Сучасні виклики мобільності: досвід Індії та ключові спостереження для України

Створення перших автомобілів наприкінці XIX століття, а до цього — використання кінного транспорту, поява пароплавів і повітряних куль стали справжньою революцією в людському світогляді. Кожний наступний етап розвитку і вдосконалення транспорту давав змогу подорожувати частіше, діставатися пунктів призначення швидше і значно розширював географію подорожей. Це, своєю чергою, позитивно впливало на торгівлю, розвиток міст та економіку цілих країн.

Цей безупинний рух до вдосконалення мобільності з часом став невід’ємною частиною нашого способу життя. Пандемія коронавірусу та повномасштабне вторгнення Росії в Україну наочно продемонстрували, наскільки критично важливими є доступні та масові варіанти пересування. У ситуаціях, коли літаки не літають, а залізниця не завжди може впоратися з різким зростанням пасажиропотоку, ми бачимо прискорений розвиток альтернативних способів мобільності.

Далі я покажу, як новий погляд на усталені системи — у цьому випадку на транспорт і пересування — може бути вигідним для всіх учасників процесу і забезпечити якісно кращий досвід мобільності.

Для ілюстрації використаємо приклад Індії — країни зі складною та перевантаженою транспортною реальністю.  

Індія є найбільш населеною країною світу: за оцінками Світового банку, тут мешкає понад 1,4 млрд людей. Забезпечити якісне, швидке та доступне пересування для такої кількості населення — надзвичайно складне завдання. 

Підписуйтеся на наші соцмережі

Упродовж багатьох років країна стикається з системними проблемами: міста задихаються від заторів, транспортна інфраструктура працює на межі можливостей, а подорожі на власному авто стають дедалі дорожчими. Особливо гостро ці виклики проявлялися на середніх дистанціях – від 30 до 500 км, де автобуси та залізниця не завжди могли запропонувати надійний, зручний чи доступний варіант для пасажирів.

У 2015 році, коли наша платформа вперше запрацювала в Індії, ми запропонували простий підхід до принаймні часткового розв'язання цих проблем: не додавати нові автомобілі на дороги, а ефективніше використовувати ті, що вже є. Йшлося про застосування принципу спільних поїздок: об’єднати водіїв, які мають вільні місця в авто, з пасажирами, яким потрібно їхати в тому ж напрямку.

Такий підхід більш ніж відповідав реаліям країни. За 10 років кількість транспортних засобів в Індії зросла більш ніж удвічі — зі 141 мільйона у 2011 році до 354 мільйонів у 2022-му. Паралельно міське населення збільшилося ще на 200 мільйонів у період з 2011 по 2025 рік. У цих умовах питання зручного, доступного та прогнозованого пересування стало особливо актуальним для молодої аудиторії, яка найчастіше подорожує на середні відстані.

Втім, на початковому етапі було непросто переконати користувачів у тому, що спільні поїздки можуть бути безпечними та економічно вигідними. Ми стикалися з низьким рівнем довіри, культурними бар’єрами та складнощами локального регулювання. Проте завдяки систематичній роботі, поступовому вибудовуванню довіри та адаптації сервісу до місцевих умов нам вдалося змінити поведінкові звички пасажирів і водіїв. У результаті вільні місця в автомобілях перетворилися на ще одну транспортну мережу — таку, що не конкурує з наявними видами транспорту, а органічно їх доповнює.

Цьому сприяли кілька ключових факторів:

У 2025 році Індія стала найбільшим у світі ринком спільних поїздок: понад 20 мільйонів пасажирів на рік, щодня більше 100 тис. людей користуються цим способом пересування, а щорічне зростання перевищує 50%. Важливо й те, що половина поїздок відбувається за межами 150 найпопулярніших напрямків. Це свідчить про глибоке проникнення сервісу в менш доступні, передміські та периферійні зони, де традиційний транспорт працює гірше. 

Показовим є і потенційний екологічний ефект. Якщо масштабувати цю модель, спільні поїздки в Індії можуть скорочувати викиди СО₂ майже на 0,9 мільйона тонн щороку. 

Таким чином на прикладі цього кейсу ми бачимо підтвердження того, що спільна мобільність може стати масовим і ефективним рішенням для транспортних викликів майбутнього.

Цей досвід також може слугувати дороговказом для будь-якої країни, яка шукає стійкі моделі пересування — зокрема для України. Хоча наша країна не має такого масштабного населення, передумови у сфері мобільності багато в чому схожі: зростання кількості приватних авто, висока вартість пального, нерівномірний розвиток транспортної інфраструктури та потреба у більш гнучких і доступних міжміських рішеннях.

Перенесення індійського досвіду на український контекст означало б не лише зменшення кількості порожніх авто на дорогах, а й зниження транспортних витрат для населення та скорочення викидів CO₂. Але передусім — це можливість зручно діставатися до місць із гіршим транспортним покриттям, не залежати від заповнюваності чи графіків інших видів транспорту. У довгостроковій перспективі такі рішення можуть бути інтегровані в державні ініціативи зі сталої мобільності як частина проєктів післявоєнного відновлення та відбудови України.

Ми звикли сприймати транспорт як щось незмінне — дороги, автомобілі, потяги, квитки й розклади. Та міжнародний досвід доводить: змінюючи підхід, можна змінити саму культуру пересування. Україна в недалекому майбутньому перебуватиме на схожому етапі — нам будуть потрібні розумні, екологічні та доступні рішення, що поєднають комфорт людей із турботою про довкілля. І ці зміни мають починатися не з нових авто чи доріг, а з нового мислення — спільного, відповідального і відкритого до нових форм мобільності.