Інтернет на дні океану: чому підводні кабелі стали основою цифрового світу і новою ціллю геополітичних конфліктів
Надіслати повідомлення в месенджері, викликати таксі, замовити обід в офіс, оплатити квиток в театр чи записатися до лікаря — для нас це звична рутина, яка займає кілька хвилин. Дані передаються через Wi-Fi, сервіси працюють у хмарі, а зв'язок із будь-якою точкою світу здається миттєвим і майже магічним.
Насправді ж, цифровий світ має цілком матеріальну основу, яку складають датацентри хмарних провайдерів та підводні волоконно-оптичні кабелі, які зʼєднують континенти в єдину цифрову систему. Саме вони забезпечують близько 99% міжнародного інтернет-трафіку. Сьогодні ці кабелі стали настільки важливими, що дедалі частіше опиняються в центрі уваги військових, спецслужб та урядів. Але про все це — по черзі.
Від телеграфного кабелю до глобального інтернету
У 1858 році між Європою та Північною Америкою було прокладено перший трансатлантичний телеграфний кабель. До цього повідомлення між континентами передавали за допомогою кораблів, а процес передачі займав тижні.
Символічним запуском телеграфного кабелю став обмін телеграмами між королевою Вікторією та президентом США Джеймсом Б'юкененом. Повідомлення зі 108 слів йшло 16 годин.
Тоді це була справжня технологічна революція. І мене дійсно вражає, як маючи в розпорядженні обмежені технологічні можливості того часу, інженери визначили оптимальний маршрут, спроєктували надзвичайно довгий кабель та безпечно опустили його на дно океану.
Протягом наступних десятиліть мережа підводних комунікацій стрімко розросталася. Телеграф змінився телефонним зв'язком, а потім прийшла ера інтернету. Після появи інтернету старі мідні кабелі змінили на оптоволокно.
Сьогодні океанське дно вкриває понад півтора мільйона кілометрів підводних кабелів, які з'єднують континенти в єдину цифрову систему. А сучасний кабель товщиною приблизно як садовий шланг може передавати терабіти інформації щосекунди.
Чому Starlink не замінить підводні кабелі
На фоні стрімкого розвитку супутникового інтернету багато хто почав прогнозувати поступову відмову від підводних кабелів. Особливо після того, як Starlink довів свою ефективність під час війни в Україні, забезпечуючи зв'язок там, де наземна інфраструктура була пошкоджена або недоступна. Проте варто розуміти: супутники та підводні кабелі не конкурують між собою. Вони виконують різні завдання.
Підписуйтеся на наші соцмережі
Супутникові мережі ідеально підходять для безпілотників Deep Strike, віддалених регіонів, морських суден, зон стихійних лих або резервування зв'язку під час форс-мажору. Але коли йдеться про передачу величезних обсягів даних між континентами, альтернативи підводним кабелям поки що не існує. І ось чому.
По-перше, пропускна здатність. Один сучасний міжконтинентальний кабель може передавати десятки або навіть сотні терабіт інформації щосекунди. Це обсяги, необхідні для роботи глобальних хмарних платформ, датацентрів, банківських систем тощо. Максимальна ж пропускна здатність супутника на секунду — сотні мегабіт.
По-друге, затримка сигналу. Навіть низькоорбітальні супутники не можуть забезпечити таку швидкість передачі даних, як оптоволоконний кабель. Для хмарних сервісів і систем штучного інтелекту різниця навіть у кілька мілісекунд може бути критичною.
По-третє, вартість. Передавати великі масиви даних через кабельну інфраструктуру значно дешевше, ніж через супутникові мережі.
Штучний інтелект робить підводні кабелі ще важливішими
Ми переживаємо нову хвилю цифрової трансформації, пов'язану зі штучним інтелектом. Навчання великих мовних моделей, обробка великих масивів даних, робота AI-платформ і хмарних сервісів вимагають дедалі більше обчислювальних ресурсів. Водночас ці ресурси розташовані в різних частинах світу та постійно обмінюються величезними масивами інформації.
Саме тому найбільшими інвесторами в будівництво нових підводних кабелів дедалі частіше стають не телеком-оператори, а технологічні гіганти. Amazon, Google, Microsoft та Meta вже вкладають мільярди доларів у розвиток глобальної кабельної інфраструктури.
Зокрема, Amazon розробляє лінію Fastnet між США та Ірландією з пропускною здатністю 320 Тбіт/с, а Google прокладає кабель Sol через Атлантику. Meta оголосили про старт найдовшого кабелю у світі — Project Waterworth. Його протяжність перевищить 50 000 кілометрів (це більше за довжину кола Землі), а сам кабель з’єднає п’ять континентів.
Коли дно океану стало зоною ризику
Те, що підводні інтернет-кабелі знаходяться глибоко на дні океанів та морів, не захищає їх від пошкодження. Якіри суден, рибальські трали, природні катастрофи, морські тварини, а у деяких регіонах додається ще й фактор навмисного втручання — все це серйозні ризики для порушення цілісності кабелів.
Якщо раніше для дестабілізації держави необхідно було атакувати енергетичну систему чи військові об'єкти, то сьогодні серйозні наслідки може спричинити і пошкодження ключових каналів передачі даних. І випадки вже є.
Балтійське море та його «випадковості»
З 2022 року в Балтійському морі зафіксовано 10 випадків пошкодження або перерізання підводних кабелів.
У грудні 2025 року вантажне судно, що прямувало з росії до Ізраїлю, протягнуло якір дном Фінської затоки, внаслідок чого було пошкоджено телекомунікаційний кабель між Гельсінкі та Естонією. росія, звісно, заперечила будь-яку причетність, назвавши інцидент «випадковістю». На початку 2026 року російські підводні човни також фіксувалися поблизу критичної кабельної інфраструктури у водах Великої Британії.
За словами Крістофа Юджина, старшого радника з оборонних питань у Sopra Steria та колишнього контрадмірала ВМС Франції, Балтійський регіон є особливо вразливим через невелику глибину моря — близько 100 метрів. Це робить підводні кабелі легко доступними для випадкового або навмисного пошкодження, а також ускладнює доведення відповідальності.
Ормузька протока: новий важіль впливу
Ще одним сигналом для світу стали дискусії навколо підводної інфраструктури в районі Ормузької протоки. Саме через цей маршрут проходять ключові підводні кабельні системи (FALCON, GBI, Gulf-TGN), які забезпечують з’єднання між Європою та Азією.
Іранська сторона хоче почати стягувати плату за транзит через Ормузьку протоку, пояснюючи це тим, що за умовами міжнародного морського права, у найвужчому місці протоки ширина менше 39 км, тому територіальні води Ірану й Оману (по 22,2 км) фактично накладаються.
За їхньою логікою, кораблі мають право проходити транзитом, але морське дно все одно залишається під контролем Ірану. Тому кабелі, які там лежать, вони вважають своїми і кажуть, що за них треба платити. Також Іран хоче контролювати всі ремонтні роботи в цій зоні.
І хоча Україна не має виходу до океану, наша цифрова стійкість напряму залежить від міжнародної телекомунікаційної інфраструктури, яка з'єднує Європу, Північну Америку та інші регіони світу.
Історія інтернету — це історія безперервного розвитку технологій, які за кілька десятиліть перетворили світ на єдиний цифровий простір. Але, на жаль, сьогодні підводні кабелі стають потенційною ціллю для диверсій і гібридних атак. Тому ключовим завданням є їхній захист, забезпечення стійкості та швидкого відновлення у разі пошкоджень. Адже в епоху цифрової економіки надійність інфраструктури передачі даних напряму впливає на стабільність бізнесу та держав.