Швидкого кінця війни не буде: Притула про дрони й удари по рф

В українській дискусії знову з’явилася тема можливого завершення війни вже цього року. Але Сергій Притула в інтерв’ю YouTube-каналу РБК-Україна формулює значно стриманіший висновок: швидкого фіналу чекати не варто, а головна ставка України — не на чужі гарантії, а на власну технологічну, військову й суспільну спроможність.

Логіка Сергія проста: війна не закінчується лише через бажання Києва або заяви партнерів. Вона залежить від того, чи буде путін змушений вийти з власної інформаційної бульбашки, побачити реальну ціну продовження бойових дій і погодитися на перемовини не з позиції шантажу, а під тиском втрат.

Кінець війни: чому швидкого миру може не бути

Сергій Притула припускає, що у президента Володимира Зеленського та керівництва Офісу президента можуть бути дані, яких не має публічний простір. Але його власне відчуття — бойові дії навряд чи завершаться швидко.

Аргумент громадського діяча — риторика кремля. Після заяв путіна на петербурзькому економічному форумі, де той не демонстрував готовності до реальних перемовин і знову апелював до залякування, підстав для оптимізму стає менше.

Водночас Сергій Притула не виключає, що Київ може розраховувати на інший важіль — нарощування ударів по території рф і формування для російської економіки нової «буферної зони» на глибину до 1500 км. Якщо тил, логістика, нафтопереробка й військова інфраструктура росії перестануть бути недосяжними, це може змінити її переговорну поведінку.

США, НАТО і нові безпекові союзи України

Окремий ризик — позиція США. Сергій вважає, що Дональд Трамп фактично формалізував самоусунення: після обіцянок швидко зупинити війну він переклав відповідальність на Зеленського і путіна. Для України це означає необхідність жити так, ніби Америки як стабільного джерела допомоги не існує.

Цей підхід уже частково реалізується. Україна диверсифікувала підтримку, більше спирається на Європу і нарощує власне виробництво. За оцінкою волонтера, вже половина того, що застосовується на полі бою, є українського виробництва.

На цьому тлі він бачить сенс у зближенні з Joint Expeditionary Force (JEF) — безпековим форматом, де ключову роль відіграє Велика Британія, а також країни Півночі, Балтії та Нідерланди. Саме ці держави, за його словами, є серед найпослідовніших партнерів України, якщо оцінювати допомогу грошима, зброєю та часткою від ВВП.

Удари по рф і українська балістика

Сергій вважає, що путін недооцінює реальний стан війни. Його теза про сильну російську ППО контрастує з ударами по об’єктах від Туапсе до Санкт-Петербурга. Атаки по Кронштадту та петербурзькому порту він розглядає як демонстрацію того, що російська територія більше не є безпечною.

Наступний етап — українська балістика. Якщо Україна розгорне власні балістичні спроможності, вона повернеться до невеликого клубу держав, здатних виробляти таке озброєння. Це зробить удари по рф дошкульнішими.

За словами Притули, українські midstrike- і deepstrike-рішення швидко еволюціонують. Один із дронів у первинній формі міг перебувати в польоті 7 годин і нести 50 кг корисного навантаження, а тепер летить уже 13 годин. Для великої території рф це створює проблему, яку неможливо повністю закрити наявною ППО.

Крим і логістика рф: півострів стає слабким місцем

У контексті Криму Сергій Притула обережний: швидкої втечі російських військ він не прогнозує. Але логістичний тиск на окупантів уже змінює ситуацію.

Підписуйтеся на наші соцмережі

Пальне через Кримський міст росіяни, за його словами, завозять рідко. Ешелони з цистернами майже не ходять, пароми, якими користувалися окупанти, були знищені, а сухопутний коридор поступово береться під вогневий контроль.

Це не означає негайного звільнення півострова. Але означає системне випалювання логістики. Волонтер попереджає, що росіяни можуть маскувати паливозаправники та цистерни під цивільний транспорт, що буде черговим воєнним злочином. Його прогноз — така логістична деградація здатна спричинити соціальний колапс на окупованому півострові.

Білорусь, мобілізація і ставка України на технології

Погрози з боку Білорусі Сергій сприймає як можливий елемент інформаційного тиску. Він не виключає, що кремль може спробувати розіграти цю карту, але розраховує на небажання білорусів воювати проти України та на можливий саботаж.

Більшим ризиком він називає тотальну мобілізацію в рф. росія має великий людський ресурс і здатна кидати людей у м’ясні штурми. Саме тому українська відповідь має бути технологічною: менша кількість людей повинна компенсуватися інноваціями, інженерною школою та кращою якістю рішень на полі бою.

Притула визнає, що росіяни копіюють українські технології. Але між появою українського рішення і його російським аналогом є вікно можливостей. Саме в цей період Україна має бити максимально ефективно.

Антишахедні дрони: як фонди закривають прогалини держави

Один із ключових напрямів БФ Сергія Притули — перехоплювачі для збиття розвідувальних і ударних БПЛА, включно з «Шахедами». У вересні минулого року фонд відкрив сертифікований Міністерством оборони навчальний центр, де готують екіпажі на крилі й мультироторі для роботи з антишахедними перехоплювачами.

Фонд також обладнує транспортні засоби, перетворюючи їх на центри управління, і постачає підрозділам ефективні засоби у межах конкретних проєктів.

Перший «Шахед» перехоплювачем із софтом, написаним в Україні, збили у лютому 2025 року. Тоді це ще не було українське рішення за власністю. Уже з весни 2025 року почали з’являтися українські розробки для збиття «Шахедів». Станом на зараз, за словами Сергія, держава має приблизно десяток різних засобів і масштабує їх.

Показовий приклад — «Студентська гонка». Студенти з 44 університетів зібрали понад 3 млн грн. На ці кошти купили 20 перехоплювачів, які передали 38-му зенітно-ракетному полку. Результат — 12 збитих «Шахедів» і 8 розвідувальних БПЛА.

Український miltech і втрачені можливості експорту

Засновник фонду вважає, що Україна втратила час з експортом озброєння. Йдеться не про продаж критично потрібного фронту, а про надлишки або номенклатуру, яка не є актуальною для ЗСУ, але може бути затребуваною за кордоном.

Серед прикладів — окремі протитанкові засоби, морські дрони та інші рішення. Експорт міг би дати виробникам кошти на розвиток, які потім реінвестувалися б у виробництво для української армії.

За словами Притули, президент дав «зелене світло», але процес забюрократизувала міжвідомча комісія. Додаткова проблема — 99% українських miltech-компаній засновані після 2022 року й не мають досвіду зовнішньоекономічної діяльності. Навіть після дозволу експорт не запрацює миттєво: окремим компаніям знадобиться щонайменше пів року, іншим — рік.

Освіта, демографія і «Пласт» як частина нацбезпеки

Одна з найважливіших тез Сергія — освіту не можна розглядати лише як навчальний процес. Вона має стати фундаментом національної безпеки.

Його аргумент демографічний. У 2022 році найбільшою віковою групою серед чоловіків були 40–50-річні, що дало Україні ресурс для мобілізації. Але нинішні 15–20-річні — кількісно слабше покоління. Через 15–20 років саме вони мають утримувати країну, економіку й оборону великої держави.

Отже, це покоління має бути не просто чисельним, а дуже розумним. Для цього потрібні інвестиції в учителів, престиж освіти, практичні університетські знання та переосмислення відбудови: не лише мости, заводи й школи, а суспільство, яке з цих шкіл виходить.

У цій логіці громадський діяч розглядає і «Пласт» — не лише як скаутську організацію, а як елемент національної безпеки. Він нагадує слова Богдана Гаврилишина: якби Україна мала 500 000 пластунів, за її майбутнє можна було б не переживати. Але масштабування «Пласту» потребує підтримки держави без перетворення на радянську піонерію.

Міграція, іноземці в ЗСУ і українці за кордоном

Україна вже стикається з дефіцитом робочих рук. Бізнес, не маючи зрозумілої державної стратегії повернення українців, самостійно закриває вакансії трудовими мігрантами з Індії, Бангладеш, Африки чи Філіппін.

Притула посилається на дані Елли Лібанової: за минулий рік в Україні видали 6000 дозволів на роботу іноземцям, тоді як у 2021 році їх було 25 000. Тобто масштаб явища поки не є безпрецедентним, але тема може стати політично токсичною, як це сталося в багатьох країнах ЄС.

Водночас триває рекрутинг іноземців до ЗСУ. У деяких підрозділах, зокрема в «Хартії», інтегровані колумбійці та представники інших національностей, а Латинська Америка, за оцінкою Сергія, дає найбільше іноземних рекрутів.

Ще більша проблема — відтік українців. У 2025 році в країнах ЄС понад 600 000 українців отримали статус біженця, і значна частина з них, за його оцінкою, виїхала саме тоді. Загалом з України виїхало близько 8 млн людей. ЄС охоче поверне тих, хто живе на соціальній допомозі, але не захоче втрачати інтегрованих, працевлаштованих українців із дітьми в школах.

Політика після війни: запит на військових і волонтерів

Сергій Притула різко критикує політиків, які з 2022 року живуть очікуванням виборів. На його думку, під час війни жоден ресурс не можна витрачати на політичні «грядки», коли щодня є ризик ракетних ударів, «Шахедів» і FPV-дронів.

Після війни, вважає волонтер, суспільний запит на військових у владі буде дуже сильним. Не менш важливими можуть стати волонтери, особливо на рівні громад. Його аргумент прагматичний: якщо люди довіряли волонтеру свої кошти для армії, вони можуть довірити йому управління бюджетними коштами громади.

Але для держави цього замало. Потрібні чесні конкурси, реальні соціальні ліфти та повернення фахівців з-за кордону. Сергій нагадує про проблему множинного громадянства: закон не запрацював, і українцям у цій логіці було видано нуль паспортів. Для країни, яка говорить про глобальне українство, це симптом слабкої державної спроможності.

Висновок: головний ресурс України — не очікування, а спроможність

У цій розмові Сергій Притула не малює швидкої перемоги і не пропонує простих рецептів. Його головна думка жорсткіша: Україна має діяти так, ніби ніхто не прийде й не вирішить її війну замість неї.

Це означає більше власної зброї, більше deepstrike-спроможностей, швидші закупівлі, сильнішу освіту, технологічну перевагу над рф, роботу з демографією, повернення українців і залучення волонтерів та військових до управління державою.

Швидкий кінець війни може залишатися політичним очікуванням. Але реальна стратегія України — будувати країну, яка здатна воювати, виробляти, навчати, повертати людей і витримувати довгу дистанцію без ілюзій.