чи негативну інформацію як загрозу для себе, бо вона самодостатня.  

Підписуйтеся на наші соцмережі

А от невпевненій в собі, вразливій людині навпаки, треба демонструвати штучну впевненість. Часто це робиться інстинктивно. Іноді – для того, щоб самоствердитись, позбутись справжніх переживань. Нерідко – з метою отримання та зміцнення влади, визнання (хіба дійсно самодостатнім людям потрібна влада — питання досить філософське). 

Впевненість, як і сміливість, є корисною рисою. Але надмірна імітована “зовнішня” впевненість (що випливає зі справжньої “внутрішньої” невпевненості), намагання виглядати впевнено (перед іншими, перед собою) заважає розвиватись. Людина стає сліпою і глухою. Не хоче нічого бачити й чути того, що буде піддавати сумніву цю впевненість.  

На позиції менеджера критично чути правду, враховувати зауваження, змінюватись та вдосконалюватись, виправляти помилки, щоб правильно діяти. Саме тому справжня відкритість – це ледь не основна риса менеджера. 

Чули про самодурство керівників? Зіштовхувались з цим? Не задумувались чому так відбувається? Це ж не лише зумовлено відсутністю управлінської культури. Справжня причина, як бачите, дещо глибше.  

Що робити? Бачите ці ознаки в собі? Ви ніколи не станете дійсно хорошим менеджером поки не вирішите питання своєї внутрішньої справжньої самодостатності. 

Визнання проблеми (своєї вразливості) це перший крок до її вирішення. А таке вирішити дійсно варто. Це вплине не лише на життя ваших підлеглих, а й на якість вашого життя та життя ваших близьких. Ви станете щасливіші. 

З психологічною самодостатністю все простіше – це під нашим контролем. Ми можемо рефлексувати, знаходити фактори та події – самостійно чи з професійним психологом – які підірвали вашу справжню впевненість в собі, не дозволили їй розвинутись.  

З фізіологічною – дещо складніше (тип нервової системи, гормони, реакція мозку на стрес), Але і тут є інструменти: 

Як бачите – все в наших руках. Але навіть якщо ви все спробуєте і нічого не допоможе – ви можете завжди прийняти факт своєї тривожності, але також прийняти й вольове рішення бути сміливим – слухати думку інших, цінувати негативний зворотний зв’язок як найкращу можливість до вдосконалення, бути відкритим до змін. 

Бонус-тест — дайте відповідь на питання нижче щоб зрозуміти наскільки ви відкрита людина

Якщо у вас є відповіді “Ні” — зверніть особливо увагу на ці аспекти.