SPEKотна читанка. Як навчитися розпізнавати свої справжні бажання

Люди схильні до наслідування — саме через це ми оцінюємо роботу, стосунки, бренди, моральні принципи і навіть самих себе на основі того, чого прагнуть інші. Цим явищем користуються інтернет-тролі, політики та рекламні агенції. Але справжню природу цього вперше пояснив французький мислитель Рене Жирар, розкривши концепцію міметичного бажання.

SPEKA публікує огляд на книгу «Хочу! Як навчитися розпізнавати свої справжні бажання» Люка Бурґіса, який, послуговуючись своїм досвідом підприємця та знанням класичної філософії, досліджує захопливий світ людських прагнень.

Про автора

Люк Бурґіс — підприємець зі стажем та автор. Він співзасновник і керівник чотирьох компаній у сфері технологій і споживчих товарів. 

Натепер він підприємець-резидент і керівник програм у Центрі принципового підприємництва Чокка при Католицькому університеті Америки. Допоміг сформувати і впровадити нові навчальні ініціативи, він також багато пише про плекання бажань. 

Люк Бурґіс є засновником і керівником Fourth Wall Ventures — інкубатора, який інвестує в людей, мистецтво і технології, що сприяють здоровій екології людства. 

Люк вивчав бізнес у Stern School of Business при Нью-Йоркському університеті, а потім захистив дисертацію з філософії та отримав ступінь бакалавра богослів’я у Папському університеті Святого Хреста у Римі. Живе у Вашингтоні, округ Колумбія, з дружиною Клер. 

Про що книга «Хочу! Як навчитися розпізнавати свої справжні бажання»

«Хочу!» — це дослідження того, чому ми хочемо того, чого хочемо, а також інструментарій, який допоможе звільнитися від гонитви за нездійсненними бажаннями. 

Бурґіс спирається на роботи французького філософа Рене Жирара, який стверджує, що наші бажання є міметичними, тобто ми імітуємо те, чого хочуть інші люди. Це впливає на вибір у всіх аспектах життя — від партнерів до кар’єри та стилю життя. Міметичне бажання не тільки формує нашу ідентичність, але й пояснює сучасні соціальні явища, як-от розбіжності між людьми через надмірну схожість у прагненнях.  Автор також показує, що конфлікти часто виникають через спільність бажань, коли ми змагаємося за одні й ті самі цінності, не усвідомлюючи цього.

Книга має три складові: 

Кілька цікавих тез та ідей

Міметичне бажання

Мімезис — складна форма імітації, яку в дорослому віці зазвичай приховують. За міметичною теорією, мімезис має негативну конотацію, адже здебільшого призводить до суперництва і конфліктів. Це одна з причин, чому Жирар розрізняв мімезис і звичайне наслідування. Наслідування, на відміну від мімезису, відбувається усвідомлено. Мімезис може бути позитивним і негативним, однак друге частіше, бо його заперечують або маскують.

Міметичне бажання формується як наслідування бажань або прагнень іншої людини. Це означає, що будь-який наш вибір зумовлений впливом третьої сторони — моделі або медіатора бажань.

У першокласних романах є модель та імітатор

Підписуйтеся на наші соцмережі

Рене Жирар дійшов цього на початку наукової кар’єри у Штатах, коли йому довелося прочитати курс лекцій з літератури, який містив, зокрема, і незнайомі йому твори. 

Через відсутність формальної літературної освіти та брак часу він почав шукати у текстах певні закономірності і відкрив дещо цікаве, що можна було знайти чи не у кожному першокласному романі — персонажів, залежних від інших персонажів, щоб показати, чого варті певні бажання. Вони нічого не прагнуть з власної волі, їхні бажання формуються внаслідок взаємодії з іншими героями, які змінюють не лише їхню мотивацію і поведінку, але насамперед самі бажання. В усіх прочитаних романах Жирар побачив наявність моделі та імітатора.

Наприклад, Дон Кіхот сидить у кімнаті і читає про пригоди славнозвісного лицаря Амадіса Гальського. Він прагне перевершити його діяння і стати мандрівним лицарем, подорожуючи країною і шукаючи нагод проявити свою доблесть. 

Діти — блискучі імітатори

У 1977 році доктор Ендрю Мельцов провів експеримент, під час якого показував язика новонародженим у пологовому відділенні Сієтлу. Одне з немовлят уже через 42 хвилини після народження точно повторювало гримаси дорослого.

Діти починають наслідувати дорослих майже відразу після народження, а ці здібності розвиваються ще в утробі. Софі Гардах у статті 2019 року для New York Times, присвяченій новому дослідженню німецької науковиці докторки Катлін Вермке, пише, що новонароджені імітують звуки з почутої мови, але особливий вплив на них має інтонація мови, яку вони чують ще в утробі. 

Так, у плачі немовлят, народжених китайськими матерями, мова яких надзвичайно тональна, спостерігають значно складніші інтонації, ніж у плачі народжених німецькомовними чи шведськомовними жінками.  

Два типи моделей

Є два типи моделей, які впливають на нас: ті, що походять ззовні, й ті, що походять з середини нашого світу. 

Зовнішні модератори бажання — моделі Зіркостану. Зіркостан — це територія поза межами нашої соціальної сфери, де живуть моделі, що відіграють роль передавачів. Це можуть бути, наприклад, Бред Пітт, Леброн Джеймс, Кім Кардашьян, засновники єдинорогів або святі (стають жителями Зіркостану лише після смерті). У Зіркостані між моделлю та її наслідувачем завжди є бар’єр: час, відстань, соціальний статус. Вони не наші прямі конкуренти, а оскільки загроза з їхнього боку відсутня, їх можна неприховано, не соромлячись, наслідувати. 

Новачкостан — вимір моделей, які навіюють бажання з нашого ж світу — внутрішні модератори бажання. Тут не існує перешкод — часу, відстані, соціального статусу — у прямому суперництві за той самий «приз». 

Тут, серед друзів і приятелів, між якими поширене негласне суперництво, ми проводимо більшу частину свого життя. Моделі з Новачкостану перебувають у тих самих соціальних нішах, що і їхні наслідувачі. 

Міметичне бажання — двигун соцмереж

Соцмережі — інструмент соціального посередництва, і наші моделі майже завжди перебувають у межах нашої бульбашки. Кожен із нас носить у кишені «коробочку мрій». За допомогою соцмереж, пошукових запитів у Google та відгуків на готелі й ресторани смартфони навіюють бажання мільярдам споживачів по всьому світу. 

Неврологічна залежність від смартфонів реальна, однак залежність від бажань, що стали доступними завдяки смартфону, становить метафізичну загрозу.

Жертовні козли

Вивчаючи історію, Жирар помітив, що людство часто використовувало жертвоприношення для стримування міметичних конфліктів. Коли спільнота наближалася до хаосу, насильство проти обраного індивіда чи групи допомагало зупинити загальну жорстокість. Це він назвав механізмом жертовного козла.

Такий підхід перетворює «війну всіх проти всіх» на «війну всіх проти одного», тимчасово встановлюючи мир, коли лють спрямовується на одного винного. Жирар вважав, що на цьому феномені ґрунтується вся наша культура. Всі інституції й культурні норми, якими ми послуговуємося, а надто ритуали на кшталт виборів, смертної кари і багатьох табу, створені для стримування насильства.

Усі жертовні козли в історії мали дещо спільне: вони відрізнялися від інших, були помітними та часто маргінальними. Це люди з непересічним характером, особливостями розвитку (наприклад, аутизм) або фізичними вадами. Вони не вписувалися у соціальні рамки, як-от аміші чи радикальні відлюдники, а їхня поведінка вважалася девіантною.

Такі «козли» об’єднують суспільство й знижують міметичні конфлікти, маючи майже надприродну силу. Їхня смерть сприймається як порятунок. За Жираром, вони часто є або королями, або жебраками, а після смерті стають напівбогами.

У 1973 році Урсула Ле Гуїн написала оповідання «Ті, що покидають Омелас». Події розгортаються в утопічному місті, де всі мешканці щасливі, окрім однієї дитини. Щастя міста залежить від страждань цієї дитини, яку тримають у підземеллі.

На певному етапі кожен дізнається про цю жахливу таємницю. Більшість приймає несправедливість заради загального добробуту і лише одиниці протестують.

Традиційні фонди венчурного капіталу працюють у міметичній системі

Міметичні системи — системи, які живить і підтримує міметичне бажання. 

Традиційні венчурні фонди діють у такій системі, прагнучи великих прибутків. Вони інвестують у компанії, здатні повернути вдесятеро більше від обсягу інвестиції за 5-7 років. Тому перевагу надають швидкозрослим технологічним стартапам, а не бізнесам, що розвиваються повільніше, як заклади харчування.

Попит на швидкі інвестиції робить технологічні стартапи привабливішими для підприємців. Престиж інвесторів та їхні вкладення стають своєрідними мішленівськими зірками, посилюючи міметичний цикл.

Враження редакції

Книга «Хочу!» точно описує, як ми сліпо запозичуємо чужі бажання і як ці запозичені бажання керують нами в усіх аспектах життя. 

Книга добре структурована, ідеї чітко сформульовані, розділи добре написані і легко засвоюються. Проте є моменти, які для кращого розуміння краще прочитати кілька разів.

Наприкінці автор надає коротко викладену термінологію. І якщо під час читання збилися з думки, можна зазирнути на 304 сторінку, перечитати поняття та зрозуміти, про що йдеться.

Це не наукова праця, а відправна точка до життя і думки Рене Жирара. Автор узяв те, що могло б бути сухим і академічним, і зробив його свіжим, практичним і цікавим. Книга легко переходить від прикладів зі світу бізнесу до філософських відступів та уривків з історії. 

Кому радимо прочитати «Хочу! Як навчитися розпізнавати свої справжні бажання»

Книга «Хочу!» стане у пригоді, якщо:  

Ми б рекомендували цю книгу усім, але особливо тим, хто прагне глибше зрозуміти себе і наше суспільство, і тим, хто хоче взяти своє майбутнє у свої руки.