AI, підприємці-інтроверти і (не)вміння домовлятися

До недавніх пір архетип підприємця включав у себе всі риси людини-екстраверта. Справді, «робити бізнес» автоматично означало дуже багато спілкуватися з людьми. Ну а для творця стартапу гіперспілкування взагалі було на першому місці. Інакше – жодних шансів «зачепити» інвесторів або умовити потенційних покупців нового для ринку продукту. Та й щоб вибудувати команду, потрібні передусім навички міжособистісних комунікацій.

Однак поява і швидке поширення AI-агентів все різко змінило. Щоб створити черговий додаток для дистанційного годування котиків за правилами «Аюрведи» (який змінить світ), більше не треба шукати інвесторів, збирати команду програмістів і маркетологів, відточувати навички проджект- і продакт-менеджменту. Достатньо зачинитися в чотирьох стінах з комп'ютером і невеликим бюджетом на оплату просунутих версій нейромереж.

Простіше кажучи, створення працюючих і навіть цілком собі конкурентоспроможних додатків стало можливим одинакам-інтравертам. Людям, які раніше себе не мислили ні в підприємництві (харизми та енергії не вистачало), ні в управлінні командами (не було бажання й уміння багато спілкуватися). Тепер такі фахівці спокійно запускають і масштабують свій бізнес поодинці, створюючи для цього цілі «оркестри» AI-агентів. І все працює.

З'явилися навіть терміни – «солопренер», «соло-фаундер», – а явище це почало швидко поширюватися світом. Нещодавно аналітична компанія Carta випустила цікавий звіт за кількістю засновників в IT-стартапах за 2025 рік. Цифри в ньому говорять самі за себе: за десять років частка соло-фаундерів зросла вдвічі і зрівнялася із «золотим стандартом» – стартапом на двох. Тобто більше третини нових технологічних компаній сьогодні запускає одна людина.

Підписуйтеся на наші соцмережі

Звичайно, запускати бізнес поодинці можна було завжди – достатньо згадати Джеффа Безоса в перші роки компанії Amazon. Але раніше це була екзотика, якась флуктуація. Тепер це мейнстрім, оскільки AI і інструменти no-code «убили» головний аргумент на користь стартап-команд – брак рук і компетенцій. Один засновник з правильним набором інструментів і розумінням архітектури рішення сьогодні сам швидко збере MVP, протестує гіпотезу, опрацює маркетинг і набере собі перших клієнтів швидше, ніж троє співзасновників домовляться про колір логотипу.

Бар'єри на вхід впали настільки, що не спробувати запустити власний продукт, маючи цікаву ідею, – це вже свідомий вибір. Та й інвестори вже нормально ставляться до підприємців-одинаків. Гроші йдуть туди, де є швидкість і реально працюючі продукти.

З іншого боку, створення стартапів поодинці саме по собі породжує проблеми. Коли починається смуга невдач (а вона починається обов'язково, всі стартапи проходять через «долину смерті»), засновнику стартапу немає з ким розділити стрес. Немає на кого спертися (добре, якщо є сім'я, тоді легше). І тут ми переходимо до іншого боку стартапів – необхідності все ж таки знаходити бізнес-партнерів і домовлятися з ними. І якраз тут виникає безліч криз.

Як кажуть досвідчені венчурні інвестори, більшість стартапів гине не через зовнішні обставини, а через конфлікти між співзасновниками. Ну, власне, ми в Україні минулого року це побачили на прикладі стартапу Releaf Paper, яким ще недавно пишалася вся наша країна. Причин може бути безліч: накопичені образи, почуття ущемленості, перебільшене его або недостатньо промовлені «на березі» умови співпраці.

Все це насправді накопичується – часом досить тривалий час – і зовсім не обов'язково призводить до скандалу і «вибуху». Просто стосунки «замерзають» разом зі спільною роботою. З'являється холод, пасивна агресія, зустрічі «ні про що», і в якийсь момент хтось починає думати: а навіщо мені це взагалі? Це цікавий психологічний момент: проблема виявляється зовсім не в конфлікті, а в його відсутності.

Це виглядає як парадокс, але насправді парадоксом не є. В нашій цивілізації, в сучасному світі, більшість людей бояться конфліктувати з партнером. Особливо якщо це розумні люди з хорошою освітою. Ну не прийнято вирішувати питання через конфлікт, особливо у «вегетаріанській» IT-спільноті. Це на заводі можна стукнути кулаком по столу, обматюкати партнера, і ніхто навіть толком не образиться – образливі на виробництві не приживаються, повірте.

У стартапі все відбувається інакше, з прихованою руйнівністю. Засновники і топ-менеджери розуміють: зараз «горить» продукт, йдуть переговори, не час з'ясовувати стосунки. Щоразу знаходиться щось важливіше, ніж розмова про те, що реально відбувається між ними. Так народжується «накопичена недомовленість», яка працює як повільна отрута: не вбиває одразу, але поступово руйнує все, що було побудовано.

Це та сама навичка комунікації, якої часто не вистачає навіть дуже товариським і розкутим людям – уміння говорити про роздратування, коли воно ще зовсім невелике. Не чекати, поки воно стане всепоглинаючим і руйнівним. Можна сказати інакше: між діловими партнерами зазвичай є операційний режим спілкування: хто що робить, що відбувається, яким є ринок, коли дедлайн. Є і стратегічний режим спілкування: які продукти важливі, які нові ринки, скільки потрібно інвестицій.

Але при цьому випадає третій режим спілкування – людський. Що відбувається між нами? Як ми себе почуваємо в цьому партнерстві? Що ми відкладаємо вже третій місяць поспіль? Саме ця третя розмова і має забезпечити виживання стартапу. Бо найпоширеніша ілюзія в діловому партнерстві: якщо ми добре розуміємо один одного – значить, ми однаково думаємо. Але це зовсім не так.

Ефективне партнерство будується якраз не на злитті, а на двох стійких «я» всередині одного «ми». Без особистого простору, без можливості думати самостійно – це вже не партнерство. Але щоб таке партнерство давало результат, регулярно треба промовляти: що працює добре, а що не дуже; де була недостатня ясність, а що викликає роздратування; яку розмову ми обидва відкладаємо і чи обидва ми розуміємо шлях, яким йдемо.

Альтернатива – сидіти за комп'ютером одному, створюючи під себе AI-агентів. І для багатьох це справді найкращий варіант.
Денис Стаджі