Льодові скелі Антарктиди руйнуються швидше, ніж очікували вчені: чи загрожує це рівню океану

4 хвилин читання

Льодові скелі Антарктиди можуть обвалюватися швидше, ніж передбачали кліматичні моделі, проте це не запускає неконтрольованого ланцюгового руйнування льодового щита.

До такого висновку дійшли науковці Массачусетського технологічного інституту (MIT) та Океанографічного інституту Вудс-Хол (WHOI), проаналізувавши супутникові дані про понад 15 тисяч таких скель, повідомляє ScienceDaily.

Льодові скелі Антарктиди обвалюються швидше, ніж очікували, але згодом стабілізуються: дослідження MIT. Фото: Deposit Photos

Шельфові льодовики, які утримують льодовий щит Антарктиди, через потепління тануть і розколюються рекордними темпами. Коли вони зникають, оголюються високі стіни льоду. Від того, чи вони встоять, залежить, скільки льоду втратить Антарктида і наскільки підніметься рівень Світового океану.

Читайте також: Морський лід Антарктиди цьогоріч наріс до 17,59 млн км² і на цьому зупинився. За даними NASA та Національного центру даних про сніг і лід США (NSIDC), річний максимум припав на 14 вересня 2026 року і став третім найнижчим з початку супутникових спостережень.

Що змінилося в розрахунках танення льоду

Підписуйтеся на наші соцмережі

Згідно з теорією нестабільності морських льодових скель (MICI), скеля заввишки понад 100 метрів стає нестійкою та обвалюється під власною вагою. За нею оголюється ще вища стіна, яка також руйнується, і процес може перерости в ланцюгову реакцію та швидке відступання льодового щита.

«Прогностичні моделі льодових щитів, які досі використовували для опису цієї нестабільності, враховують лише висоту скелі».
Пояснює авторка дослідження Керолайн Нідел, аспірантка спільної програми MIT і WHOI.

Дослідники проаналізували дані супутника NASA ICESat-2, який за допомогою лазерного альтиметра вимірює висоту льодовиків, льодових щитів і морського льоду. Упродовж 2019–2023 років вони відстежували понад 15 тисяч скель із інтервалом у три місяці.

Більшість скель виявилися набагато нижчими за «небезпечний» поріг: середня висота становила близько 30 метрів, і лише небагато перевищували 100 метрів. Стабільніші скелі зазвичай мали перед собою товстіший шар меланжу — суміші морського льоду та уламків айсбергів, яка може підпирати льодову стіну. Крім того, глибша вода чинить на скелю більший тиск і також допомагає їй встояти.

Найвищі скелі обвалюються, але потім стабілізуються

Окремо науковці дослідили чотири місця з найвищими скелями — близько 100 метрів, а найвища сягала 127 метрів. Вони справді обвалювалися, а льодовики за ними відступали значно швидше, ніж передбачали моделі MICI. Проте відступ був короткочасним: льодовики стабілізувалися і згодом знову посувалися до океану.

«Ми виявили, що коли скелі відступали, то робили це швидше, ніж показували моделі. Але оскільки цей відступ був нетривалим і всі льодовики зрештою стабілізувалися, ситуація не така вже погана. Ми не бачимо ефекту неконтрольованого руйнування».
Каже Нідел.

Що зупиняє руйнування льоду

Дослідники зіставили дані з рельєфом суходолу під льодом і помітили, що скелі часто переставали відступати там, де поверхня під ними піднімалася. На таких підльодових хребтах лід тонший, тож скелі стають нижчими і стійкішими — ці підвищення працюють як природні «лежачі поліцейські».

Іще один чинник — вищі скелі під час обвалу швидше тоншають і перетворюються на нижчі, які краще протистоять подальшому руйнуванню. Саме це пояснює, чому за швидкою втратою льоду слідували періоди стабільності.

Автори наголошують: результати не означають, що льодовий щит Антарктиди в безпеці. Проте для точних прогнозів моделі мають враховувати не лише висоту скель, а й:

  • рельєф під льодом, 
  • швидкість стоншення льоду, 
  • глибину води,
  • вплив меланжу.