Як Україні вийти із сировинної пастки: 5 рішень для економіки

Можливе перезавантаження уряду відкриває для України важливіше питання, ніж зміна прізвищ у Кабміні: яку економіку країна будуватиме під час війни та після неї. На своєму YouTube-каналі економіст Віктор Галасюк окреслив п’ять рішень, які мають допомогти Україні перейти від експорту сировини до виробництва продукції з вищою доданою вартістю.

Це не окрема програма підтримки заводів, а зміна економічної спеціалізації країни. Її результатом мають стати вища продуктивність, нові виробництва, зростання інвестицій і збільшення несировинного експорту.

Реіндустріалізація України: як збільшити частку виробництва до 20%

Головною довгостроковою ціллю має стати реіндустріалізація України. Частка переробної промисловості у ВВП нині становить близько 8%, а орієнтиром пропонується зробити 20%.

Схожу мету закладено у запропонований Єврокомісією Industrial Accelerator Act: до 2035 року частка виробництва у ВВП ЄС має зрости з 14,3% до 20%.

Для України такий перехід означає не лише появу нових заводів. Переробна промисловість:

Реіндустріалізація також є питанням національної безпеки. За наведеною оцінкою, номінальний ВВП України у 10–12 разів менший за ВВП росії. Тому конкурувати кількістю людей чи природних ресурсів неможливо. Перевагу можуть дати продуктивність, технології та вища економічна складність.

Економічна політика України: які два KPI справді важливі

Стратегічна мета не працюватиме без вимірюваних результатів. Управління економікою має спиратися на OKR, чіткі KPI та цифровий контроль їх виконання.

Двома головними показниками мають стати:

Інфляція, валютний курс, міжнародні рейтинги та соціологія залишаються важливими, але не показують, чи змінюється структура економіки.

Інвестиції визначають майбутні виробничі потужності, технології та робочі місця. Несировинний експорт демонструє, чи здатна країна продавати на зовнішніх ринках товари із середньою та високою доданою вартістю.

Підписуйтеся на наші соцмережі

Обидва показники підтримують ВВП і платіжний баланс. Тому відповідальність за них має бути розподілена між усіма рівнями влади — від уряду до обласних адміністрацій і громад.

Розвиток промисловості України: що держава має робити щодня

Промислову політику можна звести до двох постійних завдань:

Походження капіталу не має бути визначальним. Інвестором може бути українська чи іноземна компанія, малий бізнес, велика корпорація, чинне підприємство або новий гравець.

Мета такої політики — дати малому бізнесу можливість стати середнім, середньому — вирости у великий, а найуспішнішим компаніям — перетворитися на національних чемпіонів, здатних конкурувати на світових ринках.

Для цього потрібно системно спрощувати доступ до землі, мереж, дозволів, кредитування, логістики, митних процедур і державних замовлень.

Інвестиції в Україну: CAPEX, локалізація та банк розвитку

Без фінансових і регуляторних інструментів реіндустріалізація залишиться декларацією. Одним із таких механізмів можуть стати податкові стимули для капітальних інвестицій, зокрема компенсація частини CAPEX — витрат на обладнання, будівництво та запуск виробництва.

Ще один можливий інструмент — тимчасові експортні мита на окремі види аграрної та промислової сировини. Їхня логіка полягає в тому, щоб переробляти ріпак, сою, зерно чи руду в Україні було вигідніше, ніж вивозити їх без оброблення.

Такі рішення мають ухвалюватися з урахуванням правил Світової організації торгівлі та зобов’язань перед ЄС. Воєнний стан посилює аргументи на користь заходів із захисту національної безпеки, але не скасовує міжнародних правил.

Публічні закупівлі також можуть підтримувати українське виробництво через локалізацію. Це дозволяє спрямовувати бюджетні кошти на робочі місця, податки та промислові потужності всередині країни.

Для великих проєктів потрібне довгострокове низьковідсоткове фінансування без малих лімітів, характерних для програми «5–7–9%». Одним із варіантів може бути банк розвитку або окремий механізм проєктного кредитування нових виробництв.

Паралельно необхідно прибирати із законодавства застарілі радянські норми та бюрократичні бар’єри, які збільшують витрати бізнесу або створюють корупційні ризики.

Індустріальні парки України: чи можливі заводи під час війни

Промислові інвестиції можливі навіть за високого воєнного ризику, якщо очікувана дохідність проєкту його компенсує.

На кінець 2025 року в українських індустріальних парках було збудовано 22 підприємства, ще 15 перебували на етапі будівництва. Загалом йшлося про 37 заводів у сферах агропереробки, харчового виробництва, машинобудування, меблевої та деревообробної промисловості.

Частина підприємств є greenfield-проєктами — виробництвами, зведеними з нуля на незабудованих ділянках. Також, є приклади інвестицій у десятки мільйонів євро та окремих проєктів вартістю понад €100 млн.

Цей досвід показує, що капітал зупиняє не сам ризик, а ситуація, коли потенційний прибуток не компенсує війну, бюрократію, дорогу логістику та високу вартість фінансування.

Несировинний експорт України та співпраця зі США і ЄС

П’ятий елемент економічної стратегії — взаємовигідна співпраця зі США та Європейським Союзом.

Підтримка України має поступово перетворюватися зі звичайної допомоги на спільні інвестиції, виробництва, технологічні проєкти та експортні ланцюги.

Україна може залучати партнерів до оборонного виробництва, енергетики, випуску обладнання й матеріалів для відбудови, а також до створення нових промислових підприємств.

Економічна зацікавленість партнерів робить їхню підтримку стійкішою. Модель win-win поєднує безпекові інтереси України з прибутками, робочими місцями та новими ринками для США і ЄС.

Як змінити економічну модель України

Перехід від сировинної економіки до країни-виробника потребує одночасного виконання п’яти умов:

Жоден із цих механізмів не спрацює окремо. Податкові стимули без дерегуляції не перекриють бюрократичних ризиків. Банк розвитку без професійного відбору проєктів може накопичувати збитки. Протекціонізм без модернізації лише захищатиме неефективні підприємства.

Тому головним показником успіху має бути не кількість програм чи постанов, а зростання продуктивності, інвестицій, переробної промисловості та експорту продукції з високою доданою вартістю. Саме вони визначатимуть здатність України фінансувати оборону, відбудову та довгостроковий розвиток.