Гуманітарне розмінування як частина системи безпеки: чому Україні потрібна інша модель
Гуманітарне розмінування традиційно розглядається як окрема функція — завершальний етап після бойових дій, який відкриває території для цивільного використання. Такий підхід сформувався десятиліттями і ліг в основу міжнародних стандартів та практик.
Але сьогодні цей підхід переглядається.
З 22 по 24 квітня у Женеві (Швейцарія) проходить United Nations Mine Action Directors’ Meeting 2026 — щорічна зустріч директорів національних органів з мінної діяльності та радників ООН. Це одна з ключових платформ, де формується порядок денний галузі: від стандартів і підходів до фінансування, технологій і ролі різних учасників ринку.
Участь у зустрічі беруть понад 650 фахівців: представники урядів, донорських організацій, оператори гуманітарного розмінування, структури ООН, наукові інституції та приватні компанії. Програма включає більше 30 сесій — від стратегічних обговорень до прикладних кейсів і технологічних рішень.
Ключова тема цього року — One Humanity. У практичному вимірі це означає пошук узгоджених рішень між державами, донорами та операторами в умовах зростаючих масштабів забруднення територій у світі.
Підписуйтеся на наші соцмережі
Саме в цьому контексті Україна займає особливе місце.
По-перше, через масштаб. Щільність мінно-вибухових ризиків і площа потенційно забруднених територій не мають аналогів серед сучасних кейсів.
По-друге, через динаміку. Частина територій піддається повторним ризикам, що ускладнює класичну логіку “очищення → передача”.
По-третє, через економічний фактор. Від швидкості розмінування безпосередньо залежить відновлення інфраструктури та робота бізнесу.
Ці фактори формують запит на іншу модель.
Євген Шевченко
СЕО фізичної охорони, гуманітарного розмінування та захисту об'єктів з повітря Холдингу SHERIFFЗа змістом обговорень на NDM-UN 29 прослідковується чіткий запит на масштабування рішень і більшу інтеграцію розмінування з іншими елементами безпеки. Дискусії зосереджені на практичності підходів, ролі технологій і швидкості їх впровадження. Наше очікування від цих зустрічей — звірити підходи з міжнародними операторами та визначити рішення, які можна застосовувати в Україні без тривалого циклу адаптації.
Йдеться про зміну ролі самого розмінування.
Воно перестає бути окремим процесом і стає частиною системи безпеки об’єктів і територій. У цій системі воно пов’язане з фізичною охороною, інженерними рішеннями, системами моніторингу і, в українських реаліях, компонентом захисту від повітряних загроз.
Такий підхід дозволяє працювати не лише з наслідками, а й з ризиками, які виникають паралельно.
Це також змінює роль приватного сектору.
Замість виконання окремих робіт формується запит на інтеграторів — компанії, які можуть поєднати різні елементи безпеки в єдину систему і забезпечити її швидке впровадження на практиці.
Окремий блок — технології. На рівні обговорень у Женеві чітко видно зміщення акценту в бік автоматизації, використання безпілотних систем, аналітики даних та інтегрованих платформ управління ризиками. Але ключовим залишається питання не технологій як таких, а їх застосування в рамках системних рішень.
Для України це означає необхідність формувати власну модель, яка враховує реальні умови, а не копіює існуючі підходи.
Для міжнародної спільноти — необхідність адаптації стандартів під нові типи загроз.
І саме такі дискусії сьогодні визначають, яким буде сектор гуманітарного розмінування в найближчі роки.