Сергій Притула про освіту, вибори, корупцію та виклики війни

Питання національної безпеки в умовах тривалого виснажливого протистояння виходять далеко за межі постачання озброєння чи темпів мобілізації. Головні фактори стійкості держави дедалі більше зміщуються у площину внутрішньої інституційної спроможності та якості людського капіталу.

Розмірковуючи про ключові виклики сьогодення, український волонтер, громадський та політичний діяч Сергій Притула в інтерв'ю для YouTube-каналу LIGA.net окреслив діагноз системним проблемам країни — від занепаду освітньої галузі до руйнівної дії корупції й комунікаційних провалів влади.

Освіта як основа національної безпеки й захисту країни

Спроби реформувати українську освітню систему протягом 35 років часто зводилися до намагань «нап'яти сову на глобус» — сліпого копіювання іноземних моделей, зокрема скандинавської, без урахування місцевої ментальності. Повномасштабна війна оголила кричущий демографічний дисбаланс: якщо до 2022 року співвідношення населення України та росії становило 40 мільйонів проти 140 мільйонів, то зараз ця пропорція скоротилася до 25 мільйонів проти тих самих 140 мільйонів. Перевага ворога в кількості є константою, яку неможливо здолати застарілими підходами.

Рішення про зниження прохідного бала Національного мультипредметного тесту (НМТ) хоч і полегшує вступ для випускників та подобається батькам, шкодить загальній якості підготовки. Мала за чисельністю нація здатна захиститися від великого агресора лише за умови вищої якості людського капіталу. Сама освіта є інкубатором для створення технологічних рішень — від далекобійних систем ураження до перехоплювачів безпілотників, що здатні нівелювати кількісну перевагу ворога в умовах дефіциту снарядів та ракет.

Показником глибокої кризи є ситуація з підготовкою фахівців природничо-математичного профілю. Цьогоріч на спеціальності для майбутніх учителів фізики по всій країні вступили лише лічені десятки студентів, з яких лише частина завершить навчання й дійде до шкільних класів. Без сильної школи фізики та математики розвиток технологій, IT та інновацій зупиниться. Фінансування освітньої галузі має розглядатися не за лінією соціальних видатків Міністерства освіти і науки, а за першим рядком у доктрині національної безпеки з відповідним військовим пріоритетом у розподілі державних коштів.

Михайло Федоров: вибори, війна та зміна оцінок Притули

Резонансні заяви колишнього очільника Мінцифри та ексміністра оборони Михайла Федорова щодо програшу у війні через відсутність далекоглядності та пропозиції розробити механізми проведення виборів суттєво змінили сприйняття його постаті. Попри високий рівень професіоналізму у цифровізації оборонних процесів та плідну минулу співпрацю з волонтерським сектором, публічний вихід із подібними меседжами прямо перед кадровими голосуваннями у Верховній Раді перевів ситуацію у площину політичної боротьби.

Висловлювання Федорова про вибори були сприйняті як спроба публічного тиску на президента, що в українських реаліях завжди викликає зворотну реакцію. Водночас це створило дезорієнтацію серед громадян, які виходили на мітинги та протести.

Така зміна контексту суттєво вплинула на загальне сприйняття будь-яких подальших ініціатив ексміністра крізь призму його політичних амбіцій.

Застава для корупціонерів під час війни та втрата страху

Головною причиною відсутності страху серед корупціонерів вищої ланки є переконання у власній безкарності, впевненість у тому, що кругова порука системи захистить, репутацію вдасться відмити, а в крайньому разі — безперешкодно виїхати за кордон. Показником судового цинізму є практика призначення застав, які сплачуються коштами корупційного походження. Призначення суми застави у 50 мільйонів грн за розкрадання 150 мільйонів є мізерним для осіб, які оперують десятками й сотнями мільйонів євро.

Кримінальні провадження щодо одних і тих самих фігурантів тягнуться роками, як у випадку з Микитасем, щодо якого справи порушуються ще з 2017 року, накопичуючись одна за одною без остаточного вироку. Оприлюднені НАБУ записи розмов посадовців свідчать, що навіть за наявності гучних затримань і підозр у вищих кабінетах влади, як-от у справах Галущенка чи Єрмака, інші учасники схем продовжують відкрито обговорювати корупційні оборудки. Вони позбавлені базового відчуття небезпеки.

Підписуйтеся на наші соцмережі

Особливе обурення викликає відсутність суворих запобіжних заходів у вигляді тримання під вартою без права застави для осіб, чиї дії під час війни прямо загрожують національній безпеці. Ситуація, коли великі благодійні фонди зусиллями десятків тисяч громадян та бізнесів акумулюють понад сотню мільйонів гривень на місяць, а корупціонери за один раз вивозять аналогічні суми готівкою в багажниках, знищує суспільну мораль.

Чому українське суспільство втрачає довіру до держави

Втрата довіри до державних інституцій корелюється з відсутністю або систематичним запізненням офіційної комунікації. Коли кадрове переформатування чи важливі управлінські рішення ухвалюються без пояснення причин, це сприймається суспільством як демонстрація зверхності. З громадянами необхідно говорити як із дорослими партнерами, а не за допомогою директивних вказівок.

Прикладом розриву між потребами громадян та діями влади є різниця у підходах до ліквідації наслідків ворожих ударів:

Невиконання державою своєї частини суспільного договору щодо забезпечення справедливості та прозорості призводить до того, що люди починають ототожнювати конкретних корупціонерів у кабінетах із державою в цілому. Це руйнує цивільну мотивацію та підриває базове бажання захищати таку систему.

Євгеній Хмара як міністр оборони: нові KPI та підходи

Критерієм ефективності нового міністра оборони Євгенія Хмари є спроможність побудувати стійку систему управління та ухвалення рішень, яка функціонуватиме без постійного ручного втручання керівника. Попередній досвід Хмари на чолі ЦСО «А» СБУ демонструє наявність волі до системних трансформацій та інституційного зростання.

Важливим позитивним сигналом є зміна ставлення оборонного відомства до благодійних фондів та волонтерського руху. Замість сприйняття волонтерів як сторонніх спостерігачів, нове керівництво залучає їх як повноцінних партнерів у формуванні та реалізації оборонних політик.

Ще одним критичним напрямом роботи міністерства є масштабування дій у сфері когнітивної війни. Інформаційно-психологічне протистояння вимагає набагато глибших інструментів, ніж протидія звичайним ІПСО, і саме на цьому напрямі оборонне відомство має будувати власну наступальну стратегію.

Михайло Драпатий та цифрова епоха в Збройних Силах

Призначення Михайла Драпатого на посаду головкома Збройних Сил України підкреслює перехід від застарілих аналогових методів управління до цифрових стандартів. Водночас новий очільник війська опинився під тиском надмірних суспільних очікувань: від нього чекають миттєвих успіхів на фронті, оптимізації мобілізаційних процесів та зменшення втрат.

Зміна базисного підходу вимагає часу, адже йдеться про перебудову всієї вертикалі підпорядкування, взаєморозрахунків, протоколів та кадрової етики. Позитивні кадрові призначення, такі як повернення досвідчених командирів Собка чи Ішкулова, вже викликали схвалення у військовому середовищі. Проте оцінка ефективності головкома має спиратися не на емоційні очікування, а на конкретні KPI, встановлені Верховним Головнокомандувачем, зокрема щодо контролю за втратами ворога та утримання критичних територій.

Безстратегічність та бачення перемоги України у війні

Найбільшою внутрішньою проблемою країни є відсутність чітко сформульованої та донесеної до суспільства державної стратегії війни. Відсутність розуміння того, куди саме рухається країна, породжує хаос та різночитання серед громадян. Опитування пересічних українців про поняття перемоги дасть десятки протилежних відповідей — від виходу на кордони 1991 року до простої зупинки бойових дій на поточній лінії фронту.

На відміну від українського суспільства, російське населення має чітко вбиту пропагандою мету: захоплення конкретних територій, руйнування економіки України та примус Києва до капітуляції. Відсутність офіційного проговореного плану з боку українського керівництва створює вакуум, який заповнюється чутками та скепсисом щодо залаштункових мирних угод, які передаються через міжнародних посередників.

Відносини України та Польщі під загрозою: відтік молоді

Українсько-польські відносини опинилися під загрозою через сплеск антиукраїнської істерії у Польщі, яку місцеві політики використовують задля отримання короткострокових електоральних дивідендів. Систематичні випадки цькування українських дітей у польських школах призвели до того, що протягом останніх років тисячі українських родин ухвалюють рішення про виїзд з країни до Іспанії, Данії та Чехії.

Виштовхування українського людського капіталу завдає удару по самій Польщі. Українці, які швидко адаптувалися, подолали мовний бар'єр та сплачували податки, заміщали відсутню польську робочу силу. Тепер Варшава буде змушена заповнювати цей вакуум трудовими мігрантами з інших регіонів світу, до яких польське суспільство ставлення має ще більш упереджене.

Польська сторона продовжує спекулювати на темі Волинської трагедії, висуваючи вимоги про вибачення та блокуючи паритетний історичний діалог. Надаючи польським фахівцям дозволи на проведення ексгумацій в Україні, українська сторона не отримує взаємних дозволів на території Польщі. Бажання подавати складні події минулого виключно у форматі «агресор та жертва» шкодить побудові стратегічного військово-економічного союзу між двома державами.

Чому українці стали менше донатити: чинники просідання

Трансформація благодійних надходжень є прямим наслідком виснаження економіки та збідніння громадян. Середній чек донату від фізичних осіб суттєво просів порівняно з початком війни, адже люди вичерпали фінансові запаси та переорієнтували допомогу на пряму підтримку мобілізованих родичів.

Зміни в структурі благодійних внесків зумовлені кількома факторами:

У цей момент цінність мікродонатів у 20 чи 50 гривень від приватних осіб стає критичною. Знецінення дрібних внесків є помилкою, адже вони утворюють базис, що дозволяє реалізовувати масштабні системні проєкти, які держава не здатна покрити в моменті.

Патріотизм нового покоління: як змінюється суспільство

Українське суспільство перебуває в точці еволюційного переходу від емоційного патріотизму до інституційного. Емоційний підйом 2022 року, коли сотні тисяч людей добровільно взяли до рук зброю, врятував країну від знищення. Проте тривала війна вимагає більш глибинних системних трансформацій.

Інституційний патріотизм проявляється у повсякденній відповідальності: свідомій сплаті податків, повазі до закону, роботі вчителів у прифронтових зонах та відмові від тіньових схем. Суспільство підростає до розуміння того, що сплата податків є утриманням вчителя, пенсіонера та забезпеченням оборони.

Фіналом цієї еволюції має стати абсолютна незалежність, за якої ані агресивні сусіди, ані західні партнери не матимуть права на ревізію українського минулого чи вирішення майбутнього країни. Попри масований інформаційний тиск, фейки та падіння загального рівня довіри через політичні маніпуляції, низовий громадянський патріотизм залишається головним фундаментом стійкості держави.