Ормузька протока майже паралізована: як війна США та Ірану загрожує світовій економіці

Війна, яку Вашингтон планував як коротку операцію проти ядерної програми Ірану, перетворилася на боротьбу за два ключові морські шляхи. На YouTube-каналі Good Times Bad Times Україна вийшов детальний аналіз того, як криза в Ормузькій протоці та атаки хуситів біля Баб-ель-Мандебу поставили США перед вибором між масштабною ескалацією та новими переговорами з Тегераном.

Чому Ормузька протока стала головною проблемою війни США та Ірану

28 лютого, коли ще тривали американо-іранські переговори щодо ядерної програми, президент США Дональд Трамп розпочав війну, яку у Вашингтоні розглядали як коротку й вирішальну.

Американські повітряні сили мали знищити іранську ядерну програму, змусити Тегеран до беззастережної капітуляції, а за найсприятливішого для США сценарію — сприяти падінню Ісламської Республіки.

Протягом наступних місяців цілі операції неодноразово змінювалися. Зрештою головним завданням американських сил стало відновлення свободи судноплавства через Ормузьку протоку — проблеми, якої до початку війни не існувало.

17 червня сторони підписали меморандум із 14 пунктів. Він мав припинити бойові дії, відкрити Ормузьку протоку та надати обом сторонам 60 днів для укладення остаточної угоди.

Трамп назвав домовленість великою перемогою і заявив, що вона принесе мир регіону. Однак уже за кілька тижнів ключові положення меморандуму почали регулярно порушуватися.

25 червня контейнеровоз, який рухався південним маршрутом поблизу узбережжя Оману, уразив невідомий снаряд. Іран заперечив причетність до нападу, але водночас попередив, що не гарантуватиме безпеку суден поза маршрутами, визначеними Тегераном.

США звинуватили Іран у порушенні умов меморандуму та відповіли обмеженими ударами по іранському узбережжю. Згодом атаки на судна в оманському коридорі посилилися, масштаби американських авіаударів зросли, а Тегеран обстріляв військові бази США в регіоні.

8 липня Трамп оголосив, що меморандум більше не діє. Сполучені Штати поновили морську блокаду іранських портів, скасували ліцензію на експорт іранської нафти та відновили повітряну кампанію.

Після ще трьох тижнів бомбардувань, 24 липня, Трамп знову призупинив атаки. Офіційно пауза мала дати мирним переговорам ще один шанс.

Американське військове керівництво водночас дійшло висновку, що обмежена повітряна кампанія майже вичерпала перелік реальних цілей, а її продовження в тому самому форматі не матиме стратегічного сенсу.

Чому контроль над Ормузькою протокою став головним важелем Ірану

Ормузька протока з’єднує Перську затоку з Оманською затокою та світовими морськими маршрутами. Навіть часткове скорочення руху через неї впливає на постачання енергоносіїв, вартість страхування, транспортні витрати та світові ціни на нафту.

П’ятий пункт меморандуму від 17 червня зобов’язував Іран докласти всіх можливих зусиль, щоб протягом 60 днів комерційні судна могли безпечно і безкоштовно проходити між Перською та Оманською затоками.

Водночас документ визнавав привілейоване становище Ірану в Ормузькій протоці та дозволяв Тегерану брати участь у визначенні майбутніх правил управління маршрутом. Це мало відбуватися в межах діалогу з Оманом і за згодою арабських держав.

Вашингтон наполягав, що протока є міжнародним морським шляхом. Судна, на думку американської адміністрації, мали проходити нею без дозволу Ірану та без транзитних зборів навіть після завершення 60-денного періоду.

Тегеран прагнув іншого. Його метою було не лише відновлення судноплавства, а й запровадження нового режиму, за якого кожне судно мало б отримувати дозвіл Ісламської Республіки перед транзитом.

Оскільки головний судноплавний шлях залишався замінованим, комерційні судна могли використовувати лише два коридори — іранський та оманський.

Прохід іранським маршрутом вимагав координації з управлінням протоки Перської затоки, створеним у травні, а також виконання інструкцій Корпусу вартових Ісламської революції.

Другий коридор пролягав південніше, вздовж узбережжя Оману. Його створили за координації Оману, Міжнародної морської організації та ВМС США.

Вашингтон закликав судноплавні компанії та держави Перської затоки користуватися оманським маршрутом. США хотіли продемонструвати, що свободу судноплавства через Ормуз можна відновити без виконання вимог Тегерана.

Для Ірану це було неприйнятно. Кількох нападів на судна в оманському коридорі вистачило, щоб рух цим маршрутом майже повністю зупинився.

Після поновлення бойових дій 8 липня інтенсивність судноплавства через Ормузьку протоку впала на 70%. Приблизно 90% суден, які все ж здійснили транзит, скористалися маршрутом, визначеним Іраном.

Тегерану не потрібно фізично зупиняти кожен танкер. Достатньо підтримувати реальну загрозу нових атак, щоб страховики підвищували тарифи, а судноплавні компанії відмовлялися від небезпечного маршруту.

Формально Ормузька протока може залишатися відкритою. Фактично ризик ударів, високі страхові премії та невизначеність роблять звичайне судноплавство майже неможливим.

Підписуйтеся на наші соцмережі

Чому удари США не усунули загрозу Ірану в Ормузькій протоці

Відновлена 8 липня операція США мала характер обмеженої повітряної кампанії. Її головною метою було знизити здатність Ірану атакувати судна в Ормузькій протоці.

Основними цілями стали радіолокаційні установки, берегові батареї протикорабельних ракет, склади безпілотників, командні центри, підрозділи КВІР уздовж узбережжя, а також мости й залізничні лінії, якими озброєння перекидали на південь країни.

Удари обмежили можливості Ірану, але не усунули загрозу. Тегеран готувався до такої війни роками.

Пускові установки балістичних ракет розосереджені по великій території країни. Частина розміщена у підземних комплексах, інші встановлені на мобільних платформах, які легше приховати й складніше знищити.

Іран може атакувати судноплавство не лише береговими ракетами, а й безпілотниками та ракетами, запущеними за сотні кілометрів від узбережжя.

Одним із головних засобів у цій фазі війни стала твердопаливна балістична ракета «Хейбар Шекан». Вона не потребує тривалої заправки перед запуском і може швидко застосовуватися з мобільної установки.

Окремі модифікації ракети здатні маневрувати на кінцевій ділянці польоту. Іран поєднує їх із дешевими дронами та старішими ракетами, щоб перевантажувати американську протиповітряну оборону.

Ця тактика змушує США витрачати дорогі ракети-перехоплювачі на значно дешевші засоби нападу.

Запаси ракет-перехоплювачів Patriot скоротилися приблизно до тисячі одиниць. Ситуація ще не стала критичною, однак подальше виснаження запасів може створити серйозні проблеми для американської оборони.

Підрозділи ППО США вже змушені економити перехоплювачі та не реагувати на частину іранських атак, спрямованих проти менш важливих цілей.

Цей дефіцит має значення не лише для війни з Іраном. У разі конфлікту навколо Тайваню бойові дії можуть бути ще інтенсивнішими, а потреба у ракетах-перехоплювачах — значно вищою.

Від початку війни США здійснили близько 20 тис. ударів по цілях на території Ірану. Загальна вартість конфлікту сягнула приблизно $37,5 млрд.

Попри загибель верховного лідера Ірану, високопоставлених політиків і військових командирів, США та Ізраїлю не вдалося зламати готовність Тегерана продовжувати боротьбу.

Іран зберігає можливість відповідати на американські атаки. Його стратегічне положення біля входу в Перську затоку дає змогу підвищувати ціну військового тиску через загрозу перебоїв із постачанням нафти та газу.

Як Баб-ель-Мандебська протока стала другим фронтом війни США та Ірану

Баб-ель-Мандебська протока з’єднує Червоне море з Аденською затокою та маршрутом до Індійського океану. Це один із ключових шляхів світової торгівлі між Європою та Азією.

20 липня єменські хусити оголосили про початок морської блокади Саудівської Аравії. Вони попередили, що судна, які заходять до саудівських портів або перевозять вантажі до них чи з них, можуть зазнати нападу в будь-якому місці.

Формально блокада стосувалася Саудівської Аравії, а не повного закриття Баб-ель-Мандебської протоки. Для судноплавних компаній і страховиків ця різниця має обмежене практичне значення.

Після початку війни в Газі хусити вже атакували комерційні судна, пов’язані з Ізраїлем. У 2023–2025 роках їхня кампанія фактично закрила Баб-ель-Мандеб для найбільших світових судноплавних компаній і змусила їх обходити Червоне море.

Тепер значення цього маршруту стало ще більшим. Через перебої в Ормузькій протоці Саудівська Аравія почала активніше використовувати нафтопровід Схід — Захід.

Він транспортує нафту з родовищ поблизу Перської затоки до порту Янбу на Червоному морі. Від квітня через Янбу експортували в середньому понад 4,5 млн барелів нафти та нафтопродуктів на добу.

Приблизно 70% цих поставок призначалися для азійських ринків.

Нафтопровід дає Саудівській Аравії змогу оминути Ормузьку протоку, але не розв’язує проблему повністю. Танкери, що прямують із Янбу до Китаю, Індії, Японії або Південної Кореї, все одно мають проходити через Баб-ель-Мандеб уздовж єменського узбережжя, контрольованого хуситами.

23 липня хусити оголосили про атаки на танкери «Енцелія» та «Лайла». Через два дні вони завдали ударів по саудівській нафтовій інфраструктурі у Джизані та Янбу.

Саудівська Аравія відповіла авіаударами по порту Ходейда і складах зброї на півночі Ємену. Обидві сторони також почали мобілізувати сили вздовж лінії фронту.

Перемир’я між Саудівською Аравією та хуситами, яке переважно зберігалося з 2022 року, опинилося на межі повного розриву.

26 липня через Баб-ель-Мандеб пройшло лише 11 вантажних суден — найменше за багато місяців. Протока не закрилася повністю: частина танкерів продовжила рух, тоді як інші обрали довший шлях навколо Африки.

Такий маршрут додає приблизно 10 тис. морських миль і до 34 днів у дорозі. Додаткові транспортні витрати перевищують $5 млн за один рейс.

До цього додаються близько $1 млн зборів за прохід Суецьким каналом та підвищені страхові премії.

До війни через Ормузьку та Баб-ель-Мандебську протоки разом щодня проходило близько 24 млн барелів нафти. Тепер криза одночасно охопила обидва стратегічні маршрути.

Як Ормузька протока впливає на світові ціни на нафту

Для впливу на світовий нафтовий ринок Ірану не потрібно повністю закривати Ормузьку протоку. Достатньо зробити маршрут настільки небезпечним, щоб страховики та судновласники відмовлялися ним користуватися.

Загроза атак підвищує вартість страхування і транспортування. Це безпосередньо впливає на ціни на нафту й газ, а згодом — на вартість виробництва та перевезення інших товарів.

Тегеран розраховує, що зростання цін на паливо, нові втрати серед американських військових і ризик глобальної рецесії змусять Трампа погодитися на поступки.

Тривала війна на виснаження збільшуватиме економічний тиск. У червні стратегічні нафтові запаси США впали до найнижчого рівня з 1983 року.

Цей показник ще не є критичним, однак він обмежує здатність Вашингтона стримувати світові ціни на нафту. У разі продовження війни ще на кілька місяців вони можуть істотно зрости.

Три сценарії США у війні з Іраном та кризі в Ормузькій протоці

Вашингтон має три основні варіанти подальших дій.

1. Продовжувати війну на виснаження. США можуть зберігати блокаду іранських портів і санкції, відповідати на нові атаки обмеженими авіаударами та чекати, доки економічний тиск змусить Тегеран поступитися. Головний ризик такого сценарію — зростання цін на нафту та глобальна рецесія.

2. Повернутися до повномасштабної війни. Найімовірніше, нова кампанія відбувалася б спільно з Ізраїлем і передбачала чергову спробу повалити іранський режим. У Вашингтоні також обговорювали рейди спецпризначенців і захоплення острова Харг, де розташований головний іранський термінал експорту нафти.

Острів Харг лежить більш ніж за 600 км від Ормузької протоки, тому його захоплення не розв’яже проблему судноплавства. Для контролю частини іранського узбережжя вздовж протоки знадобилося б щонайменше 100 тис. військовослужбовців, тоді як США мають у всьому регіоні близько 50 тис.

Повномасштабна операція також може посилити відповідь Ірану, прискорити виснаження запасів американських перехоплювачів і спричинити нові атаки на країни Перської затоки. За найгіршого сценарію рух через Баб-ель-Мандеб може майже повністю зупинитися.

3. Укласти нову угоду за посередництва Оману. Один із компромісних варіантів передбачає вільне судноплавство південним коридором без дозволу Ірану. Судна, які використовуватимуть північний маршрут, мали б отримувати схвалення Тегерана.

Сам транзит залишався б безкоштовним, але Іран міг би брати плату за конкретні послуги, зокрема морську безпеку або охорону довкілля. Інша пропозиція передбачає спрямування цих платежів до спільного фонду за участю Міжнародної морської організації.

Чи може угода відкрити Ормузьку та Баб-ель-Мандебську протоки

Переговорний сценарій залишається єдиним варіантом, який може відносно швидко відновити судноплавство через Ормузьку протоку без подальшого розширення війни.

Така угода також могла б стабілізувати ситуацію біля Баб-ель-Мандебу.

Однак Трампу доведеться погодитися на оплату конкретних послуг і визнати обмежену, узгоджену роль Ірану в управлінні північним коридором.

Після п’яти місяців війни США постали перед вибором між двома цілями: беззастережною капітуляцією Ірану та швидким відновленням судноплавства через Ормуз. Ознак того, що Вашингтон зможе досягти обох цілей одночасно, майже немає.

Ормузька протока показала, що для паралічу світової торгівлі необов’язково повністю перекривати морський шлях. Достатньо зробити його настільки небезпечним і дорогим, щоб судновласники відмовилися ним користуватися.

Тому нова угода може залишити США у гіршій позиції, ніж до початку війни. Водночас вона залишається найреалістичнішим способом швидко відновити судноплавство та зупинити подальшу ескалацію.