А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА: як Іван Малкович змінив українське книговидання

На початку 1990-х український книжковий ринок розпадався разом із радянською системою. Державні видавництва втрачали фінансування, канали розповсюдження зникали, книжки ставали дефіцитом не лише як товар, а як культурний інструмент. Саме в цей момент поет Іван Малкович реєструє власне видавництво — А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА.

У розмові на YouTube-каналі FEDORIV VLOG він фактично розкладає історію цього проєкту по шарах: від особистої пам’яті дитинства до управлінських рішень, які перетворили маленьке видавництво на бренд із мільйонними накладами. Це історія не про випадковий успіх. Це історія про системну ставку на якість.

Від ангела до видавництва: як усе почалося

Іван Малкович народився в Карпатах, у середовищі, де навіть у 60–70-х роках не вдалося викорінити коляду, молитву й домашню традицію. Перший вірш, якого його навчив батько, починався словами «Ангелику мій, охоронцю мій…». Через роки він раптом усвідомить: перша сторінка першої книги його видавництва починалася саме з ангела.

Ідея «Абетки» народилася в поїзді. Тодішні абетки часто були кальками з російських видань і починалися з «арбузів» або «автобусів». Малкович хотів інакшого початку — культурно й символічно іншого. Він почав з ангела.

Назву для видавництва взяв із Франкової «Грицевої шкільної науки». А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА — дитяче проговорювання абетки. У цій назві закладено і самоіронію, і амбіцію: зробити такі книжки, щоб діти знали літери краще, ніж Грицько з оповідання.

1992 року він реєструє видавництво. Це рішення виглядало радше романтичним, ніж економічно обґрунтованим.

Перша «Абетка»: 26 тонн картону і ризик без гарантій

Перший наклад «Абетки» — 50 000 примірників. На той час це вважалося мінімальним обсягом, який не виглядав дрібним.

Для друку потрібно було 26 тонн картону. Грошей не було.

Випадкове знайомство вирішило питання матеріалу: підприємець, який здавав макулатуру на Обухівський комбінат і отримував оплату картоном, погодився позичити необхідний обсяг. Повернення — після продажу книжки. Жодних гарантій.

Водночас Малкович із самого початку сформулював стандарт, який визначить усе подальше: книжка має бути довершеною фізично. Радянський стандарт передбачав максимум 9 склейок у картонній дитячій книжці. Йому потрібно було 17. Йому казали, що так не роблять. Він наполіг.

Це був перший прояв тієї моделі, яку згодом назвуть перфекціонізмом: увага до кожної деталі, навіть якщо ринок цього ще не вимагає.

Коли експеримент став справою життя і народився перфекціонізм

Перший успіх «Абетки» став переломним моментом. Люди не просто купували книжку — вони говорили про нове видавництво. Інтерв’ю з Іваном Малковичем почали з’являтися в Україні та за кордоном.

До того він уже мав літературну репутацію як поет. Тепер додалася роль видавця. Він зрозумів: це не одноразовий проєкт. Це довга дистанція.

Саме в цей період формується стиль управління, який колеги згодом порівнюватимуть із підходом Стіва Джобса. Не через масштаб компанії, а через принцип: абсолютна увага до деталей. Як Джобс міг годинами добирати відтінок корпусу пристрою, так Іван Малкович здатен витрачати години на тон фарби, на шрифт, на ритм фрази в перекладі. Якщо слово «не дихає» — його перепишуть. Якщо колір «не звучить» — його перероблять.

Підписуйтеся на наші соцмережі

Він не делегує фінальне рішення щодо тексту. Поетичні антології формує сам: добирає, переставляє, скорочує, редагує. У багатьох книжках особисто вносить правки у фінальні файли. На перший друк їздить сам — як і в 1990-х, коли контролював, щоб не крали наклад.

Попри те що в середині 1990-х майже не існувало системи продажів, а ринок залишався хаотичним, Малкович продовжував розширювати каталог. Він працював із художниками, формував власну естетику й поступово вибудовував репутацію видавництва, якому довіряють.

«Українські вірші»: книжка, що змінювала мову в родинах

1994 року з’являється «Улюблені вірші» — книжка, яку Іван Малкович називає віховою. Вона створювалася з участю найкращих українських художників. Але принциповою інновацією стала звукова версія.

Спочатку — аудіокасета, згодом диск, тепер — QR-код. Тексти озвучили Богдан Бенюк, Олеся Бонковська, Наталя Наум, Василь Мазур. Дитячий голос — син Малковича.

Видавець згадує лист із тодішнього Дніпродзержинська: родина писала, що завдяки цій книжці їхня дитина вивчила всі вірші, а згодом сім’я перейшла на українську мову в побуті. Для Малковича це був доказ того, що книга може впливати не лише естетично, а й мовно.

Загальний наклад тритомника, за його оцінкою, сягає близько мільйона примірників.

Фабрики, крадіжки і перші репутаційні удари

Романтика 1990-х швидко зіштовхнулася з реальністю. Під час друку «Улюблених віршів» 1994 року на фабриці почали масово красти наклад. Робітники відкрито говорили, що книжки все одно винесуть.

Частина накладу з’являлася на Петрівці дешевше, ніж у видавця. Через нестачу матеріалу обкладинки частину примірників надрукували на радянському папері. Малкович ночував на фабриці, намагаючись контролювати процес.

Піратство залишалося проблемою й надалі. Найболючішим випадком стали контрафактні видання «Записок українського самашедшого» Ліни Костенко: текст сканували з оригіналу, додавали сотні помилок, але зберігали марку А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА. Це било по довірі.

Гаррі Поттер: права, роялті і ніч на Хрещатику

Перемовини за права на «Гаррі Поттера» тривали близько восьми місяців.

Для невеликого українського видавництва це був крок на межі можливостей. 2001 рік. Україна для британських агентів — малий ринок.

Аванс за книгу становив до 10 000 доларів. Основним викликом стали роялті — близько 30%, що значно вище звичних ставок.

Перша презентація українського видання відбулася на Хрещатику о 23:59:34. Привезли 800 примірників. Усі продали тієї ж ночі. Зібралося близько тисячі людей — безпрецедентний випадок для українського книжкового ринку того часу.

За 20 років видано кілька мільйонів примірників. Сьома книга українською вийшла першою серед перекладних видань у світі.

Український переклад, над яким Малкович працював особисто, вважається одним із найкращих поряд із німецьким. Він прагнув зробити мову живою — щоб діти говорили як діти, а не як академіки.

Ліна Костенко: 300 000 примірників поезії

Видання Ліни Костенко у видавництві Івана Малковича вийшло накладом близько 300 000 примірників — безпрецедентний показник для поезії.

Їхня історія почалася ще 1981 року, коли Костенко написала 16-сторінкову внутрішню рецензію на його рукопис. Вона різко критикувала окремі тексти, але водночас підтримала автора.

Для покоління Малковича Костенко була моральним орієнтиром. Її феномен він пояснює поєднанням пам’яті, внутрішньої свободи й високої вимогливості до слова.

«Снігова королева»: світове визнання і цифровий експеримент

Британське видання «Снігової королеви» увійшло до трійки різдвяних бестселерів Великобританії у сезоні 2005–2006 років. Книга вийшла грецькою, китайською, корейською та іншими мовами.

Інтерактивний додаток до книги коштував близько 100 000 доларів інвестицій партнерів. Комерційно він не виправдався — ринок тяжів до простіших продуктів. Проте для Малковича це був крок у бік розширення меж книжки як форми.

Донкіхотство і бізнес

Наприкінці 1990-х ідеалізм поступово перетворився на стабільну модель. З’явилися канали продажу, ринок почав структуруватися.

Пік продажів припав на 2022–2023 роки. У 2022 році продано близько 800 000 книжок у твердих обкладинках. Надалі показник зменшувався на десятки тисяч щороку, але залишається значно вищим за довоєнний.

Малкович підкреслює: він ніколи не почувався бідним. Для нього достатність — це можливість робити книжку такою, якою вона має бути.

Виклик часу: читання, покоління і майбутнє видавництва

Говорячи про дітей і читання, Іван Малкович не ідеалізує ситуацію. Він прямо визнає: не всі діти народжуються читачами, а світ гаджетів змінює спосіб сприйняття тексту. Конкуренція за увагу стала жорсткішою, ніж у 1990-х.

Однак засновник А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА переконаний: високохудожня книжка формує смак і піднімає естетичну планку навіть тоді, коли читацька культура переживає трансформацію. Йдеться не про кількість сторінок, а про рівень досвіду.

Саме тому видавництво не намагається працювати за логікою масмаркету. Воно не стало сімейною корпорацією, що масштабується будь-якою ціною. Діти Івана Антоновича обрали власні професійні шляхи, а сам він зосереджений на завершенні масштабних антологій української поезії, які охоплюють тисячолітню традицію.

Сьогодні А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА — це не просто бренд, а інституція довіри. Вона пережила хаос 1990-х, фабричні крадіжки, піратство, цифрову революцію і війну. Її головний капітал — не наклад і не швидкість обігу, а репутація довершеної книги.