Музей у темряві, фільм Underseen та стереотипи про інклюзію — у Києві відбувся захід імпакт-підприємців
12 листопада у Києві відбувся Kyiv Impact Entrepreneurs Meetup #2 — захід, який об’єднав підприємців, представників фондів, експертів і донорів для обміну досвідом, пошуку партнерів та обговорення найкращих практик соціального підприємництва. Програма заходу містила панельні дискусії про фінансування, стійкість соціальних підприємств, впровадження технологій для соціального імпакту та розвиток імпакт-бізнесів в Україні.
Завершальний етап — панельна дискусія після закритого передпоказу документального фільму Underseen — був присвячений соціальному підприємництву для реінтеграції людей з інвалідністю та ветеранів, а також ролі медіа та культури у цьому процесі. SPEKA відвідала захід, переглянула фільм та розповідає головні тези панельної дискусії.
Документальний імпакт-фільм Underseen
Underseen — це 25-хвилинний фільм британського режисера Рафаеля Кортеса про українських жінок, які під час війни розвивають інклюзію.
Головна героїня фільму — Аліна Марненко, співзасновниця Музею у темряві «Третя після опівночі». Через цей проєкт вона прагне змінити суспільне сприйняття людей з інвалідністю. У фільмі Аліна розповідає, як виникла ідея створити місце, де люди можуть відчути повсякденне життя без зору, чому такий досвід важливий, а також про виклики, з якими зіткнувся її бізнес і вона сама під час війни.
Фільм Underseen знайомить нас із працівниками музею. Вони діляться власними історіями: як втратили зір, що відчували на початку війни, як працюють у Музеї в темряві та з якими викликами стикаються щодня.
Одна з працівниць, Вікторія Шевчук, розповідає:
Героїня фільму Катерина Халецька, каже, що про незрячих є дуже багато стереотипів. Один із них про те, що вони не можуть заробляти собі на життя:
Ще одним героєм фільму є Віталій Верес — військовослужбовець 3-ї бригади оперативного призначення імені полковника Петра Болбочана, який втратив зір майже два роки тому у Бахмуті. У фільмі він розповідає:
Варто наголосити, що Underseen — документальний фільм фестивального формату, тому його передпоказ був закритий. Більше дізнатися та проаналізувати стрічку можна буде після її публічного показу.
Підписуйтеся на наші соцмережі
Значення соціального підприємництва на прикладі Музею у темряві
«Третя після опівночі» — музей, у якому всі екскурсії проходять у суцільній темряві та у супроводі незрячих гідів. Він відкрився у Києві у березні 2017 року, а у березні 2023-го з’явився і у Львові.
Засновниця Аліна Марненко, надихнувшись розповідями друзів про музей у темряві за кордоном, вирішила створити подібний в Україні. Спочатку це було як хобі, і Аліна планувала поєднувати його з основною роботою. Але проєкт швидко став її головною справою.
Аліна Марненко наголошує, що саме ці стереотипи вони прагнуть зруйнувати за допомогою Музею у темряві.
Таким чином, каже Аліна Марненко, відвідувачі самостійно доходять певних висновків і самі руйнують свої ж стереотипи. Співзасновниця музею наголошує, що висновки, які ми робимо самотужки, цінуються більше і залишаються з нами надовше.
Ще один важливий момент під час екскурсії — це зміна ролей.
Окрім того що ця зміна ролей руйнує дуже багато стереотипів, таким чином ще й зникає бар’єр у спілкуванні, каже Аліна Марненко.
З 2017 року команда Музею в темряві активно розширює свою діяльність, збільшуючи вплив проєкту. Але саме після початку повномасштабного вторгнення попит на послуги музею зріс, оскільки багато людей втратили зір через бойові дії, а проблема реабілітації стала критичною.
Для більшої підтримки створили благодійну організацію «БФ «Фундація 03:00», яка допомагає пораненим військовим, навчає спеціалістів з реабілітації та працевлаштовує незрячих.
Боротьба зі стереотипами
Віталій Верес є співзасновником благодійного фонду «Інклюзивна фундація «Світло в тобі». Його мета — зламати стереотип про те, що незрячі люди обмежені у тих чи інших речах, «неповноцінні» тощо.
Аліна Марненко наголошує, що у комунікації щодо людей з інвалідністю потрібно постійно дотримуватися балансу. Адже існують дві крайності: або жалість — мовляв, людина нещасна, страждає, або героїзація — «попри страшну трагедію він вийшов на вулицю». Ці крайності хибні, тож важливо знайти збалансований підхід.
Анастасія Гудима, керівниця департаменту з питань розмаїття, інклюзії та рівних можливостей «Суспільного Мовлення» надала рекомендації для медіа щодо висвітлення історій людей з інвалідністю та ветеранів.
-
1
Потрібно пропустити історію через себе, зрозуміти людей, про яких розповідаємо.
-
2
Насамперед перед собою потрібно бачити саме людину. Варто приділяти увагу особистим досягненням, мріям, професійним цілям людини. Показувати людину як особистість з унікальними здібностями та інтересами.
-
3
Важливо проводити навчання для команд. Варто поглиблювати знання щодо роботи з людьми з інвалідністю, з ветеранською спільнотою, аби краще розуміти їх, комунікувати та висвітлювати їхні історії.
Стереотипи про імпакт-бізнес
Аліна Марненко каже, що нещодавно від власника іншого соціального проєкту в іншому місті почула стереотип про те, що соціальні бізнеси не повинні заробляти: «У нас же соціальний проєкт, нам соромно, що ми можемо заробляти».
Аліна Марненко наголошує, що чим більше соціальний бізнес заробляє, тим більший вплив може мати. А якщо постійно потребувати підтримки та донацій, цей вплив зменшується.
Олена Калібаба наголошує, що зараз ми бачимо таку тенденцію: бізнеси, що не мали соціальної місії, розглядають довгострокові імпакт-стратегії, а волонтерські ініціативи — можливості для підприємництва задля стійкості.
Захід провели SILab Ukraine та USVF спільно з платформою соціальних інновацій NewDoor у межах проєкту IMPULSS за фінансової підтримки Міністерства закордонних справ Латвії та завдяки Impact Europe, VPLYV і The Possible.