Один день з FAVBET Team: жарти, тренування та мрії про топсцену
Український кіберспорт продовжує розвиватися, і на сцені з’являються нові команди. Однією з них є FAVBET Team, яка змагається у дисципліні Counter-Strike 2. Лише за рік існування колектив зміг досягти перших помітних результатів. Щоб дізнатися більше про життя та тренувальний процес команди, ми провели один день на їхньому буткемпі — спеціальній тренувальній базі.
За першого знайомства гравці здаються стриманими, але згодом атмосфера змінюється на більш неформальну. Індивідуальність кожного члена команди підкреслюють їхні ігрові джерсі — у кожного гравця свій колір, що вже стало впізнаваною рисою колективу.
Познайомимося ближче
● Владислав «bondik» Нечипорчук — капітан і мозок команди. Справжній ветеран, який у грі вже 17 років, але досі горить жагою до змагань. Його досвід — це фундамент, на якому тримається вся команда. («bondik» — похідне від James Bond)
● Євген «j3kie» Сергачов — рифлер ( ? Рифлер — універсальний гравець із високими скілами стрільби, який може грати в обороні й атаці однаково успішно.) , душа компанії. Зізнається, що прокидається останнім, але у грі завжди готовий до бою. У дитинстві, каже, здавав пляшки, щоб заробити на годину в комп’ютерному клубі. («j3kie» — похідне від Жека)
● Макс «Marix» Кугенер — рифлер, унікальний випадок для української сцени. Наполовину українець, наполовину люксембуржець, який заради команди вивчив мову і не побоявся приїхати в Україну під час війни. («Marix» — нічого не означає, колись купив аккаунт з themarixyt, сподобалось, тому так і залишив)
● Олександр «Smash» Турчин — рифлер, уособлення дисципліни. Кожен його ранок починається у тренажерному залі, а вільний час він присвячує родині та добрим стейкам. («Smash» — одного разу, на уроці англійської вивчали нові слова і там було smash – «руйнувати», сподобалось)
● Даниїл «t3ns1on» Кашура — снайпер, спокійний та зосереджений. Знаходить свій дзен, слухаючи музику під час вечірніх прогулянок, а іноді може розслабитися за грою в «Танки». («t3ns1on» — просто вигадав прикольне написання слова, але в перекладі — «напруга»)
● Ігор «crush» Шевченко — аналітик і майбутній тренер. Його завдання — розбирати гру суперників на атоми і готувати команду до будь-яких сценаріїв. Він бачить себе тренером, і команда, схоже, не проти. («crush» —зазвичай «розчавлює» конкурентів інтелектом)
Разом вони — механізм, який щодня працює на спільну мрію
Шлях до синергії: зміни у складі й інтернаціональний легіонер
Шлях до поточного складу не був простим. Капітан команди Владислав «bondik» Нечипорчук згадує, як усе починалося: «У мене був деякий досвід у Counter-Strike, тому вирішив зібрати команду. Почав спочатку зі Smash і t3ns1on. Потім до нас приєдналися j3kie та Marix. Ми підсилилися та зрозуміли, що можемо щось показувати на міжнародній арені. Почали дуже багато грати, працювати. Знайшли організацію, чи, можливо, вона нас знайшла — ми знайшли одне одного. І потроху ростемо вже десь рік».
Ключовий момент у становленні команди стався після того, як одного з гравців перевели на лаву запасних. Це був виважений крок, продиктований амбіціями та потребою у досвіді.
«Ми зрозуміли головне — нам трохи бракує досвіду, щоб гравець був упевнений. Бо він був дуже юний у плані Counter-Strike, у нього майже не було досвіду на більш-менш пристойному рівні. Після одного сезону ми збагнули, що нам потрібно підсилюватися, якщо хочемо бути конкурентоспроможними», — пояснює bondik.
Так у команді з’явився Макс «Marix» Кугенер, як його ще називають «напівкровка», бо наполовину українець, наполовину люксембуржець, що стало справжнім поворотним моментом. Історія його приєднання вражає.
Рішення приїхати у країну, де триває війна, було непростим, хоча Макс живе у Чехії та приїжджає лише на буткемпи. На запитання, чи не було страшно, він відповідає чесно: «Так. Мені, звісно, через тривоги страшно, але що робити? Я знав, які ризики, але вирішив, що все одно поїду».
Ця рішучість і швидка адаптація вражають. Bondik говорить про прогрес Макса: «А як його не зробити, якщо ми разом проводимо часу більше, ніж із сім’ями? Якщо він 8 годин чує одну мову, він уже адаптувався. Він може якийсь сленг не завжди підхопити, але загалом я дуже задоволений його прогресом».
То як виглядає той самий буткемп?
Уявіть собі великий будинок, де все підпорядковано одній меті — грі. Це не в’язниця, як можна було б подумати. Хлопці розуміють, навіщо вони тут. «Ми розуміємо, навіщо сюди приїхали. У нас спільні цілі. Ми приїхали, щоб стати кращими, аби потім вигравати», — каже капітан bondik.
Підписуйтеся на наші соцмережі
День починається досить звично. j3kie так детально описує свій типовий день: «Я прокидаюся пізніше за всіх, роблю собі каву... Сідаю за комп’ютер, трохи граю... А потім ми починаємо тренуватися. У нас є годинка на розминку, потім обговорення... Потім граємо, тренуємося разом — у нас практика». j3kie запам’ятався ще з часів виступів за команду Akuma, де вперше гучно заявив про себе на професійній сцені. З того часу він стабільно підтверджує свою майстерність, демонструючи високу ігрову форму, витримку та командну відповідальність.
Переваги такого формату очевидні. «Тут ще такий момент: тобі не треба готувати, йти за покупками. Ти просто тут живеш, зосереджений на грі, і не витрачаєш час на побутові речі, як удома», — додає аналітик Ігор «crush» Шевченко.
Після теорії — практика. Години тренувань з іншими командами. Їжу хлопцям готують. Це важливий апгрейд, бо на попердньому буткемпі, сміються хлопці, були самі вареники. Тепер усе інакше, враховують навіть індивідуальні побажання. Marix, наприклад, дотримується суворої дієти: «Я не їм смаженого, жирних соусів, майонезу, цукру». Після обіду — знову тренування. І так до пізнього вечора. Побут організований просто: посуд кожен миє за собою, а для комфорту, жартує bondik, у будинку сім людей і сім вбиралень.
А що потім? Можна піти у баню, можна індивідуально попрацювати над помилками. Або, як це часто буває у кіберспортсменів, грати мікси — матчі із випадковими гравцями — допізна. Поспати до обіду, і знову до тренувань. Ось такий графік.
Не грою єдиною? Чим живуть кіберспортсмени поза віртуальним світом
Здавалося б, за такого графіка, коли тренування закінчуються ввечері, на особисте життя часу майже не залишається. І це правда. Більшість вільного часу хлопці однаково проводять за комп’ютером. Але у кожного є свої способи перезавантажитись.
Олександр «Smash» Турчин — приклад залізної дисципліни, представник нової генерації гравців. «Моє хобі — ходжу в зал уже рік, зранку. Більше ні на що часу не вистачає», — каже він. Після залу одразу починається тренування. Він уже демонструє стабільну індивідуальну гру та вміння адаптуватися до високого рівня командної взаємодії. Максимум, що він може собі дозволити у вихідний, — зустрітися з друзями чи родиною. А ще Саша, як виявилось, великий поціновувач стейків.
Його колега Макс «Marix» Кугенер теж обирає спорт. Його формула відпочинку проста: «Я граю у CS, також ходжу у спортивний зал. На цьому все».
Євген «j3kie» Сергачов зізнається, що на прогулянки вибирається рідко, може, раз на місяць. Але планує записатися до залу. «Коли у нас відпустка, я можу грати в Rust два тижні безвилазно», — сміється він. Виходить, що його основна діяльність — Counter-Strike, а у вільний час він грає у Counter-Strike і стрімить Counter-Strike на Twitch.
Схожа ситуація і в Даниїла «t3ns1on» Кашури. Він теж «хоче в зал вже два місяці». Коли був удома, займався регулярно, але на буткемпі такої можливості немає. Його ритуал — вечірні прогулянки під улюблену музику. А під час перерв у сезоні, може пограти в інші ігри, наприклад, у «Танки».
Аналітик Ігор «crush» Шевченко каже, що хобі, як такого, зараз не має. Раніше займався спортом, але тепе весь час іде на роботу та нечасті зустрічі з друзями.
А от капітан Владислав «bondik» Нечипорчук має справжню пристрасть поза грою — футбол. «Я дуже люблю футбол. У дитинстві займався професійно, грав за ФК «Київ». А тепер просто дивлюся, вболіваю за «Динамо», стежу за «Барселоною», — розповідає він. Він навіть спілкується з гравцями «Динамо», які дивляться Counter-Strike і вболівають за FAVBET Team. Виходить такий собі унікальний зв’язок між великим спортом і кіберспортом.
Досвід Владислава «bondik» Нечипорчука у CS: як грати 17 років і не втратити інтерес?
Історія bondik вражає. Сімнадцять років в одній дисципліні — це хоча й не межа, але дуже багато. Як не вигоріти? «Ключове тут — змагальна складова. У тебе є дисципліна, в якій ти постійно змагаєшся. Коли ти змагаєшся, то це рушійна сила, я не можу зупинитися. Мені просто в кайф цей адреналін», — ділиться Владислав.
Влад міг закінчити кар’єру ще кілька років тому, але бажання перемагати, перегравати суперника інтелектуально, тактично — ось що тримає його у грі. Це не просто стрілянина, це шахи на величезних швидкостях.
За лаштунками тактики: роль аналітика
Успіх у сучасному Counter-Strike — це не лише влучна стрільба, а ще й титанічна підготовча робота. І тут на сцену виходить аналітик Ігор «crush» Шевченко. Його прихід у команду став ключовим моментом для розвантаження капітана.
«Ще півтора сезону тому я всім керував, все було на мені. В якийсь момент я зрозумів, що загинаюся і потрібен хтось, щоб мене розвантажити», — зізнається bondik.
Головне завдання Ігоря — підготовка до суперників. Це означає, що перед кожною грою він детально вивчає стиль гри опонентів, їхні улюблені тактики та слабкі місця. Якщо команда грає три-чотири офіційні гри на день, то crush має підготувати аналітику по кожному з них. Це колосальний обсяг роботи, який залишається за кадром, але є вирішальним для результату. Водночас Ігор не просто аналітик — команда бачить у ньому потенційного тренера.
Навігація по турнірах: пріоритети, виклики та втрачений престиж
Весна та початок літа видалися для команди насиченими. Але як вони обирають, де грати, а де ні? Механізм чіткий: менеджер отримує запрошення, і команда колегіально вирішує, чи приймати його. Пріоритет віддають турнірам, що дають очки для рейтингу Valve, мають більший призовий фонд та дозволяють грати проти сильніших суперників.
Бувають і складні вибори. «Наприклад, ми прийняли інвайт на турнір із призовим фондом 20 тисяч доларів, а сьогодні на ці ж дати отримали інвайт на турнір вже з призовим 75 тисяч євро. Ми всі такі: «І що робити?». Зараз будемо обговорювати», — наводить приклад bondik. Фінальне рішення затверджує спортдиректор.
Також команда враховує графік, щоб уникнути вигорання. Бо як згадує Marix, бувають дуже напружені дні: «Наш найкращий результат на CCT Series — це було друге місце... У нас був складний день, ми виграли три матчі за один день, але у фіналі програли».
Були й форс-мажори, коли bondik приїхав додому за 45 хвилин до важливої гри. Звісно, це не найкращі умови для перемоги. Команда сама вирішує, де грати. Менеджер отримує запрошення, а далі — колегіальне рішення. Пріоритет віддають турнірам, що дають очки для рейтингу Valve, та тим, де грають сильніші суперники.
Яскравий приклад зміни пріоритетів — турнір ESEA Advanced. Раніше він був престижним, бо давав шлях до вищої ліги. Але все змінилося. «Спершу цей турнір давав дуже важливі очки для рейтингу Valve. Тепер це прибрали. Багато команд відмовилися грати цю лігу, бо вона триває два-три місяці, дуже багато матчів. І тільки один слот, щоб пройти у наступну, вищу лігу», — пояснює Smash. Через це турнір втратив свою привабливість і більше не є пріоритетним для FAVBET Team.
Коли журналіст бере до рук мишку
Звісно, я не могла впустити нагоду зіграти з профі. Marix люб’язно поступився мені своїм місцем. Його комп'ютер — потужна машина на базі Ryzen з не менш потужною відеокартою, яку, як й іншим гравцям, надала організація. Цікава деталь: Макс міняє місцями лівий і правий аудіоканали у навушниках. Каже, йому так зручніше орієнтуватися у грі.
Що сказати про саму гру? Це було весело і... безнадійно. Коли ти граєш проти команди, яка відчуває один одного інтуїтивно, шансів немає. Вони діють як єдиний організм. Там, де ти бачиш просто коридор, вони бачать десятки можливостей для тактичних маневрів.
До:
Після:
«На перший погляд, Counter-Strike — дуже проста гра. Йдеш, бачиш, стріляєш. Але на вищому рівні з’являється дуже багато нюансів... Це вже стає більш тактичною грою», — пояснює аналітик crush. І я відчула це на собі. Кожна граната, кожен вихід з-за рогу — все це частина великого плану, який народжується в їхніх головах за мить.
Скляна стеля українського кіберспорту
Зараз FAVBET Team посідає 65-те місце у світовому рейтингу HLTV. Їхня мета — топ-50. В іншому, престижнішому, рейтингу від Valve за останнім оновленням хлопці посідають 49-те місце у Європі. Але є одна величезна проблема, яка гальмує не тільки їх, а й увесь український кіберспорт. Це неможливість виїжджати на LAN-турніри — великі офлайн-змагання.
Чому це так важливо? Існують два рейтинги: HLTV та рейтинг від розробників гри Valve. Саме за останнім видають запрошення на престижні турніри. А за перемоги на LAN дають значно більше очок.
«Із 48 команд, які над нами, 45 їздили на LAN-турніри. У нас цієї змоги немає. Якби у нас була можливість, ми були б стовідсотково вище. Можливо, вже були б у топ-30», — з болем каже bondik.
Хлопці розуміють, що в країні війна, але сподіваються, що систему вдасться змінити. Адже кіберспорт — це офіційний вид спорту, і вони представляють Україну на міжнародній арені. Граючи лише онлайн, вони, по суті, вперлися у скляну стелю.
Що далі?
Попри всі труднощі, команда не опускає рук. День з FAVBET Team показав мені світ, де за кожним видовищним хедшотом стоять: титанічна праця, залізна дисципліна і справжня командна дружба. І хоча їхній шлях до вершини тернистий, у цих хлопців є головне — характер і неймовірне бажання перемагати.