Як змінюється роль партнерів НАТО у забезпеченні України — і де утворюються прогалини, які закриває внутрішній ринок
Забезпечення України допомогою у вигляді озброєння й боєприпасів залишаються критично важливими для оборони, проте схема надання допомоги змінилася з 2022 року. В той час партнери шукали техніку на власних складах і передавали те, що можна було підготувати без тривалого виробництва, але зараз дедалі більше рішень розраховані на роки: довгострокові контракти, розширення виробництв, закупівлі в українських виробників і спільні проєкти.
Великі західні системи оборони необхідні на рівні з потребою у дронах, РЕБ, наземних платформах, антенах, акумуляторах, програмах та запасних деталях. Частина такого обладнання втрачає актуальність швидше, ніж проходить міжнародний контракт. Тож з цією різницею в темпі доводиться справлятись внутрішньому ринку.
Як змінюється міжнародна підтримка України
Ще у 2022 році, на початку повномасштабної війни в Україні, військо отримувало переважно готове озброєння та боєприпаси, а також бронетехніку, засоби зв’язку, ППО та запасні частини. Такий підхід дозволяв швидко посилювати військо, інтегруючи оновлення одразу на поле бою мінімізуючи витрати часу. Проте такий підхід залежав від запасів держав, що надавали допомогу.
Роль НАТО в системі спрощують: альянс координує допомогу, навчання, логістику й сумісність, а конкретне озброєння передають або оплачують окремі країни. Зараз же до пакетів допомоги зі складів додалися багаторічні програми з виробничими замовленнями. Оновлений план НАТО передбачає довгострокові контракти, нарощування потужностей методом збільшення кількостей виробництв і ширшу співпрацю з українською оборонною промисловістю.
Ще одна зміна останніх років стосується фінансування виробництва безпосередньо в Україні. За прикладом данської моделі: партнерська країна оплачує контракти з українськими підприємствами, а не замовляє продукцію лише у власних компаній. Завдяки зовнішньому фінансуванню українського оборонного виробництва в 2025 році обсяг ринку України оцінювався приблизно 6,8 мільярдів доларів. Тобто українська зброя лише набирає потужностей виробництва.
Підписуйтеся на наші соцмережі
Чому не всі потреби можна закрити імпортом
-
1
Зменшення запасів. Перші пакети допомоги формували з резервів, що перебували на складах. У випадку зменшення придатних машин, зброї та боєприпасів, наступну партію вже потрібно виробити чи відновити.
-
2
Відсутність збільшення виробництва. До прикладу, артилерійський боєприпас складається з корпусу, пороху, вибухової речовини та підривника. Для виробництва та сертифікації також потрібні випробування. Для складніших систем ланцюг постачальників значно довший. Європейська програма ASAP також змушена працювати з дефіцитом порохів, вибухових речовин, корпусів і випробувальних потужностей, що ускладнює процес та швидкість виробництва.
-
3
Довгий маршрут поставки. Виготовлення, випробування, сертифікація, експортні процедури, перевезення, розподіл і навчання персоналу займають місяці. Для танка чи системи ППО це неминуче. Для невеликих пристроїв по типу дронів, РЕБ, антен та інших комплектуючих це може означати втрату актуальності потреб фронту.
-
4
Великий попит. Країни НАТО працюють не лише на забезпечення озброєнням Україну, але й поповнюють власні запаси та переозброюють свої армії. Що означає довший період очікування замовлення для України.
-
5
Вимушена постійна зміна обладнання. Регулярне оновлення частот керування, способів постановки перешкод, вимог до зв’язку та захисту. Такі регулярні перебудови виробництва для масових закордонних виробників є проблемою, адже перебудова під нові вимоги також потребує часу й ресурсів. Вимоги змінюються швидше, ніж можливості їх реалізації у масовому виробництві.
Які прогалини закриває український ринок
Внутрішній ринок оборони може взяти на себе напрямки, де необхідна швидкість, якість та короткі терміни. Українські мілтех виробники за останні декілька років створили неймовірний потік виробництва БпЛА, РЕБ та детекторів дронів, що відповідають потребам сучасної війни. Внутрішній ринок не замінює західну ППО, авіацію чи далекобійні ракети, але закриває багато щоденних потреб.
- Безпілотні системи. Українські дрони працюють у розвідці, ураженні, ретрансляції зв’язку, перехопленні повітряних цілей і доставленні вантажів. БпЛА — безпілотний літальний апарат, а слово «дрон» охоплює також наземні й водні платформи. Українські виробники дронів швидше можуть створити інші антени, камери, частоти або оновлене керування.
- РЕБ і радіоелектронна розвідка. РЕБ, або радіоелектронна боротьба, охоплює виявлення сигналів, створення перешкод і захист власного зв’язку. Одного універсального пристрою для цього не може бути. Робота залежить від частотних діапазонів, антени, потужності, місця встановлення та програмного забезпечення. До таких приладів також відносяться детектори дронів, що допомагають визначити небезпеку наближення ворожих дронів та убезпечити особовий склад.
- Наземні платформи. Українські НРК (наземні роботизовані комплекси) — перевозять боєприпаси, спорядження, допомагають евакуювати поранених і виконують інженерні чи бойові задачі. Під час вибору важливі вантажність, запас ходу, прохідність, канал керування та ремонтопридатність. Українські НРК часто будують на модульному шасі, яке можна пристосувати до різного навантаження.
- Комплектуючі, програми та ремонт. Акумулятори, антени, ретранслятори, кабелі й запасні вузли визначають можливості роботи техніки без тривалих пауз. Програми відповідають за навігацію, обробку даних і розпізнавання цілей. Після ремонту виробник бачить слабкі місця та змінює наступну партію.
Так працює український мілтех — сектор військових технологій, де виробництво, програмування й випробування напряму пов’язані з досвідом підрозділів.
Проте в таких реаліях виникає питання «як швидко знайти потрібне рішення серед великої кількості виробників?». Для цього створюються профільні майданчики, щоб пришвидшити шлях між виробником та військовим. До пикладу, військовий маркетплейс Flash Army, де представлені дрони, наземні комплекси, засоби РЕБ, комплектуючі й спорядження українських та закордонних брендів.
Чому локальне виробництво стає стратегічною перевагою
-
1
Швидке постачання. За рахунок розташування в межах однієї країни, між споживачем і постачальником зменшується цикл погоджень і перевезень.
-
2
Стрімкі зрушення. Отримуючи коментарі військових, що використовують пристрої на полі бою, виробники швидше вносять зміни до товарів: оновлення прошивки, зміна антен, кріплення чи захист роз’єму вже в наступній партії.
-
3
Незалежність в ремонті. Українська зброя та техніка повертаються в роботу швидше за рахунок наявності запчастин для ремонту, а інформація про пошкодження може доходити до розробника, який допоможе з нестандартним ремонтом.
-
4
Досвід в межах країни. Інженери, програмісти, технологи й оператори накопичують знання, на яких створюють нові моделі. Залежність від імпортних компонентів лишається, але критичних зовнішніх ланок стає менше.
За допомогою розвитку оборонної промисловості та отримання бойового досвіду українськими військовими та виробниками, важливість та потреба в українських спеціалістах на міжнародній арені зростає. За допомогою своїх знань Україна вже декілька років навчає міжнародних колег особливостям технологічної війни.
Висновок
Стійке забезпечення не будується лише на імпорті або лише на власному виробництві. Партнери НАТО дають доступ до складних систем, боєприпасів, фінансування, навчання та великої промислової кооперації. Український ринок закриває термінові потреби: безпілотні системи, РЕБ, українські НРК, програмне забезпечення, ремонт і модернізацію.
Така міжнародна підтримка дає масштаб, а внутрішній мілтех — темп і здатність швидко змінювати продукцію. Чим сильнішим стає українське виробництво, тим менше окрема затримка постачання впливає на всю систему, а українська зброя отримує власну технологічну основу для подальшого розвитку.