Олійна війна: як Україна утримує 33% світового ринку під час повномасштабної агресії

Світовий ринок продовольства перетворився на арену жорсткого геополітичного зіткнення. Соняшникова олія тут — не просто продукт, а стратегічний актив національної безпеки.

Вже п'ятий рік триває повномасштабна агресія та системне руйнування логістики, проте кожна третя пляшка цієї продукції у світі досі має українське походження. Про таку розстановку сил на глобальній карті розповів Віктор Галасюк на своєму YouTube-каналі.

За фасадом лідерства прихована драматична боротьба за виживання. Цей сектор приносить державі понад 5 млрд доларів валютної виручки на рік. Ця сума практично співмірна з усім обсягом вітчизняного IT-експорту.

Проте стабільність галузі зараз під загрозою. Для України експорт олії — це понад 12% всього товарного експорту, що робить його критично важливим для фінансування оборони.

Глобальна шахівниця: 3% пункти розриву

Станом на 2026 рік Україна контролює 33% світового експорту соняшникової олії. Вона залишається абсолютним номером один, але статус-кво вкрай хиткий.

росія, яка займає другу сходинку з часткою 30%, активно нарощує переробні потужності. агресор цілеспрямовано намагається витіснити українських виробників з ключових ніш.

Ще десятиліття тому розрив між конкурентами був значно більшим. Тоді Україна контролювала майже половину глобального ринку, але зараз рф дихає у спину.

Сьогоднішня п'ятірка лідерів за даними агенції «Украгроконсалт» виглядає так:

Підписуйтеся на наші соцмережі

Битва за Індію та логістичний стрес

Основним фронтом економічного протистояння став ринок Індії. Це країна з населенням 1,4 млрд осіб та колосальним попитом на дешеву їжу. До 2022 року Україна була постачальником номер один для Делі.

Проте після початку великої війни ситуація змінилася. Користуючись руйнуванням української портової інфраструктури, агресор розпочав масштабний демпінг. росія пропонує нижчі ціни, виграючи за рахунок безпечнішої логістики.

Аналітик «Украгроконсалт» Максим Харченко зазначає, що схожа картина спостерігається на ринках Туреччини та Італії. росія наступає на п'яти, використовуючи логістичні переваги та енергетичний стрес, у якому перебуває українська переробка.

Це призводить до того, що при технічному потенціалі в 6 млн тонн реальні відвантаження України не перевищують 5 млн тонн. Втрачений мільйон — це прямий результат ракетних ударів по портах та елеваторах.

Економічна інженерія: від сировини до переробки

Успіх олійної галузі — це результат грамотної «економічної інженерії», закладеної ще у 90-х роках. Тоді Україна була сировинною колонією: вивозила насіння соняшнику, щоб потім купивати імпортну олію.

Ситуацію змінило встановлення високого експортного мита на насіння у розмірі 23%. Це змусило інвесторів будувати заводи всередині країни. Тепер цей досвід масштабується на інші культури.

Запровадження 10-відсоткового збору на експорт насіння ріпаку та сої (відоме як «правка Киселевського») вже дало результати:

Такий протекціонізм часто критикують адепти «сировинної моделі», проте він залишає додану вартість всередині країни. Аналогічні методи раніше спрацювали в деревообробці та металургії, врятувавши тисячі робочих місць.

Прогнози 26/27: війна інвестиційних умов

Незважаючи на воєнні ризики, олійний сектор відновлюється найшвидше. У сезоні 2026–2027 років врожай соняшнику в Україні може сягнути 13,7 млн тонн. Це вище навіть за довоєнні показники.

Проте росія готує нову атаку. У новому сезоні вона збільшує площі під озимий ріпак майже на 50%, намагаючись захопити китайський ринок. В «Украгроконсалті» прогнозують неминуче зіткнення інтересів у найближчому майбутньому.

Парадоксально, але нестабільність на Близькому Сході наразі підтримує українських експортерів. Подорожчання соєвої олії через регіональні конфлікти стимулює попит на соняшникову, що стабілізує валютні надходження.

Висновки

Україна залишається лідером, але цей статус — не природна даність. Рентабельність переробки у лютому 2026 року становив близько 7%. Це прийнятно для воєнного часу, але недостатньо для агресивної експансії.

Майбутнє українського агросектору залежить від здатності держави продовжувати жорстку промислову політику. Досвід олійної галузі доводить: лише перехід до експорту готової продукції дозволяє країні бути суб'єктом глобальної економіки.

Подальше протистояння з рф у цьому сегменті вимагатиме не лише аграрних рекордів, а й філігранної «економічної інженерії». Лише створення нових масштабних індустрій переробки з високою доданою вартістю дозволить Україні зберегти глобальну першість та забезпечити економічний фундамент для перемоги.