$40 мільярдів на боротьбу з дронами: чи отримає Україна свою частину нового ринку НАТО

На саміті НАТО в Анкарі союзники оголосили про намір інвестувати понад $40 млрд у засоби протидії безпілотним системам протягом наступних п’яти років. Цифра справді велика. Але якщо оцінювати її не як політичну заяву, а як економіку майбутньої системи оборони Альянсу, картина виглядає інакше. $40 млрд на п’ять років — це приблизно $8 млрд на рік для всіх 32 країн НАТО. Якщо механічно поділити цю суму між членами Альянсу, це лише близько $250 млн на країну щорічно. Зрозуміло, що реально гроші розподілятимуться зовсім не порівну. Але порядок цифр добре демонструє масштаб проблеми.

Бо counter-UAS — це не лише перехоплювач, який летить назустріч дрону. Це радари, оптичні сенсори, радіоелектронна розвідка, РЕБ, системи управління, програмне забезпечення, кінетичні засоби перехоплення, мобільні групи, підготовка операторів, інтеграція всього цього в єдину мережу і, головне, постійне оновлення. Ще у 2025 році Велика Британія спрямовувала £140 млн на розвиток drone та counter-drone технологій у межах нової програми оборонних інновацій. Американський військово-морський бюджет на 2026 рік передбачав близько $1,3 млрд на counter-UAS. Євросоюз фінансував ці напрями через значно ширші оборонні програми.

Тобто десятки і сотні мільйонів уже вкладалися. Але війна в Україні показала, що проблема має зовсім інший масштаб. $40 млрд — це не надлишкове фінансування. Це, скоріше, перший серйозний внесок у систему, яку НАТО мало починати будувати кілька років тому.

Україна вже живе у тій війні, до якої НАТО тільки готується

Щоб зрозуміти реальну ціну питання, достатньо подивитися на Україну. За відкритими оцінками, Росія планує у 2026 році виготовити близько 110 тисяч далекобійних БПЛА різних типів — приблизно 60 тисяч ударних і ще близько 50 тисяч хибних цілей. Лише у липні проти України було застосовано близько п’яти тисяч Шахедів, Гераней та Гербер. І технологія постійно змінюється. З’являються швидші реактивні модифікації, нові системи навігації, зв’язку, елементи машинного зору, змінюється висота та тактика застосування. Тому Україна фактично створює counter-UAS не як окремий комплекс, а як індустрію.

У 2026 році наша країна здатна виробляти мільйони безпілотників. Українські виробники перехоплювачів уже вийшли на десятки тисяч потенційних одиниць виробництва на місяць, а вартість окремих рішень проти Шахедів становить приблизно $1–2 тис. При цьому тільки міжнародні партнери на 2026 рік підтвердили понад $2,5 млрд на українські дрони та близько $2 млрд на ППО. Загальний обсяг партнерської підтримки, погоджений у форматі «Рамштайн», сягнув $38 млрд.

Підписуйтеся на наші соцмережі

Ці цифри не можна прямо порівнювати з натівськими $40 млрд: українські гроші йдуть і на ударні дрони, і на класичну ППО, і на інші системи. Але масштаб показовий. Одна країна, яка захищається від Росії, вже споживає оборонний ресурс, співмірний із майбутніми п’ятирічними інвестиціями НАТО у counter-UAS. А НАТО треба захищати територію від Норвегії до Туреччини, авіабази, порти, електростанції, штаби, склади, логістичні центри та цивільну інфраструктуру. Тому $40 млрд дуже швидко перестають виглядати величезною сумою.

Головна проблема — противник теж масштабується

Існує ще одна небезпечна ілюзія: що НАТО зараз створить технологічну перевагу над противником і на цьому проблема буде вирішена. У реальності ми маємо справу не лише з Росією. Росія перетворила іранську концепцію Шахедів на власне масштабне промислове виробництво. Паралельно вона продовжує користуватися китайськими компонентами — електронікою, двигунами, сервоприводами та іншими елементами, критичними для виробництва безпілотних систем.

Іран уже продемонстрував, що дешевий масовий ударний дрон може створити непропорційно великі витрати для значно багатшого противника. Саме Шахед став фактично одним із символів цієї моделі війни: відносно дешевий засіб атаки змушує застосовувати дорогі радари, літаки та ракети. Північна Корея також активно засвоює безпілотні технології. Її співпраця з Росією означає обмін не тільки боєприпасами чи людським ресурсом, а потенційно й досвідом сучасної війни.

А Китай взагалі знаходиться в окремій категорії. Його перевага — не лише військові БПЛА. Китай контролює величезну частину глобального ланцюга виробництва цивільних дронів і ключових компонентів: моторів, батарей, електроніки, сенсорів та матеріалів. Тобто НАТО створює counter-drone ринок у ситуації, коли потенційні противники одночасно нарощують сам ринок дронів. Це класична гонка озброєнь, тільки тепер одна сторона може масштабувати засіб нападу за тисячі або десятки тисяч доларів, а друга все ще часто відповідає системами вартістю сотні тисяч або мільйони. Саме це співвідношення треба змінити.

На що насправді вистачить $40 млрд

Якщо дуже спростити математику і витратити $40 млрд тільки на дрони-перехоплювачі вартістю $2 тис., можна було б купити 20 мільйонів апаратів. Але в реальності така математика не працює. Перехоплювач без системи виявлення мало що означає. Радар без системи управління не створює захист. РЕБ не закриває всі типи дронів. Один засіб не може однаково ефективно працювати проти дешевого квадрокоптера, Шахеда, реактивного БПЛА і автономної системи. Тому велика частина $40 млрд піде на створення самої інфраструктури. І це правильно.

Проблема виникне, якщо НАТО спробує побудувати цю інфраструктуру за старою моделлю оборонних закупівель: багаторічні тендери, довга сертифікація, дорогі одиничні комплекси і технологічні цикли по п’ять-десять років. У counter-UAS продукт може частково застаріти ще до завершення такого тендера. США вже самі визнають цю проблему. Пентагон оцінює, що американській промисловості знадобиться ще кілька років, щоб наблизитися до нинішнього українського масштабу виробництва дешевих військових дронів. І це, можливо, найважливіший аргумент на користь України.

Україна має отримати частку цих $40 млрд

Україні не потрібно доводити НАТО, що вона здатна розробляти counter-UAS системи. Це доводиться кожної ночі. Наші системи проходять цикл, який неможливо відтворити на полігоні: виявлення нової загрози, бойове застосування, аналіз, модернізація і повторне застосування. Саме тому розподіляти $40 млрд виключно між традиційними оборонними компаніями країн НАТО було б економічною помилкою. Україна повинна отримати доступ до нового NATO counter-drone marketplace, спільних закупівель, R&D-програм і локалізованого виробництва. Не як отримувач допомоги. Як постачальник.

Механізм уже починає формуватися. Україна укладає Drone Deals із партнерами, які передбачають спільне виробництво, локалізацію, трансфер технологій і вихід українських виробників на зовнішні ринки. Британія вже ліцензувала масове виробництво українського перехоплювача Octopus. Цю модель треба масштабувати. Бо Україна має те, чого сьогодні бракує значній частині західного оборонного ринку: масове виробництво, короткий цикл R&D і величезну кількість бойових даних.

Ми не просто захищаємо Україну

Є ще одна причина, чому Україна повинна отримати свою частку цих грошей. Зараз українська ППО, РЕБ, РЕР і дрони фактично виконують роботу, результати якої використовуватиме весь НАТО. Саме тут перевіряється, як поводяться російські Шахеди, як працюють нові частоти, системи навігації та алгоритми, як змінюється російська тактика насичення ППО і які засоби її реально зупиняють. Україна сьогодні не є полігоном НАТО. Вона є переднім ешелоном його майбутньої оборони. Тому $40 млрд — це хороший старт.

Але якщо НАТО справді хоче побудувати систему, здатну витримати війну масових дронів, цих грошей буде недостатньо. І тим більше їх не можна витрачати так, ніби українського досвіду не існує. Росія, Іран, Північна Корея і Китай уже будують власну економіку масової безпілотної війни. У НАТО є більша економіка. В України — більший досвід. Питання лише в тому, чи встигнемо ми об’єднати ці дві переваги раніше, ніж противник об’єднає свої.