Гуманітарне розмінування як частина системи безпеки: чому Україні потрібна інша модель

Гуманітарне розмінування традиційно розглядається як окрема функція — завершальний етап після бойових дій, який відкриває території для цивільного використання. Такий підхід сформувався десятиліттями і ліг в основу міжнародних стандартів та практик.

Але сьогодні цей підхід переглядається.

З 22 по 24 квітня у Женеві (Швейцарія) проходить United Nations Mine Action Directors’ Meeting 2026 — щорічна зустріч директорів національних органів з мінної діяльності та радників ООН. Це одна з ключових платформ, де формується порядок денний галузі: від стандартів і підходів до фінансування, технологій і ролі різних учасників ринку.

Участь у зустрічі беруть понад 650 фахівців: представники урядів, донорських організацій, оператори гуманітарного розмінування, структури ООН, наукові інституції та приватні компанії. Програма включає більше 30 сесій — від стратегічних обговорень до прикладних кейсів і технологічних рішень.

Ключова тема цього року — One Humanity. У практичному вимірі це означає пошук узгоджених рішень між державами, донорами та операторами в умовах зростаючих масштабів забруднення територій у світі.

Підписуйтеся на наші соцмережі

Саме в цьому контексті Україна займає особливе місце.

По-перше, через масштаб. Щільність мінно-вибухових ризиків і площа потенційно забруднених територій не мають аналогів серед сучасних кейсів.

По-друге, через динаміку. Частина територій піддається повторним ризикам, що ускладнює класичну логіку “очищення → передача”.

По-третє, через економічний фактор. Від швидкості розмінування безпосередньо залежить відновлення інфраструктури та робота бізнесу.

Ці фактори формують запит на іншу модель.

Йдеться про зміну ролі самого розмінування.

Воно перестає бути окремим процесом і стає частиною системи безпеки об’єктів і територій. У цій системі воно пов’язане з фізичною охороною, інженерними рішеннями, системами моніторингу і, в українських реаліях, компонентом захисту від повітряних загроз.

Такий підхід дозволяє працювати не лише з наслідками, а й з ризиками, які виникають паралельно.

Це також змінює роль приватного сектору.

Замість виконання окремих робіт формується запит на інтеграторів — компанії, які можуть поєднати різні елементи безпеки в єдину систему і забезпечити її швидке впровадження на практиці.

Окремий блок — технології. На рівні обговорень у Женеві чітко видно зміщення акценту в бік автоматизації, використання безпілотних систем, аналітики даних та інтегрованих платформ управління ризиками. Але ключовим залишається питання не технологій як таких, а їх застосування в рамках системних рішень.

Для України це означає необхідність формувати власну модель, яка враховує реальні умови, а не копіює існуючі підходи.

Для міжнародної спільноти — необхідність адаптації стандартів під нові типи загроз.

І саме такі дискусії сьогодні визначають, яким буде сектор гуманітарного розмінування в найближчі роки.