Пилип Духлій про ШІ в школі: інструмент мислення чи загроза самостійності

Ринок праці та технології змінюються швидше, ніж оновлюються навчальні методички. Сьогодні закладам освіти важливо готувати дітей не до складання тестів, а до роботи в умовах повної невизначеності — там, де ключовою навичкою стає адаптивність та вміння ставити правильні запити штучному інтелекту.

Про інновації, інтеграцію ШІ в освітній процес та нові компетенції ми поспілкувалися з Пилипом Духлієм, очільником школи #brobots, де діти опановують інженерію, розробку ігор, електроніку та штучний інтелект.

Спеціально для SPEKA Пилип розповів, чому на IV форумі «Освіта ДивоСвіту», який пройде в Києві 4 жовтня, він говоритиме про «Сміливість бути поганим», як штучний інтелект змінює роль викладача, чому машина не замінить людину з сильними базовими знаннями та які технологічні напрями є обов'язковими для вивчення вже сьогодні.

Тема мого виступу — «Сміливість бути поганим»: про те, що батьки й педагоги дедалі більше бояться фруструвати дітей, а без цього дитині складно вчитися витримувати труднощі й докладати зусиль там, де результат не приходить одразу. Це напряму стосується і того, як діти сьогодні звикають до простих, швидких рішень і кліпової уваги — зокрема через нескінченний потік короткого контенту в соцмережах.

У нас справді сильна технологічна складова: інженерія, програмування, робототехніка, розробка ігор, штучний інтелект, електроніка, паяння. Але ми не тільки про це — в нас є девіз: ми готуємо не до іспитів, а до життя.

Коли діти виростуть, їм доведеться зустрічатися з конкуренцією, будувати стосунки з іншими людьми, справлятися з невдачами, конфліктами, обмеженнями та іншими складними ситуаціями. Тому для нас важливо підготувати їх не лише технологічно, а й до здатності витримувати ці психологічно складні процеси.

Коли ми починали у 2019 році, то вже усвідомлювали, що не знаємо, яким буде світ. Дитина приходить у перший клас, умовно, у сім років, а працювати почне приблизно у 25. Тобто сьогодні нам треба знати, що їй знадобиться через 18 років.

А це практично нереальне завдання, особливо в нашому складному світі, який дуже швидко змінюється. Тому ми не намагаємося вгадати, що буде далі. Ми спираємося на те, що маємо тут і зараз, і робимо те, що вважаємо правильним незалежно від того, як розвиватимуться технології, змінюватиметься світ, правила чи наше оточення.

Підписуйтеся на наші соцмережі

Один із принципів, про який я говоритиму, — це баланс між фрустрацією та підтримкою. Не можна просто фруструвати дитину, щось від неї вимагати, якщо немає певної бази — насамперед вибудуваних стосунків зі значущим дорослим.

Це може бути викладач, учитель, хтось із батьків чи адміністрації школи. Саме ці стосунки створюють певний кредит довіри, який дозволяє в потрібний момент сказати дитині: «Ні, так не можна». Тому що фрустрація без підтримки справді може стати травмуючим досвідом.

Водночас ми як школа постійно змінюємося. Ми чуємо батьків, чуємо дітей і співвідносимо їхні запити з нашими цінностями та з тим, що самі вважаємо правильним. Якщо тут немає суперечності й ми бачимо в змінах сенс — ми їх запроваджуємо.

Ми дивимося, як навчаються діти, де в них виникають складнощі, чуємо запити батьків і відповідно змінюємо свої підходи. Насправді це титанічна робота. Набагато простіше один раз вибудувати процеси, запустити їх і більше нічого не змінювати. Але ми — школа, яка постійно змінюється. І певною мірою саме це нас рятує, тому що дозволяє адаптуватися до змін, які постійно відбуваються навколо нас.

Штучний інтелект сам по собі, на мою думку, може бути інструментом розвитку мислення. Чому? По-перше, щоб отримати від нього хорошу відповідь, треба правильно сформулювати запит. А правильно поставлене питання — це вже половина відповіді. Уміння формулювати питання і промпти — це окрема навичка, якої ШІ від нас вимагає.

Звичайно, штучний інтелект дуже допомагає й автоматизує багато рутинних процесів. Але водночас, із мого досвіду, його часто може відвести в бік — до речей, які він вважає важливими, хоча в контексті конкретного завдання вони такими не є. Тому, щоб правильно його спрямовувати й контролювати результат, потрібно самому розумітися на тій сфері, з якою працюєш. Треба знати, що і де перевірити, що поставити під сумнів, на що звернути особливу увагу.

Якщо цього не робити, а просто погоджуватися з усім, що пропонує ШІ, навряд чи вийде щось справді якісне. Принаймні, це мій досвід. А от як помічник чи асистент він чудовий, якщо вміти з ним працювати. Я не бачу в ньому якоїсь окремої загрози — це ще один інструмент. У мене навіть є така фраза: ми конкуруємо не зі штучним інтелектом, а з іншими людьми, які вміють ним користуватися.

Наразі я не бачу ознак того, що штучний інтелект здатен повністю нас замінити. Хоча цікаво, що світ певною мірою розвивається як маятник — рухається від однієї крайності до іншої. І, можливо, зараз ми поступово рухаємося до ситуації, коли фізична праця знову цінуватиметься більше, адже дедалі більшу частину розумової роботи зможе брати на себе штучний інтелект.

Тут насамперед питання часу і того, чи зможе дитина фізично все це опанувати. Наша шкільна програма і без того досить об'ємна й навантажена, діти втомлюються. Тому завжди постає питання: чи залишається в дитини ресурс на додаткові активності?

Адже крім технологій, програмування чи штучного інтелекту є спорт, творчий розвиток, танці, театр, музика, читання, зрештою, просто дозвілля. І все це теж важливі складові розвитку дитини. У нас спеціалізована школа, тому технології присутні за замовчуванням: робототехніка, програмування, штучний інтелект та інші напрями. Але до нас і приходять діти, яким це цікаво.

Якщо ж говорити про звичайну загальноосвітню школу широкого профілю, то, на мою думку, дітям варто давати базові знання про сучасні технології: показати, які можливості існують, як ними користуватися і де шукати більше інформації, якщо захочеться розвиватися в цьому напрямі.

Але намагатися всіх навчити всього на поглибленому рівні, думаю, не варто. Базове розуміння штучного інтелекту сьогодні, мабуть, потрібне всім.

А от чи всім потрібна, наприклад, робототехніка? Якщо дитина хоче стати художником, можливо, колись вона створюватиме інсталяції чи перформанси з використанням робототехніки. Але це все-таки досить специфічна історія.

Так само майбутньому музиканту навряд чи обов'язково потрібні глибокі знання з програмування чи розуміння всіх принципів роботи штучного інтелекту. Час дитини обмежений.

Тому я б зупинився на базових знаннях, а якщо якийсь напрям її справді зацікавить, завжди є можливість піти далі — на спеціалізовані заняття чи курси. Але є ще один важливий момент.

Поки дитина має час, енергію і здатність легко поглинати нову інформацію, добре було б запропонувати їй своєрідний «шведський стіл» можливостей: дозволити походити на різні гуртки, спробувати спорт, музику, театр, технології — усе, що її цікавить

І важливо дозволити їй кидати. Не обов'язково кожне захоплення перетворювати на справу на роки. Чим більше дитина пробує, навіть якщо потім відмовляється від частини занять, тим краще вона розуміє себе: що їй подобається, що не подобається, до чого вона хоче повернутися, а що точно не її.

У якийсь момент із цього «шведського столу» вона зможе вибрати: ось це мені справді цікаво, тут я хочу затриматися. І краще мати можливість багато чого спробувати саме в дитинстві, тому що в дорослому віці такі пошуки часто потребують значно більше часу, ресурсів і зусиль.

Це насамперед велика концентрація людей, яких цікаво послухати і в яких можна взяти для себе щось нове: почути нестандартний погляд, дізнатися щось цікаве, познайомитися з різними людьми, знайти однодумців. У світі, де багато що відбувається онлайн, можливість зустрітися наживо й поспілкуватися — це вже саме по собі цінно.

Раніше SPEKA писала, куди рухається DefTech в Україні і які компетенції будуть потрібні у 2026 році.