Всі дороги ведуть в онлайн. Як пандемія зрівняла можливості мегаполісів та малих міст у боротьбі за таланти
За два роки пандемії більшість офісів у світі стали віртуальними, а працівники перейшли на віддалену роботу. У виграші залишилися всі: люди зберегли роботу, а роботодавці заощадили на офісах та їхньому утриманні. Водночас проявився дуже важливий, але, на перший погляд, не одразу очевидний момент: усі міста стали рівними в боротьбі за залучення талантів.
Як на початку 2000-х інтернет зрівняв можливості всіх медіа в боротьбі за читачів, або в середині нульових соцмережі дали свободу самовираження й стали «кузнею» інфлюенсерів, так сьогодні пандемія зрівняла Чикаго, Таллінн і Львів у боротьбі за таланти. Чому це важливо, як це позначиться на розвитку невеликих міст та яким супутнім секторам допоможе в рості, розповідає представниця естонської урядової програми е-Residency Катрін Вага.
Як було раніше
До пандемії такі мегаполіси як Нью-Йорк, Токіо, Сеул, Шанхай, Сан-Паулу були найбільшими перенаселеними містами. Туди прагнули переїхати для постійного проживання й роботи. У США бізнес, розваги, можливості концентрувалися довкола «берегових ліній»: Лос-Анджелеса й Сан-Франциско з одного боку та Нью-Йорка й Вашингтона з іншого. В Австралії – довкола Мельбурна, Сіднея, Брісбена. В Європі – в Лондоні, Парижі, Римі, Мілані та інших густозаселених містах. Тоді як невеликі містечка вимирали – їх масово покидали місцеві жителі. Щоб змінити ситуацію і заохотити людей, навпаки, селитися в невеликих населених пунктах уряди країн та місцева влада платили тим, хто готовий був туди переїхати.
Так, в Італії місцева влада невеликого села Санто-Стефано-ді-Сессаніов на 115 жителів оголосила відбір 10 людей, яким платитиме за життя в населеному пункті та дасть кошти на розвиток власного бізнесу. Відібрані учасники мали б прожити в селі не менш як 5 років.
А в Швеції на околиці Стокгольму виставили на продаж за $7,3 млн ціле село. Населеному пункту понад 300 років, а прогулянка ним нагадує подорож у часі. У такий спосіб хотіли знайти інвестора для містечка, який би вдихнув у нього життя. Та сама доля спіткала й острів неподалік Ірландії. Його продавали за $1,4 млн. У Детройті після його дефолту 2013 року міська влада ввела нову програму для молодих спеціалістів – вони платили тим зарплату, щоб фахівці жили й працювали в місті протягом року.
Завдяки такій схемі місцева влада інших містечок теж мотивувала нових жителів переїхати до Понгу (Іспанія), Ніагарський водоспад (США), Шан-дю-Буль (Франція), Оттенштейн (Німеччина) та інші.
Вплив пандемії
Підписуйтеся на наші соцмережі
Під час пандемії все докорінно змінилося. Світом прокотились загальнонаціональні локдауни, чимало працівників перейшли на дистанційну роботу. Мільйони працівників по всьому світу усвідомили: жити в мегаполісі задля роботи зовсім не обов'язково. Тож люди почали мігрувати: за місто, на острови, у віддалені села.
Серед них – 40% шукають нове житло у тому ж місті, 26% – в іншому, 34% – у новій країні. Причому, 45% опитаних з більшою ймовірністю ніж до пандемії готові купити окремий будинок.
Гарно ілюструє цю тенденцію Нью-Йорк. За даними видання New York Times, з березня по травень 2020 року «Велике Яблуко» покинуло близько 450 тисяч мешканців. Вони переїхали за місто у радіусі 100 кілометрів. Схожа ситуація з Лондоном, Токіо, інших містах-мільйонниках. До пандемії в мегаполісах були шалені ціни на оренду, регулярні корки на дорогах, загазованість повітря. Пандемія продемонструвала, що не обов'язково щодня їздити в офіс, аби бути успішним.
Аналогічна тенденція не оминула й Естонію. Естонці обирають для життя не тільки столицю Таллінн, а й Тарту та Іда-Вірумаа. Попит на житло за межею великих міст зростає. Зокрема, у місті Тарту (є другим за величиною містом в Естонії з населенням 93 тисячі людей) за 11 місяців цього року придбали житла більше ніж за весь попередній рік, склавши при цьому 14% продажів нерухомості у всій країні. Крім того, високий попит мають навіть віддалені села в лісах та так звані фермерські будинки далеко від центрів мегаполісів. Працівники, розуміючи, що їм не варто щодня їздити на роботу й назад, переїжджають у віддалені місця цілими сім'ями (звісно, в цьому процесі допомагає ще й те, що естонські школи підтримують онлайн-освіту на належному рівні, тож діти і їхні батьки можуть не перейматися, що не отримають доступу до якихось знань чи навичок).
Сьогодні Тарту, Хаапсалу, Кейла та інші так звані міста-глибинки обирає для життя чимало цифрових кочівників, які приїжджають в Естонію жити, подорожувати та одночасно працювати. Адже наразі наш офіс там, де наш ноутбук чи навіть смартфон. Відтак потреба винаймати дорогу квартиру на околиці Лондона й витрачати по 3-4 години на день на дорогу відпадає автоматично. Усі ці тенденції переросли в справжню кризу нерухомості зі зростанням цін, адже великі міста справді задихаються і від надміру будівництва, і з іншого боку від дефіциту нових об'єктів нерухомості. Тому в гру з полювання за талантами вступають маленькі міста.
Що в результаті можуть отримати маленькі міста
Попит на заміську нерухомість росте, як наслідок – ціна на неї теж. І виграють від цього не лише рієлтори. Села та невеликі містечка теж.
Також – нових стартапів, послуг і сервісів. Наприклад, естонські підприємці після запуску урядової програми e-Residencу 2014 року заснували низку успішних проєктів. Таких як, приміром, Jobbatical. Це – сервіс, що надає послуги з імміграції для технологічних стартапів і компаній. Topia – платформа для пошуку та залучення працівників з усього світу або ж MoveMyTalent – сервіс, який покриває всі послуги з переїзду (від пошуку житла, дитячого садка дітям, кав'ярні для роботи до пояснення логістики в місті). Тобто нові таланти дають роботу «старим» мешканцям. Екосистема починає працювати.
Все це у підсумку стає двигуном прогресу для сіл та містечок.
Окрім заміських будинків, наразі набирає популярності формат спільного проживання під назвою колівінг. Це коли кілька людей (або десятків людей) живуть і працюють під одним дахом, але мають дещо спільне – інтереси, цінності або професію. Така собі гібридна форма готелю, гуртожитка, спортзалу й коворкінга.
Для невеликих міст нові форми житла й власності – варіант додаткового заробітку та створення власного бізнес-середовища. Мало того, їхнє будівництво – це ще й робота для дизайнерів, архітекторів, місцевих мешканців.
Змінюється і світовий ринок коворкінгів. Вони нарощують площі, додаючи нові послуги та формуючи цілі екосистеми, але натомість закривають нерентабельні локації. Процес модифікації за 2021 рік спостерігався в таких містах як Барселона, Копенгаген, Лондон та Осло. За даними видання Coworking Resources, у 2024 році існуватиме 40 тисяч коворкінгів, у яких працюватиме близько 5 мільйонів осіб. Кількість резидентів у них стане більшою на 158% ніж зараз.
Слідом за роботою в онлайн перейшло і ведення бізнесу. Жити в будь-якій точці планети, працювати дистанційно і віртуально вести бізнес – сьогоднішня реальність. Учасникам e-Residencу такий формат не в новинку. Адже бізнеси й стартапи з усього світу ми реєструємо онлайн ще з 2014 року. Наші е-резиденти працюють і живуть в Австралії, Сінгапурі, Таїланді, Португалії, США, Україні. Тож головне для приваблення нових талантів – зовсім не галасливі вулиці й затори, а якісно продумана інфраструктура: з хорошим зв'язком (мобільним, поштовим, логістичним), інтернетом, доступом до низки побутових послуг тощо.