Ціна і цінність: у чому різниця?

Катерина Сердюк, CEO Subjektiv, платформи з продажу сучасного мистецтва. Свій професійний шлях я починала у фінансах. А нині керую арт-платформою Subjektiv. Здавалося б, це два різні світи — але насправді саме фінансова оптика допомогла мені глибше зрозуміти, як працює мистецький ринок. І чому він часто не працює взагалі.

Мистецтво «не для нас». Я народилась у Дніпрі, у 90-ті, в родині, де мистецтво не було присутнє, як інтерес чи хоббі. У банківському середовищі, де я працювала, це теж вважалося чимось чужим: у домівках моїх колег, були вінтажні меблі, в гардеробі дизайнерський одяг, у сторіс подорожі, але на стінах порожнеча. Мистецтво лишалося десь далеко. Не наш світ. Не наша тусовка.

Ми нібито розуміли, що картини — це красиво. Але мистецтво “вдома” здавалося чимось не притаманним для нас. Поки я не побачила в Японії роботу Sesshū «Landscape with Broken Ink». І це був момент “входу”. Вперше твір мистецтва сказав щось про мене. Не про історію, не про автора, а про мій внутрішній світ, про мене.

Із того моменту я почала купувати роботи. Не як інвесторка, а щоб зрозуміти себе. Я опиралась на емоцію в середині мене. Дивилась, як твір відгукується на внутрішні питання. І як змінюється моє сприйняття залежно від контексту.

Це був початок шляху до Subjektiv — платформи, яка мала зняти бар’єри між митцями і глядачами. І, що не менш важливо — між мистецтвом і грошима.

Хто і як визначає ціну мистецтва. Ціни на роботи на нашій платформі визначають самі художники. Ми проводимо модерацію — і часто пропонуємо знизити чи підвищити вартість. Але фінальне слово залишається за митцем.

Підписуйтеся на наші соцмережі

Часто автори орієнтуються на зовнішні ринки і виставляють завищену ціну, очікуючи, що знайдеться «свій покупець». Інші, навпаки, запитують у нас: “Якою бачимо адекватну ціну ми?”. Це нормальний, живий процес.

Але є і менш прозорі практики. Наприклад, художники, які не публікують ціну, а озвучують її кожному окремо. Це породжує недовіру. Особливо в умовах соцмереж, де прозорість, це базове очікування.

Зворотний зв’язок від покупця часто відсутній. Ми намагаємося його надавати, але навіть нам часто важко його зібрати. І важливо розуміти: зворотний зв’язок не має надходити від одного експерта. Ми можемо бути арбітром, але не ціновим диктатором, ринок так не працює.

На нашому ресурсі існує система заохочення, ми відслідковуємо кожен твір мистецтва, і коли він перепродається за вищу ціну, то ми платимо 15% від підвищення ціни. Тобто, якщо хтось купив картину за тисячу доларів, а потім перепродав за три тисячі доларів в майбутньому, то на різницю в дві тисячі доларів, 15% з цих двох тисяч ми відраховуємо митцю. Саме тому йому немає сенсу все продавати зараз і завищувати ціну, те що він зараз отримує, це не остання компенсація, яку він взагалі отримує. Художник може зараз продати трошки дешевше, щоб почати процес продажу своїх робіт, щоб люди бачили, що карни купуються, продаються, він користується попитом. І потім далі працювати над собою, над своєю творчістю, щоб ціни на його картини зростали, а він від цього буде продовжувати отримувати винагороду. Це стимулює митця не чекати, що колись ціни підвищаться, а вже продавати тут і зараз. За ту ціну, яка наразі всіх задовольняє.

Загалом ціна на картини в діапазоні до 10 000 доларів формується за рахунок об’єктивних чинників:

Ці чинники визначають ціноутворення приблизно для 70–80% мистецьких робіт у цьому сегменті. Решта 20–30% підпадають під вплив тимчасових факторів успіху — коли твір потрапляє в “бульбашку”, ціни на нього різко зростають, але згодом інтерес публіки згасає, і робота стрімко втрачає вартість. Це звична динаміка для будь-якого ринку.

Ринок сам усе врегулює? Не зовсім. Як людина з фінансів, я вірю у ринок. Він має «розставляти все по місцях». Але ринок працює лише тоді, коли є зворотний зв’язок. Коли є реальні транзакції. Коли є діалог між усіма учасниками, митцями, кураторами, покупцями.

В українському арт-середовищі цього поки немає. Все надто розрізнене. Люди бояться говорити, чи подобається їм робота. Бояться оцінити її вартість. А митці, не знають, до кого дослухатися. Галеристи мають власну мотивацію. Покупці мовчать. У результаті — замкнене коло.

Попри всі ризики та коливання, зараз — ідеальний момент для входу в арт-ринок. Це час купувати, продавати й активно включатися в процес. Чому? Ринок пережив перезавантаження: рецесія призвела до значного зниження цін, відкривши доступ до якісного мистецтва ширшому колу покупців. Те, що раніше було недосяжним, сьогодні — цілком реально.

Покупець теж має право голосу. Якщо ми хочемо сформувати справжній мистецький ринок — ліквідний, прозорий, живий, то нам потрібно почати з простого: визнати, що покупець — не просто гаманець. Це людина, яка створює додаткову вартість. І він має бути почутий.

І це найважливіше, що рішуче відрізняє арт-ринок, — велика роль покупця в процесі створення цінності твору мистецтва. Той, хто купує витвір мистецтва, впливає на його майбутню вартість. На відміну від фінансових ринків, на арт-ринку вплив покупця на історію твору мистецтва і, як наслідок, на цінність художника є неминучим і навіть бажаним. Володіння означає участь. У Subjektiv ми надаємо покупцеві  інструменти для демонстрації життя вашого твору мистецтва, поки ви разом, дозволяючи вам нарощувати його цінність.

Це не означає, що саме покупець має диктувати ціну. Але він має право сказати: «Це для мене дорого» або «Я бачу в цьому роботу, яка мене зачіпає, і готовий платити». Митець має право не погодитись. Але зворотний зв’язок, це ключ. Бо лише в діалозі виникає справжня цінність. І вона не завжди дорівнює ціні.

На завершення, попри всі свої особливості, ринок мистецтва є достатньо ефективним. Багато учасників ринку на різних етапах забезпечують дотримання правил гри. Тож не бійтеся бути обдуреними. Навчайтеся, купуючи, відкривати для себе те, що ви справді любите. У мистецтві та в інших сферах життя.