Кирило Буданов про довгу війну, енергетичний дефіцит і ставку на самодостатність

Публічна розмова керівника Офісу президента Кирила Буданова з бізнес-спільнотою, оприлюднена на youtube-каналі CEO Club Ukraine, стала не просто обміном думками про безпеку. Вона окреслила економічну рамку існування країни в умовах довгої війни — 13 років конфлікту з 2014-го і понад чотири роки повномасштабного вторгнення. Йшлося про інше: як жити, планувати і будувати економіку, якщо швидкого фіналу не буде.

12 квітня виповнилося 100 днів з моменту призначення Кирила Буданова. Цей рубіж у розмові не перетворився на формальний звіт. Він став точкою, через яку можна оцінити: чи з’явилася у державному управлінні довша стратегічна логіка — і якою вона є.

Довга війна як економічна константа: планування, переговори і допомога партнерів

Розмова почалася з питання, яке визначає все інше: як планувати в умовах невизначеності.

Кирило Буданов навів приклад діалогу з послами країн Nordic Baltic NB8. Їхнє питання звучало просто: чи закладати кошти на наступні роки, якщо горизонт завершення війни невідомий.

Відповідь була прагматичною: мінімум — планувати на рік. Якщо війна завершиться раніше, кошти можна переорієнтувати. Якщо ні — вони вже передбачені. Не закласти ресурси означає створити гарантований дефіцит.

Ця логіка переноситься і на переговорний процес. Переговори тривають, однак швидкого і простого рішення не буде. Конфлікт став найбільшим, найкривавішим і найдорожчим у сучасній історії. У ньому перетинаються інтереси США, Європейського Союзу, російської федерації та Китаю. Це означає, що навіть у разі політичних домовленостей економічна невизначеність не зникне миттєво.

У такій конфігурації зовнішня допомога залишається критично важливою, але не може бути єдиною опорою. Військово-технічна підтримка триває, підстав говорити про її згортання немає. Водночас Кирило Буданов прямо говорить про ризик залежності: у партнерів є власні кризи і пріоритети.

Програма Ukrainian Support Loan на 90 млрд євро ілюструє цю складність. Станом на момент розмови коштів немає. Називалися близькі строки, однак, за оцінкою Кирила Буданова, вони навряд чи будуть дотримані точно. У горизонті до півроку можливий прогрес. Якщо повна сума не надійде, можливі альтернативні формати меншого масштабу. Це виклик для ліквідності, але не системний крах.

Саме тут звучить формула, яка стає економічним принципом: «треба надіятися тільки на себе».

Енергетика як межа зростання: дефіцит, дорога електроенергія і зима попереду

Найгостріший структурний виклик — енергетичний.

Підписуйтеся на наші соцмережі

Йдеться не про побутові перебої, а про великий дефіцит генерації. Озвучені цифри, за словами Кирила Буданова, настільки значні, що їх «не хочеться повторювати». Українська електроенергія стала найдорожчою в Європі. Це означає прямий удар по конкурентоспроможності виробництва.

Висока ціна енергії закладається у собівартість продукції, зменшує експортний потенціал і обмежує інвестиційні рішення. Підприємство, яке платить за електроенергію більше, ніж його європейський конкурент, автоматично опиняється в гіршій позиції.

Навіть якщо бойові дії припиняться негайно, без введення нових потужностей наступна зима — а до неї близько восьми місяців — стане критичною. Енергетичний дефіцит не зникне разом із новинами про перемир’я.

Готуватися до зими означає інвестувати вже зараз — у нову генерацію та відновлення потужностей. Без цього будь-яка розмова про відновлення і неоіндустріалізацію буде відірваною від реальності.

У цьому контексті малі модульні реактори (SMR) не є швидким рішенням. Жодна країна світу не має сертифікованого SMR, що працює у цивільному місті. Rolls-Royce веде розробки, але вони не впроваджені. У 60–70-х роках подібні рішення існували в СРСР і США. росія використовує плавучі електростанції з реакторами зі списаних підводних човнів. Технологія має потенціал, але не розв’яже проблему найближчої зими.

Оборонна самодостатність і експорт: досвід як ресурс або втрачене вікно

Україна накопичила унікальний бойовий і технологічний досвід. Проте, як наголошує Кирило Буданов, без повного виробничого циклу цей досвід не масштабується.

За час повномасштабної війни не збудовано жодного танка. Ракетні програми запущені, але з нюансами через залежність від імпортних компонентів. Ключова проблема — елементна база: мікроелектроніка, системи наведення, критичні вузли. Частину спроможностей втрачено близько 20 років тому. Частину компонентів союзники не продають.

Без власного виробництва цих елементів оборонний досвід не перетворюється на повноцінний економічний актив. Він залишається фрагментарним.

Загострення на Близькому Сході створило парадоксальну ситуацію. З одного боку — зростання цін на пальне і тиск на бізнес. З іншого — підвищений попит на захисні технології. Інтерес до українських систем, зокрема протидії дронам, зростає.

Це коротке вікно можливостей. Якщо його не використати, ринок займуть інші. Водночас питання експорту озброєнь під час війни є чутливим. Частина виробників має надлишкові потужності або продукцію, що втратила актуальність на внутрішньому фронті, але має попит за кордоном. Втрата ринків означає довгострокові економічні втрати.

Кирило Буданов говорить про необхідність прагматичного підходу. Експорт — це не лише прибуток, а й інструмент утримання технологічних компетенцій.

Неоіндустріалізація і кадровий дефіцит: вузьке місце економіки

Модель сировинної та аграрної економіки, яка функціонувала до повномасштабної війни, втратила стійкість після руйнування енергетики.

Неоіндустріалізація означає перехід до виробництва з високою доданою вартістю, створення власної елементної бази і зменшення критичної імпортної залежності. Оборонна самодостатність стає частиною цієї індустріальної стратегії.

Однак індустріальний розворот упирається у кадрову проблему. Бізнес стикається з браком персоналу. Легалізація одного іноземного працівника може коштувати до 40 000 грн через складні процедури і перелік країн міграційного ризику. МЗС і СБУ працюють над переглядом цього списку, але швидких змін поки немає.

Повернення українців з-за кордону також не відбувається масово. Кирило Буданов поділяє тих, хто виїхав, на кілька категорій — від мешканців окупованих територій до заробітчан. Політика, за його словами, має починатися з тих, хто готовий повернутися.

Без вирішення кадрового питання індустріальний перезапуск залишиться обмеженим.

Геополітичний контекст і управлінський фактор: перші 100 днів

Співпраця зі Сполученими Штатами залишається ключовою складовою безпекової та фінансової архітектури. Питання відносин з Угорщиною і Словаччиною розглядаються в ширшому європейському контексті. Україна діє в середовищі, де кожне рішення залежить від кількох центрів сили.

У цих умовах внутрішня швидкість управління стає економічним ресурсом. За словами Кирила Буданова, за перші 100 днів змінено операційну модель роботи Офісу. Регулярні наради проводяться кілька разів на день, прискорено підписання документів, зменшено внутрішню конфліктність.

У воєнний час це не адміністративна деталь. Це фактор, який впливає на швидкість рішень у сфері фінансів, енергетики та оборонного виробництва.

Розмова з бізнесом окреслила головну дилему. Україна може залишатися об’єктом зовнішніх рішень або стати суб’єктом, який формує власну економічну стратегію.

Енергетика визначає межі зростання. Оборонний досвід — потенційний капітал. Кадровий дефіцит — вузьке місце. Зовнішня допомога — ресурс без абсолютних гарантій.

Після 100 днів на посаді Кирило Буданов фактично сформулював економічний принцип довгої війни: планувати, інвестувати і будувати спроможності так, ніби відповідальність повністю лежить на самій країні.