НРК — не опція, а стратегічна необхідність: шлях до системного впровадження у ЗСУ

Піхота є основою та скелетом будь-яких збройних сил. А в умовах сучасної війни, яка стає все більш технологічною, піхотинець — це одночасно і головна сила, яка утримує позиції та просуває фронт, і найвразливіша частина армії. Тому головне наше завдання сьогодні — прибрати максимальну кількість людей з поля бою, щоб захистити та зберегти їхнє життя. 

Зробити це можна за допомогою наземних роботизованих комплексів. Їхня поява спершу сприймалася як додатковий засіб, але реалії довели: без системного впровадження НРК ми не зможемо воювати ефективно. В умовах, коли ресурс людей обмежений, а втрати стають критичним фактором, наземні дрони — це спосіб зберегти життя піхоти та водночас отримати технологічну перевагу.

Як НРК рятують життя на фронті

Наземні роботизовані комплекси виконують у сучасній війні три критично важливі функції. Базовою є логістика, бо без неї не існує війни. Боєприпаси, їжа, вода, обладнання — усе це має бути доставлене вчасно. У Третій штурмовій ми вже майже повністю замінили класичну логістику на логістику за допомогою наземних дронів.

Одна людина може нести близько 20 кг вантажу. Якщо за тиждень треба перевезти 20 тонн — це має бути близько тисячі людей. І у будь-якому випадку — це ризики: FPV-дрони, дистанційне мінування, скиди, обстріли. А всього лише один НРК перевозить в середньому близько 200 кг і проходить туди, куди людина або машина часто вже не дійде. І це не про зручність, це питання виживання. 

Важливою задачею, яку вирішують наземні дрони, є евакуація поранених. Замість чотирьох бійців, які під обстрілами несуть побратима, ми відправляємо НРК. Це рятує життя і пораненого, і тих, хто мав би його витягувати.

Друга функція — це інженерна підтримка. НРК відкриває новий рівень можливостей у мінуванні, розмінуванні, встановленні перешкод. Один інженер може нести 2–4 міни (40 кг максимум), а дрон — 20 мін по 10 кг кожна. Це колосальна економія зусиль і головне — збереження людського ресурсу. 

Підписуйтеся на наші соцмережі

Третій, найскладніший напрямок — вогнева підтримка. Тут ідеться не лише про заміну класичних гранатометів чи кулеметних розрахунків, але й про потенціал участі НРК у штурмових діях. Проте треба розуміти: так само, як штурмову групу прикриває уся бригада з артилерією, РЕБ, зв’язком, — так само підтримка потрібна і для наземних дронів. Вони вразливі для FPV та інших засобів ураження. Але різниця в тому, що втратити дрон у бою — це гроші, а не життя людини.

Досвід Третьої штурмової бригади

Необхідність швидкого розгортання наземних роботизованих комплексів у ЗСУ нам стала очевидною вже давно. У Третій штурмовій ми почали системно застосовувати їх ще на початку 2024 року на Авдіївському напрямку. Тоді ж ми ініціювали створення першої у Силах оборони штатної структури на НРК. 

Це не була директива згори — ми самостійно, у співпраці з Генштабом та Brave1, розробили модель, підготували пропозицію й пройшли всі погодження. У результаті з’явилася окрема рота та взводи НРК. Фактично, це був перший крок, коли наземні дрони офіційно отримали своє місце у військовій системі.

Рота стала центром компетенції: ми тестували різні рішення, адаптували дрони під бойові умови, відпрацьовували тактику і передавали досвід у взводи. Там, де взводи ставали автономними, з’являлася реальна бойова спроможність. Але дуже швидко виявилося: навіть такої структури замало. Потреби фронту ростуть у геометричній прогресії, а інші бригади залишаються без системного рішення. Декому «спускають зверху» у штат взвод НРК на всю бригаду, але цього не достатньо. А без інженерів, майстерень, запчастин і транспорту — це не працюватиме.

Школа НРК: передача знань і стандартизація

Саме ця логіка стала підґрунтям для створення Школи НРК. Йдеться не просто про навчальні курси, а про платформу, де фронтовий досвід акумулюється, аналізується й передається далі.

Ми розставляємо правильні пріоритети: спочатку базове керування й логістика, а вже потім інженерна підтримка та штурмове застосування. Так народжується система. І ця школа стала місцем, де різні підрозділи Сил оборони мають можливість отримати максимально прикладну інформацію, а знання більше не губляться в межах однієї бригади.

Масштабування: ключова проблема і шляхи вирішення

Втім поки що, на жаль, на нашу бригаду припадає 50-60% застосування всіх наземних роботизованих комплексів. І головна задача зараз — це масштабування набутого досвіду і засобів, які вже працюють, на всі Сили оборони України. Тому що одна бригада, дві, три — війну не виграють. Отже, хай краще всі бригади будуть мати середній результат, ніж три бригади будуть ставити рекорди з евакуації та перевезення вантажу. І чим швидше відбуватиметься це масштабування — тим більше життів ми врятуємо. 

Командування розуміє цю необхідність і має бачення, як поетапно розширювати застосування наземних дронів. Але це нешвидкий процес. Щоб прискорити його і досягти кращих результатів, робота має бути комплексною та системною. 

Сьогодні головною проблемою лишається відсутність єдиного центру прийняття рішень для реалізації стратегії розвитку НРК. Існують десятки структур — від Центрального управління інноваційної діяльності ЗСУ та Головного управління оборонних інновацій Міноборони до Brave1, виробників, благодійних фондів, командувань окремих родів військ, Генштабу, Командування Сил безпілотних систем, наукових інститутів. Кожен щось робить, але результат виходить фрагментарним. Один бачить проблему у виробництві, інший — у тактиці, третій — у забезпеченні. У результаті ключові потреби на рівні бойових підрозділів часто залишаються без відповіді. Нам потрібно пріоритезувати усі проблеми та системно переходити до їх вирішення. 

Масштабування НРК потребує не просто підрозділів у штатах, а цілісної екосистеми. Це мають бути інженери, ремонтні майстерні, ресурси для модернізації,  транспорт і пункти управління. А ще потрібна координація зусиль усіх стейкхолдерів та «зшивання» всіх процесів. Бо інакше ми залишатимемося в ситуації, коли рішення ухвалюють усі й ніхто одночасно.

Сьогодні ми працюємо над тим, щоб об’єднати всі зацікавлені сторони навколо спільної мети. Бо лише так ми можемо прискорити розширення успішного досвіду. І від того, наскільки швидко ми це зробимо, залежатиме не лише ефективність армії, а й життя наших людей.