Підземний Київ: печери, скарби і тіні історії

Під ногами киян лежить інше місто — зі склепіннями, замурованими ходами й похованнями, яким сотні років. Про цей підземний Київ — печери Лаври, тунелі під Десятинною, забуті галереї Печерська — розповідає YouTube-канал «Дивовижні розповіді», спираючись на архівні свідчення, археологічні знахідки та міські легенди.

Протягом століть будівельники й дослідники натрапляли на ходи, які не позначені на жодній сучасній мапі. Частину замуровували, частину засипали, частину втрачали разом із документацією. Але факт залишається: під сучасною столицею існує давніший шар міста.

Київ має два обличчя. Одне — відкрите й видиме. Інше — глиняне, прошите ходами, мов корінням. Саме це друге обличчя зберігає пам’ять, яку верхнє місто давно втратило.

Печери Києво-Печерської лаври: сім рівнів і феномен нетлінності

Початок підземного Києва пов’язують із монахом Антонієм, який у X столітті прийшов із Афону й викопав першу печеру в м’якому лесовому ґрунті дніпровських схилів. До нього приєдналися інші ченці. Кожен копав келію, прокладав коридор, з’єднував його з сусідніми, облаштовував підземну церкву. Так формувалася мережа ближніх і дальніх печер.

Сьогодні відкрита лише частина. За переказами, під лаврою існує сім рівнів. Перший відомий усім, другий досліджували в минулому столітті, третій описували обережно із застереженнями. Четвертий і нижчі залишаються в зоні легенд, завалів і закритих входів. У переказах згадується навіть підземна ріка «чорної води» і грот із кам’яним хрестом, висіченим до хрещення Русі.

Особливу увагу привертає феномен лаврських мощей. Понад 200 років учені намагалися пояснити, чому тіла, поховані в печерах, зберігаються століттями: шкіра висохла, але не зруйнована; ризи цілі; металеві хрести без іржі. Європейські професори навмисно приїздили до Лаври, брали зразки ґрунту, вимірювали температуру й вологість. Серед версій — стабільний мікроклімат, особливості лесового ґрунту, природні антисептичні властивості підземних вод. Остаточної відповіді досі немає.

Старокиївська гора і золото Батия: легенда, яку перевіряли

Підписуйтеся на наші соцмережі

Під фундаментами Десятинної церкви археологи на початку XX століття знаходили ходи, що тягнулися на сотні метрів і обривалися завалами. За міською легендою, у 1240 році, коли війська хана Батия взяли Київ, церковні цінності — золоті чаші, оклади ікон, хрести — сховали у підземному коридорі та замурували. Захисники загинули, не розкривши таємниці.

У XIX столітті чиновник Аркадій Аненков систематизував свідчення про підземний Київ і склав карту ходів. Він описував тунелі від Михайлівського монастиря до Софії Київської, від Андріївської церкви до Подолу, вентиляційні шахти під Печерськом. Частину з цих свідчень згодом підтвердили випадкові знахідки.

У 70-х роках XX століття під час будівництва на Печерську робітники пробили склепіння стародавнього ходу, викладеного плінфою часів Київської Русі. Коридор тягнувся в темряву на десятки метрів і впирався в завал. Вхід замурували, документацію втратили, на місці звели багатоповерхівку.

У 80-х роках на Подолі провалився шматок бруківки. Під ним відкрився кам’яний льох зі склепінчастою стелею, бочками, іржавим ліхтарем і кістками, походження яких так і не встановили. Приміщення засипали.

Купецькі ходи і Печерська фортеця: практичний підземний Київ

У XVII–XVIII століттях київські купці прокладали підземні ходи між будинками й складами. Місто регулярно потерпало від пожеж, і підземні сховища дозволяли зберігати хутра, віск, мед, сіль у відносній безпеці. Там же переховувалися під час набігів. Мережа ходів була особливо щільною на Подолі та під Печерськом. Пожежа 1811 року, що знищила половину Подолу, зруйнувала багато входів у ці підземелля.

Окремий рівень — військові галереї Печерської фортеці, збудованої в часи Російської імперії на місці старіших укріплень. Підземні коридори вели до Дніпра для доступу до води під час облоги, до пагорбів довкола — для виходу в тил, між бастіонами — для безпечного пересування гарнізону. Частина галерей збереглася, частина підтоплена або замурована.

У 80-х роках XX століття під Печерськом загинуло щонайменше двоє підлітків, які заблукали в одному з ходів. Після цього входи почали серйозно перекривати.

У 90-х роках під час прокладання труб натрапили на ще один склепистий хід із гільзою, шкіряним ременем і монетами царської карбівки. Коридор тягнувся приблизно на 30 метрів і впирався в залізні грати. За ними — темрява і запах стоячої води. Дослідження не продовжили.

Звіринецькі печери і бібліотека Ярослава Мудрого: монастир-капсула часу

Наприкінці XIX століття у Звіринці випадково відкрили печерний монастир X століття. Після зсуву ґрунту виявили церкву, келії й десятки поховань ченців, які пролежали під землею близько семи століть. У нішах лежали останки в одязі з хрестами в руках. Біля одного стояла кам’яна чаша, біля іншого — маленька дерев’яна іграшка-коник.

На стінах знайшли молитви, імена, дати, видряпані вістрям ножа. Один напис, виконаний незрозумілими символами, схожими на руни, досі не розшифрований. Його походження лишається дискусійним.

Під Видубицьким монастирем також виявлено печери, де, за припущеннями, могли зберігатися книги. Частина істориків пов’язує ці підземелля з легендарною бібліотекою Ярослава Мудрого. Її шукали в XIX столітті київські археологи, у XX — радянські дослідники, у XXI — приватні ентузіасти з георадарами та безпілотниками. Знаходили окремі грамоти й книги, але не саму бібліотеку.

Місто двох поверхів

Підземний Київ і сьогодні нагадує про себе провалами, тріщинами й випадковими знахідками. Під асфальтом осідають склепіння, у темряві залишаються ходи, які століттями не бачили світла.

Ці підземелля — не лише про скарби. Вони свідчать про безперервність міста: у келіях Антонія, у купецьких коморах, у військових галереях, у замурованих сховищах, де, за переказами, може лежати золото Батия або рукописи Русі. Саме цей невидимий шар формує Київ як місто, що існує не лише на поверхні, а й у глибині землі — з історією, яку ще не прочитано до кінця.