Як вижити на Web Summit і повернутися з результатом

Дорога з Києва до Лісабону триває два дні. Мені пощастило знайти майже прямий маршрут до Варшави і вже наступного дня вилетіти у Лісабон. Але навіть з таким більш-менш зручним шляхом, вже у другому поїзді я почала задумуватись: чи вартує стільки часу дорога на такий величезний захід та чи вийде знайти там когось цікавого і не загубитись у вирі людей та подій? Спойлер — вартує! Хочу поділитися враженнями від заходу, ставленням до українців та цінними лайфхаками, які я для себе винесла.

Цілі і враження від поїздки

Всі попереджали та лякали, що Web Summit — це щось величезне. І так, він дійсно великий — із центральною ареною на 12 тис. людей та чотирма великими павільйонами (де розміщені стенди від країн, стартапів, великих компаній) навколо яких декілька фудкортів. Але по суті, 31 грудня в обід в будь-якому торговому центрі в Києві ситуація набагато гірша. 

Цікаво, що вже на другий день всі перетворюються на networking animals, зазирають тобі в очі, намагаючись встановити зоровий контакт та почати діалог. І ти теж ніби починаєш ловити цей адреналін і говорити з людьми всюди — в черзі за кавою, у вбиральню, сидячи на заході або в магазині одягу за межами локації. За ці чотири дні, за попередніми підрахунками, я знайомилась з 50 людьми на день. І точно знаю, що це не рекорд.

Найкраще рішення для такого масштабного заходу — це додаток, де ти маєш зареєструватись та вписати інформацію про себе, інакше не отримаєш квиток. І щоб не загубитись в вирі людей, які цікаві як особистості, але не цікаві тобі по роботі, треба шукати «тих самих» за key words. 

Тому для цілі №1 я вбивала в додаток запити women, fem, female тощо. Для цілі №2 — шукала потрібних людей за фільтрами. Далі писала пітч (супер коротко і бажано одразу по суті) — і вуаля! — навіть найкрутіша людина, яка щойно виступала на центральній сцені, відповідає. Далі зустріч, смол-ток, обговорення справи і домовленість про співпрацю. Цей додаток просто творить меджік!

У кожному смол-току, звичайно, ми говорили про Україну і те, що зараз переживає кожен з нас. Для всіх, з ким я говорила (а це люди з Великої Британії, Франції, Німеччини, США, Литви, Італії тощо), Україна і війна — це картинки по телебаченню і щось дуже далеке, що не здається реальним. Кожному я показувала особисті фотографії з Харкова, Ірпеня та місць, де я була, ділилась враженнями від життя в державі, що воює. І кожен наприкінці казав: «Я не знав/знала, що це так. Тобто я все бачив/бачила, але ти тут стоїш переді мною і розповідаєш все про себе. Мені шкода. Що я можу зробити?».

Підписуйтеся на наші соцмережі

Я очікувала побачити прапори на кожному кроці (бо мені казали, що так воно буде) та відчути підтримку. Натомість, я побачила, що ніхто нас не розуміє. На Web Summit всі зібрались обговорити важливі проблеми — гендерну нерівність, зміну клімату, расову дискримінацію. І хоча це пріоритет для світу, дивно чути панельні дискусії тільки на ці тему і в той же час чути «війна в Україні» в одному реченні з «падіння економіки».

Не хочу створити враження, що нас не підтримують. Ні. Це просто життя в паралельних світах.

У перший день я пішла пити несмачну каву в Starbucks. До мене підсів італієць, який рейзив для свого стартапу — e-platform for dog food. Діалог: 

І я рада, що мій новий знайомий італієць був в Україні та обізнаний про ринок домашніх тварин в нашій країні. Але якщо чесно, очікувала принаймні хоч слово або питання про війну.

Найкращі виступи для мене — це Олена Зеленська на відкритті Web Summit, коли всі 12 тис. просто плакали, а також Михайло Федоров — на третій день, із дуже чіткими calls to action протягом всього спічу. Хочеш допомогти Україні, маєш технології та хочеш затестити їх в найскладніших умовах — давай, пиши сюди і сюди.

На жаль, я не прослухала багато лекцій та панельних дискусій (всі вони записані, їх можна передивитись по дорозі додому), бо більшість часу, що ти проводиш — це зустрічі. І остання зустріч на Web Summit у мене була з журналісткою відомого видання.

Вона — дуже підтримуюча та розуміюча — спитала мене, як я ставлюсь до шеймінгу проросійських спікерів та їх вилучення з порядку денного. Як вона пізніше пояснила, це викликало неабияку дискусію, бо «а як же freedom of speech і майданчик, де не може бути цензури». Як складно, коли Захід намагається сприймати росію та проросійських пропагандистів крізь свою призму демократії, свободи слова та захисту прав людини. Тільки коли ракети та ворожі дрони літають в тебе над головою, ти починаєш розуміти, що таке росія.

Як принести користь своїй країні

А тепер ділюсь лайфхаком, але насправді дивною історією про те, як я отримала можливість виступити на Web Summit в своє ж перше відвідування. Для жінок захід робить шалену знижку — можна купити квиток за 40 євро (здається, чоловіки платять 800-950 євро за вхід). І кожного року, як я потім дізналась, організатори ставлять Women in Tech Lounge з безкоштовною кавою та happy hours. На лаунджі може знаходитись одночасно 200-300 людей, може, більше, і крім кави, ти мимоволі слухаєш кльових спікерок.

Другий день. Я на Women in Tech Lounge, що цього року спонсорується TopTal. Сиджу навпроти Тасо Ду Вал, СЕО TopTal та закінчую розмову з бельгійкою з маркетингу, із якою щойно познайомилась в черзі за кавою. Тасо Ду Вал дивиться на мене (той важливий фактор eye contact), я дивлюсь на нього. Він починає говорити і питає, що в мене за проєкт. Натхненно розповідаю про наших дівчат, які роблять крутезні проєкти та люблять технології. Він мене перебиває і каже: «Чудово! Завтра он там на сцені розкажеш про це. Підходить?».

Звичайно, що підходить! Якщо чесно, це був мій перший виступ і я переживала, але кращої аудиторії, мабуть, не придумаєш.

Перші 10 хвилин я присвятила Україні. Розповіла про те, як я виїжджала з Ірпеня на 10-й день, про рідний Харків і як батьки не можуть повернутись додому, про життя в Києві під час постійних сирен. І попросила не жалості, а системної і постійної підтримки. Для наших проєктів я її знайшла.

І звичайно, можна було менше фокусуватись на політичних питаннях і більше розповідати про наш проєкт. Та мені здається, що кожен українець і українка мають стати амбасадорами своєї країни. І кричати на кожному кроці про ті злочини проти людства, що вчиняють росіяни, і говорити конкретно — що нам потрібно для перемоги. Не просити, а говорити. Бо ми тут захищаємо Європу і весь вільний світ, боремось за ті базові цінності, щоб мати змогу і далі фокусуватись на загальносвітовому — гендерній нерівності, зміні клімату, будь-якій формі дискримінації.

Єдиною загадкою після Web Summit для мене залишилось, як можна поєднувати роботу вдень та вечірки вночі. Розкажіть, в чому секрет, бо я теж хотіла би на Девіда Гетту потрапити і при цьому залишитись в ресурсі ☺