Польські товари в Україні: чому наш виробник втрачає полиці
Українська полиця змінюється швидше, ніж це помічає покупець. Сир у холодильнику, вода з Карпат, одяг із торгового центру чи пальне на заправці можуть здаватися частиною звичного українського ринку, але за ними дедалі частіше стоїть польський капітал. У випуску YouTube-каналу «Останній Капіталіст» йшлося про те, як польський бізнес закріплюється в Україні — через імпорт, купівлю активів, контроль над брендами й масштабну присутність у роздрібній торгівлі.
Проблема не в імпорті як такому. Проблема в умовах конкуренції: український виробник змагається не з окремими сусідніми підприємцями, а з компаніями, які мають доступ до ринку ЄС, дешевшого фінансування, грантів, більших заводів і сильнішої логістики. На тлі війни, дорогих кредитів, дефіциту кадрів і високої собівартості українські товари стають менш помітними навіть на власних полицях.
Польські товари в Україні: як сир став маркером зміни ринку
Найпомітніший приклад — сирна полиця. У 2024 році імпорт займав близько 37% українського ринку сиру, у 2025-му — вже 47%. На кінець року очікували 50%, а прогноз на 2026 рік сягав 62%.
Щомісяця Україна споживає близько 8 тис. тонн сиру. Приблизно 4 тис. тонн виробляють українські заводи, ще 3 тис. тонн — офіційний імпорт, переважно польський. Близько 1 тис. тонн заходить у тіні повз митницю, і там також переважає Польща.
На Польщу в різні місяці припадає 44–55% усього імпортованого сиру. Йдеться не про малі локальні сироварні, а про великі концерни: Mlekovita, Polmlek, Spomlek, Sierpc, Mlekpol, Lactima. Mlekovita — найбільша молочна група Центральної та Східної Європи.
За перші п’ять місяців 2026 року імпорт молочної продукції загалом зріс на 21%, казеїну — на 86%, масла — на 56%, молока й вершків — більш ніж на 55%. Польський сир часто дешевший за український приблизно на 100 грн за кілограм. Для торговельних мереж це означає вищу маржу та нижчу ціну на полиці.
Імпорт з Польщі: чому український виробник програє в ціні
Перевага Польщі сформувалася не за один рік. Польські молокозаводи модернізувалися за підтримки ЄС: дотації для галузі доходили до 2 млрд євро. Українські заводи такого доступу не мали й оновлювали виробництво переважно за кредити приблизно під 18% річних.
Друга причина — сировина. В Україні літр молока коштує 13,5–14,5 грн, у Польщі — 11–12 грн у перерахунку. А молоко формує майже 70% ціни сиру. Дешевша сировина на старті дає дешевший продукт на фініші.
Війна додала українським виробникам щонайменше 20% собівартості за рік — через дорожчу електроенергію, газ і нестачу робочих рук. Польські виробники тим часом працюють у стабільнішому середовищі та мають надлишок продукції, який вигідно спрямовувати на сусідній український ринок.
Ще 20 років тому частка Польщі в українському молочному імпорті становила близько 3%. У 2005 році близько 44% українського твердого сиру йшло на ринок рф. Коли цей напрям закрився ще до 2014 року, галузь не мала готової альтернативи в ЄС: сертифікація, ветеринарні дозволи, лабораторії та квоти залишалися бар’єром. Навіть після тимчасового скасування квот у червні 2022 року український сир не поїхав масово до Європи. Експорт сирної продукції становить близько 13 тис. тонн на рік на понад $60 млн, переважно до Казахстану й Молдови.
Польський бізнес в Україні: як Maspex отримав відомий бренд води
Підписуйтеся на наші соцмережі
Молочний ринок — не єдиний напрям. У літку 2026 року польська група Maspex придбала 80% української групи «Карпатські мінеральні води», виробника «Карпатської джерельної», дитячих напоїв «Соковинка» та снеків Gonzo. Угоду закрили 1 червня. Засновник компанії Сергій Устенко залишив 20%.
Суму офіційно не розкрили. За оцінкою львівського бізнесмена Миколи Кмітя, можливий діапазон — $30–50 млн. Maspex — одна з найбільших харчових груп Центральної та Східної Європи: понад 60 брендів, більш ніж 2300 найменувань продукції та продажі у понад 60 країнах.
Для Maspex це перше велике придбання виробничого активу в Україні. Разом із заводом компанія отримала готовий бренд, полиці й покупців. У 2025 році торговий дім «Карпатських мінеральних вод» мав понад 2 млрд грн виторгу. Угода також містить умови про неконкуренцію та непереманювання персоналу.
Польські бренди в Україні: як LPP і Sinsay виросли під час війни
У сегменті одягу найпомітніший польський гравець — LPP, власник брендів Sinsay, Reserved, House, Cropp і Mohito. Компанію заснували у 1991 році в Гданську, спершу вона називалася Mistral, а з 1995 року працює як LPP. Сьогодні це публічна компанія з капіталізацією понад $10 млрд.
В Україні LPP працює через «ЛПП Україна», зареєстровану в серпні 2003 року в Перемишлянах на Львівщині. Компанію очолює Ярема Івахів. Перший магазин групи відкрився в Україні у 2003 році. До 2016-го мережа мала 75 точок із загальною площею трохи більш як 38 тис. кв. м.
Перед повномасштабним вторгненням у групи було 157 магазинів. На початку 2022 року вона призупинила роботу, але вже у квітні почала відновлювати магазини. За чотири роки війни одна лише мережа Sinsay зросла приблизно з 33 до близько 400 магазинів — майже у 12 разів. Саме Sinsay дає понад половину виторгу групи.
Модель успіху — низька маржа й великий обсяг продажів. Середня ціна речі — 200–400 грн, середній чек — близько 500 грн. Асортимент оновлюють кожні два-чотири тижні. Логістика спирається на хаби в Польщі та Румунії, а інвестиції групи в логістику становили близько 1 млрд злотих. Онлайн-продажі зросли приблизно на 78%, а застосунок Sinsay у 2024 році став найпопулярнішим додатком одягу в Україні з понад 2 млн завантажень.
Водночас навколо LPP є репутаційний ризик. До війни рф була найбільшим закордонним ринком компанії: близько 553 магазинів і майже 20% виручки групи. У 2024 році Hindenburg Research заявила, що продаж російських активів міг бути фікцією, а постачання могло йти через Казахстан. Акції LPP після цього падали більш ніж на 20%. Компанія звинувачення відкинула й назвала звіт інформаційною атакою. Судового рішення щодо цих тверджень немає.
Український виробник одягу: чому легка промисловість не стала конкурентом LPP
На початку незалежності Україна мала сильну легку промисловість: фабрики, десятки тисяч робочих місць, власні тканини, льон, повний цикл від волокна до готового виробу. Але ця система була прив’язана до радянського ринку. Після розпаду срср галузь втратила замовлення, сировину й збут. У 1993 році легка промисловість просіла майже на третину лише за один рік.
Багато фабрик перейшли на пошиття для іноземних замовників. Бердичівська фабрика відправляла 90% виробів за кордон, а в Україні залишалося лише 10%. Черкаська фабрика ще у 1997 році шила для німецьких і нідерландських брендів, а згодом працювала з європейськими клієнтами.
Це зберегло робочі місця, але не створило українських брендів, мереж і лояльної аудиторії. Без власної сировини й дешевого капіталу український одяг залежить від імпорту тканини та курсу валют. Під час війни до цього додаються дефіцит кадрів, дорога енергетика й ризик ударів по складах.
Імпорт з Польщі в пальному: як Orlen став ключовим постачальником
Після початку повномасштабної війни Україна втратила стару систему постачання пального. рф заблокувала порти, зруйнувала Кременчуцький НПЗ і близько 15 нафтобаз. У березні 2022 року Україна ввезла близько 58 тис. тонн пального, а вже у серпні — майже 710 тис. тонн. За пів року імпорт зріс приблизно у 12 разів.
Одним із ключових постачальників став польський Orlen. У 2021 році концерн продавав в Україну близько 1,13 млн тонн нафтопродуктів на рік, а у 2025-му — майже 2,4 млн тонн. Разом із румунською OMV ці гравці наростили частку в імпортованому бензині з 33% до 62%.
Основними покупцями стали ОККО, WOG і державна «Укрнафта», яка через війну втратила власне виробництво. Orlen також постачає в Україну бітум, моторні оливи, мастила, скраплений газ і пічне паливо.
На початку червня 2026 року голова Orlen Іренеуш Фафара заявив про переговори щодо входження в капітал «Укрнафти». Паралельно інтерес до українських нафтогазових активів приписують азербайджанській SOCAR.
Польський бізнес в Україні: чому питання не лише в імпорті
У 2025 році Китай завіз до України товарів приблизно на $12 млрд. Польща посіла друге місце з майже $8 млрд, випередивши Німеччину з $6,6 млрд. У 2024 році польський імпорт становив близько $7 млрд, тобто за рік зріс майже на $1 млрд.
Окремо працюють компанії з польським капіталом усередині України. За даними OpenDataBot, у 2025 році їхній сукупний дохід сягнув 123 млрд грн — на п’яту частину більше, ніж роком раніше. Серед них виокремлюють 146 великих бізнесів із доходом понад 100 млн грн.
Понад третина таких компаній працює в оптовій торгівлі. Далі йдуть аграрний сектор, харчова галузь, IT та виробництво. Найбільша концентрація — у Києві, на Львівщині та в Київській області.
Сам по собі імпорт не є загрозою. Закриття ринку означало б дорожчі товари, менше конкуренції й застій. Проблема в іншому: польські виробники мають доступ до грантів ЄС, дешевшого фінансування, великого внутрішнього ринку та ефекту масштабу. Українські компанії працюють у війні, з дорогими кредитами, обмеженим доступом до ринку ЄС і високими витратами.
Україні потрібна не ізоляція, а симетрія. Якщо польські товари вільно заходять на український ринок, українські виробники мають отримувати такий самий доступ до європейського. Інакше відкритість працює лише в один бік.
Головне завдання — не боротися з польським бізнесом, а нарощувати власну спроможність: модернізацію підприємств, дешевше фінансування, підтримку експорту, європейські реформи, доступ до грантів і розвиток внутрішнього інвестиційного ринку. Ринок порожнім не буває: якщо українські компанії не займають полиці, їх займає той, хто прийшов раніше, має більше грошей і кращі умови для росту.