Ви потрапили до токсичного боса. Як його впізнати і що робити
Нещодавно я натрапила у мережі на опитування про відносини всередині компаній, у якому лише 27% працівників відповіли, що з атмосферою в їхньому офісі все гаразд. Це підтверджує нещодавнє дослідження від McKinsey. На запитання, чому співробітники йдуть із фірм, керівники відповідали: для того щоб заробити більше грошей в іншому місці. Але коли дослідники запитали самих співробітників, чому вони звільняються, найбільш поширеною відповіддю було те, що вони не відчувають визнання з боку своїх керівників.
Виходить, що давня мудрість про те, що приходять у компанію, а йдуть від боса, таки не втрачає актуальності.
Враховуючи, що не всі зараз можуть дозволити собі гупнути дверима й піти від такого боса, як тільки вилізе його токсичність, зрозуміло, чому у нашому власному опитуванні з великою перевагою переміг пункт “звільнився за деякий час” — таких обережних у нас аж 31% супроти 12% відчайдухів, які звільняються “одразу, коли все стало зрозуміло”.
Майже стільки ж учасників опитування обирали шлях терпіння або бурчання та співпраці, а 24% щасливців таких босів не мали взагалі.
Добре, коли оте відтермінування не впливало негативним чином на самопочуття учасників нашого опитування, себто людина визнавала, що вскочила у халепу з особистю боса, тому не дуже переймалася його “закидонами”.
Підписуйтеся на наші соцмережі
Наприклад:
Але так трапляється, що на підсвідомому рівні працівник однаково відчуває дискомфорт від того, що професійне життя йде “якось не так”.
Знов-таки, не існує єдиного маркера, який свідчить про токсичність боса. Спробуймо визначити найпоширеніші:
- Знецінення або привласнення досягнень підлеглих. Зазвичай це означає, що бос віртуально “б’є по голові” найздібніших підлеглих, аби ті не висовувалися і не складали йому конкуренцію (іноді просто уявну в його голові). Ну і заодно навчає інших підлеглих не висовуватися, бо інакше покарання неминуче. Тим більше якщо, не дай боже, підлеглий зробив помилку (з будь-якої причини). Приказка “бий своїх, аби чужі настрахалися” чудово ілюструє таку тактику. Другий пункт — коли бос очолює всі вдалі проєкти, а на невдачі регулярно знаходить цапа-відбувайла серед підлеглих. Як варіант, такий бос має улюбленців та “навпаківців” – і може з панського плеча роздавати нагороди та підвищення не тим, хто реально це заслужив, а тим, хто вартий того на думку самого боса. Ще один кейс — коли бос взагалі “весільний генерал”, але має при собі роботящого заступника, який і виконує більшість роботи, поки шеф “надуває щоки” на нарадах.
- Маніпуляції та втручання в особисте життя підлеглих теж дуже популярна ситуація. Такі боси взагалі не помічають кордонів, якщо їм щось треба. Іноді це “треба” не якесь термінове завдання, а ще одна спроба “перевірити короткий повідець”. Так колись моя шефиня зателефонувала мені у відпустку і поставила завдання про презентацію саме на понеділок, коли я мала перший день як з тої відпустки вийти. Звісно, залишок відпустки я думала про презентацію, по приїзді додому на вихідні одразу за неї сіла, здала вчасно – і досі не розумію навіщо. Бо окрім мої шефині, яка “накинула туди одним оком”, як вона відповіла на моє питання, більше ніхто її не бачив. Таких кейсів багато – зателефонувати на вихідні або після роботи, аби прискіпатися до дрібниці, передумати про завдання на наступний ранок, перенести нараду і додати туди термінових звітів, які просто тягарем ляжуть десь у електронній пошті. Терпець підлеглих такі боси перевіряють просто з насолодою. І маніпулювання особистими даними – теж їх улюблена розвага. Якщо підлеглий щось не бажає виносити на публічне обговорення, такий бос вчепиться в цю інформацію як привід для шантажу, інтриг та пліток. І, звісно, пообіцявши все зберегти в таємниці, ніц не втримає свого слова. Деякі йдуть далі – до загравань та переслідувань, але це не дуже поширена практика.
- “Злиття емоцій” – теж дуже розповсюджена розвага токсичних босів. Шеф не в гуморі – починається “гроза”. Сварки, погрози, все на підвищених тонах, з переходом на особистості, вимога вибачень від підлеглого, навіть якщо той і в чому не винний, написання пояснювальних записок та складання актів, погрози звільненням, штрафами и карами небесними, істерики та прокльони — асортимент кпинів у босів багатий і залежить від темпераменту та життєвого досвіду. Знаю кейс, коли шеф, як був не в дусі, кидався важкими предметами зі свого столу – письмовим приладдям, записниками, щоденниками (горщики з квітами чомусь на столі не прижилися, і вази теж).
- “Кар’єрист по головах” – не найгірший варіант, але з більш широкою зоною ураження. Висотавши кров з підлеглих в одному підрозділі, він переміщається на інший, аби зайнятися там тим же самим.
- “Бос-флюгер” – теж таке собі щастя, але все одно кращий за попередників. Так, цей тип босів ні на що не можуть вирішитися. Аби приймають рішення, щоб змінити його наступної години. І іноді цим ставлять у незручне становище підлеглих, які не в курсі, що “вітер змінився”. Або змушують підлеглих приймати рішення і відповідальність замість них (іноді не виділяючи потрібного ресурсу і, таким чином, гублячи навіть успішні проекти).
Як результат, такий бос створює нездорову та неекологічну амосферу у підрозділі і, таким чином, буквально “видушує” тих, хто ладен йому опиратися або не хоче терпіти таке свавілля.
Іноді бос проявляє свою токсичність лише з підлеглими, і його безпосередні керівники і гадки не мають, яку “змію пригріли” в компанії. Хоча іноді розмір плинності кадрів у підрозділі, що значно перевищує середній по компанії та відверті розмови з фахівцями на exit-інтерв’ю допомагають (хоч іноді запізно) виявити проблемну особу та ліквідувати проблему. Тому що адекватний бос та приємна атмосфера в компанії — це не тільки мала плинність кадрів та велика лояльність персоналу. Це й ефективна робота та якісна взаємодія, це прибутковість компанії, якщо казати про значущі для керівництва показники.
І, мабуть, не скажеш краще про роботу в “нормальній” компанії, ніж це зробив Віталій Карнасевич у пості на Лінкедіні:
Наостанок лише одна порада – нині ми всі трохи “самі не свої” і іноді, на жаль, цього не помічаємо. Тому можлива вірогідність того, що не тільки бос змінився на гірше, але й ми самі реагуємо геть інакше, іноді самі провокуючі реакцію, яку вважаємо токсичною. Тому важливо розуміти, що у токсичному спілкуванні ми не є хоча б частково винною стороною. І проявляємо в більшості робочих ситуацій асертивну поведінку, тобто відстоюємо свою точку зору, не порушуючи моральних прав іншої людини. І так, це вміння оптимально реагувати на критику і рішуче говорити собі та іншим «ні», якщо цього вимагають обставини.
Звісно, такі шаблони поведінки не напрацьовуються за дві години, але треба розуміти, як себе треба вести в більшості робочих ситуацій, аби не нашкодити ні собі, на колегам. І якщо така поведінка відповідає власним цінностям, напрацьовувати її та дотримуватися буде значно легше, ніж терпіти токсичність боса. Або не терпіти.