«Це наш перший за 300 років шанс позбутися впливу росії» — основне в інтерв'ю з Володимиром Вахітовим (частина 2)
SPEKA у своєму YouTube-проєкті «Байки з калідору» поговорила з Володимиром Вахітовим, професором American University Kyiv, експертом з поведінкової економіки. У матеріалі – кому буде важко цієї зими, коли припиниться активна стадія війни, яке майбутнє у волонтерського руху, як суспільство доростає до довіри і чи є у нас шанс відійти від російського впливу.
Це ключові тези із другої частини інтерв'ю. У першій говорили про те, як змінюється наша поведінка за небезпеки, що примушує нас її недооцінювати і як говорити з людьми, щоб все ж переконати їх евакуюватися з небезпечних зон.
Кому буде важко цієї зими
Усі, хто може виїхати за кордон, мають виїхати. Особливо з невеликих міст поблизу фронту. У них зазвичай одне джерело енергії, тож один ракетний удар може паралізувати місто і створити гуманітарну катастрофу. Жителям цих міст я радив би виїхати або у сільську місцевість, або за кордон. Але я розумію, що більшість людей проігнорує це і буде думати «нехай спочатку станеться». Це людська риса — не думати, що все буде погано.
Але якщо у Києві не буде газу і всі увімкнуть електрообігрівачі, то деякі райони, особливо центральні, точно залишаться без електрики через перенапругу.
Якою була б економіка, якби про війну попередили
Якщо у листопаді президент говорить «У нас буде війна» і більше нічого не каже, то всі починають тікати й економіка просто лягає. Якщо президент 1 листопада каже, що буде війна, і запроваджує воєнний стан, то ми просто працюємо в умовах воєнного стану. Тоді ніхто вже нікуди не біжить, бо закриють кордони і запровадять такі обмеження, як зараз.
Але питання в тому, чи було достатньо даних. Бо у листопаді, здається, навіть американці не були на 100% упевнені у тому, що війна буде. Військові навчання на кордоні з Україною були також минулого літа і нічим поганим не скінчилися, хоча очікування війни було ще тоді.
Тож просто вийти і сказати, що буде війна, — це покласти економіку, бо одразу виїдуть найбагатші люди. Так сталося у перші дні війни, коли країну залишали ті, хто мав автомобілі, гроші і знали, куди вони поїдуть.
Підписуйтеся на наші соцмережі
Українська економіка уже давно ринкова, тому перевести її на воєнні рейки дуже складно. До Другої світової війни і Німеччина, і СРСР накопичували ресурси протягом десятьох років.
Коли зменшиться інтенсивність бойових дій
На відміну від СРСР, росія так до війни не готувалася. У неї багато зброї, але більшість неефективна, її потрібно приводити до ладу та розконсервовувати. Демографія теж не на їхньому боці. У росії до початку Другої світової було не настільки старе населення. І якщо росія відправить молодих воювати, то людей віком 35-50 років буде замало, щоб працювати. Рівень життя буде падати. Тому така інтенсивність бойових дій точно не триватиме довго.
Ймовірно, що цілі операції зміняться і замість наступальних завдань буде стабілізація фронту. Для нас це теж погано, але є і переваги. Це менші втрати та певна стабільність.
Саме тому дві третини людей, які поїхали у перші два дні війни за кордон, поступово повернулися. Якщо таке станеться, у нас буде трохи більше часу, щоб реагувати та ухвалювати більш зважені рішення.
Яке майбутнє волонтерського руху
Я очолив інститут поведінкових досліджень. Одна з тем, яку ми вивчаємо, — як збільшити кількість допомоги Україні. Ми з'ясували, що люди втомилися від співчуття. Втомилися допомагати. Волонтери також вигорають, особливо ті, хто працює 24/7, вони розуміють свої обмеження і неможливість зробити все й одразу. А великі фонди стають бюрократичними.
Здається, що всі волонтерять, але насправді це не так. Ми живемо у власних бульбашках. Частина людей втратила дохід і не може донатити. Питання в тому, як цих людей залучати, як розширити волонтерство у різні соціальні страти. Бо волонтерити люди можуть не лише грошима, а й часом, зусиллями, послугами. І це теж знімає трохи навантаження з країни, не варто цим нехтувати.
Тому тут держава має зняти всі обмеження, щоб українці могли продавати за кордон або робити будь-яку додану вартість. Коли у людей є дохід, вони не навантажують державу і можуть волонтерити.
Багато грошей Україна отримує від міжнародних організацій, але витрачають їх нераціонально. Через це великі міжнародні фонди намагаються все купити за кордоном. І це шкодить нам, бо гроші не заходять у державу.
Як інтегрувати біженців в економіку
Біженці із сходу України раніше працювали зазвичай на великих підприємствах, де у них була чітко визначена роль: «Ось твоє робоче місце, ти будеш металургом, ми про все подбали». І коли вони потрапляють у Київ або на захід України, такої роботи для них немає. Тому їх потрібно навчити, як інтегруватись у малий та середній бізнес. Бо це теж додаткове джерело доходів і те, що може витягти країну.
Як зберегти наявний рівень довіри у суспільстві
Буде важко, бо зараз усі у мобілізованому стані, а потім з'являться люди, які зловживатимуть довірою. Також буде багато травмованих людей: фронтовики, переселенці, люди з ПТСР. Проблеми виникатимуть і через цей величезний вияв довіри, на який очікувати не варто. Мені здається, що схоже було з Євромайданом. Цей рух тривав, напевно, до 2015 року.
Чи вдасться нам позбутись впливу росії
Величезна частина нашої самоідентифікації досі з цим. Це спадок радянської людини. Нам здається, що всі ці мультфільми про Простоквашино і казки про царя Салтана — безневинні речі. Мільйони людей будуть це споживати, бо це те, що їм читали батьки. І мільйони людей розмовлятимуть російською вдома, бо це їхня рідна мова.
До того ж за вісім років, відколи у нас триває війна, ми не стали ближчими до західних сусідів. У нас на побутовому рівні мало польського чи словацького продукту: фільмів, серіалів, музики. У нас майже немає європейської культури. Є щось пострадянське і варіант українського. Через ментальність, культуру і мову ми більше відкриті на схід. Війна буде це змінювати, але це повільний процес.
І дуже складний. Ми спілкуємося з лібералами, але чомусь досі з російськими лібералами. Арестович розмовляє з Фейгіним, а не з поляком чи австрійцем, а ЗМІ пишуть про те, що сказала Латиніна. Ми досі у цьому полі. Щоб перейти у європейську культуру, потрібні додаткові ресурси і воля. У Луцьку є польське радіо, а у Києві вже немає.