Психотерапевтка Маша Цуканова про психологію підприємництва, вигорання, особистий бренд і профілактику стресу
«Підприємництво — це не професія. Це психологія. Це спосіб дивитися на світ і шукати у ньому можливості». Ці слова Гая Кавасакі, венчурного інвестора та колишнього маркетолога Apple, пояснюють, чому підприємництво — не стільки робота, скільки спосіб існування у світі, певна модель буття. Іноді занадто романтизована, іноді перевантажена страхами.
Ми зустрілись із Машею Цукановою, психотерапевткою, якій колись вдалося повністю перезавантажити власне життя. До психології Маша була публічною людиною, головною редакторкою українського Vogue, відомою журналісткою. Але сьогодні вона уникає публічності, тож витягти її на інтерв’ю було досить складно. Але ж не лише підприємцям шукати у світі можливості. Тож ми поговорили про психологію бізнесу та про цей бісовий баланс між роботою та особистим життям.
Чи правда, що можна розвинути в собі певні якості й стати підприємцем?
Існують певні міфи про підприємництво. Наприклад, якщо ти добре вчився у школі або просто розумний — обов’язково досягнеш успіху, відкриєш бізнес. Але це працює трохи інакше, тому що у підприємництві важливіші геть інші психологічні якості.
Наприклад, толерантність до невизначеності, здатність ухвалювати рішення і брати відповідальність, уміння ризикувати, а також довіряти світу — не сліпо, але делегувати частину завдань іншим. Людині з гіперконтролем це буде надзвичайно важко.
Якщо щасливо склалося, що у дитинстві ці психічні функції добре сформувалися, це, звісно, велика перевага, щоб стати підприємцем. Якщо ж вони недоформовані, їх можна розвивати: наприклад, толерантність до невизначеності або здатність довіряти. Але тут варто дивитися, чи не стане це зламом особистості через коліно.
Бо якщо маємо справу з глибокими травмами або закостенілою структурою особистості, можливо, воно того й не варте. Ну от така моя суть — і я можу витратити колосальні зусилля, щоб виростити в собі ці якості, витримувати щоденну тривогу, брати на себе виклики… Але навіщо мені це такою ціною?
Чи хочу я витрачати обмежені роки свого життя на це подолання, якщо можна визнати: я не пташка, а рибка. І щасливо працювати за найманням або реалізовуватись у творчості, наприклад.
Фраза «якщо ти такий розумний, то чому не багатий» — це сарказм? Чи справді немає прямого зв’язку між інтелектом і підприємництвом?
Прямого зв’язку немає. Звісно, круто, коли людина з описаним вище набором якостей ще й має інтелект або творчу жилку, яка дозволяє знаходити нестандартні рішення. Можна бути дуже розумним, але водночас надто обережним. Така людина прекрасно розв’язуватиме завдання вдома, однак підприємцем ніколи не стане.
Чому деякі люди постійно запускають нові проєкти, але не доводять їх до кінця? Це нормально? Їм бракує якогось внутрішнього ресурсу?
Немає ідеального універсального типу людини. Комусь, наприклад, нудно від одноманітності: він згасає, якщо щодня бачить ті самі цифри, той самий товар, тих самих людей. Людина з маніакальним радикалом може збожеволіти від цього.
Іншого, навпаки, зведе з розуму різноманіття завдань. Такій зосередженій людині вигідніше сфокусуватись на чомусь одному.
Підписуйтеся на наші соцмережі
Треба розуміти себе: свої обмеження, сильні й слабкі сторони. Питання: «Який я?», «Що мені підходить?».
Зростання і спад енергії у кожного з нас виглядає по-різному. Якщо нам із тобою зараз доручити підготуватись до якогось іспиту, може виявитися, що мені легше розподілити зусилля й щодня вивчати по сторінці, а тобі — зробити все в останній день. Це повʼязано і з особистим темпераментом, і з нашою дитячою історією, з тим, як батьки допомагали формувати нашу життєву енергію — вітальність.
Я чув, що навіть менталітет має вплив. Мовляв, у північних народів, де коротке літо й треба встигнути зібрати врожай, більше схильності робити все в останній момент.
Так, це правда. Ми фігура на фоні, а фон складається з культури, історії, регіону народження, темпераменту нації. І ти абсолютно правий.
Зараз для досягнення результату потрібно публічно заявляти про себе — створювати особистий бренд. Як не злитись із цим образом, зберігаючи себе як людину?
Варто розуміти, що займатись справою й продавати обличчя — це дві різні роботи. Створення публічного іміджу — це окрема праця, на яку ти, можливо, не підписувався, коли планував стати підприємцем. І до цього треба ставитись з повагою та співчуттям. Це виклик, який можна прийняти або не прийняти.
Моя практика зараз існує без жодного публічного цвяха. Я не продавчиня психології, я працюю психологом. Можливо, я щось втрачаю порівняно з тими, хто рекламує свої послуги публічно. Але якщо оцінювати психологічну вартість, то, можливо, я навіть у виграші, бо не витрачаю сили на те, до чого не маю покликання.
А якщо людина готова до «подвійної роботи» — бути підприємцем і виступати, вести соцмережі, тоді важливо нагадувати собі, що це різні ролі. Тоді ми розкладаємо ці аспекти життя по різних кошиках.
Тобто якщо відбувається змішування ролей — це шлях до вигорання?
Так, або до профдеформації. Якщо вдома я поводжуся як директор — це профдеформація. Якщо на роботі поводжуся як тато чи друг — це шлях до вигорання. Як тільки я починаю використовувати функції з одного кошика в іншому — варто зупинитись і запитати себе: «Що я тут роблю?».
Як навчитися відключатися від бізнесу, якщо ти власник і все тримається на тобі?
Це про толерантність до невизначеності. Якщо у мене її немає, я буду заручником тривоги. Якщо я від природи тривожна людина, і терапія це не змінила — підприємництво стане для мене надто дорогим у психологічному сенсі.
Треба відрізняти: це об’єктивна тривога (кризова ситуація) чи суб’єктивна (все спокійно, а я все одно тривожуся). Якщо друге — тоді питання до мене: чи довіряю я собі, своєму таланту, світові, якостям, які допоможуть мені вибратися з будь-якої халепи?
Я б подивилась на свій набір кубиків і з них складала б найкраще можливе слово.
Що робити, якщо бізнес забирає стільки часу, що страждає особисте життя? Як вирішити, що важливіше?
Це ситуативне чи хронічне? Якщо ситуативне — це нормально. Ми не завжди маємо час або ресурс на серіали, секс, виставки. Це частина дорослого життя.
А якщо хронічне — варто щось переглядати. Людина не інфузорія-туфелька. У неї не лише потреба у безпеці чи визнанні, які дає бізнес. Є ще потреба у близькості, відпочинку, естетиці, дозвіллі. Якщо довго їх ігнорувати, вони почнуть давати сигнали тривоги. Тоді потрібна переоцінка і повернення доступу до приглушених потреб.
Сьогодні панує культ продуктивності. Коучі закликають: будь продуктивним 24/7. Але чи це не небезпечно? Як відрізнити продуктивність від звички до постійної зайнятості? І як не відчувати провину, що щось не доробив?
Ти описуєш тривогу й токсичну провину. І це не те саме, що нормальні періоди підвищеної продуктивности. Якщо я, наприклад, художниця й мені прийшла довгоочікувана ідея, я можу чотири дні не вилазити зі студії. Але коли задум втілено, моя енергія піде на спад, і, якщо я на зв’язку зі своїми потребами, рано чи пізно помічу втому й дозволю собі відпочити зі спокійним сумлінням.
Але якщо ця гіперефективність вже хронічний стан, тоді ми у токсичному середовищі, яке формує хибні уявлення про те, що людина не має потреби у відпочинку, різноманітті, особистому житті. Ми починаємо вірити у ці байки й відмовлятись від сигналів власного тіла.
Реальне почуття провини — це коли я справді завдала шкоди іншому. Наприклад, наступила тобі на ногу. Це обʼєктивна шкода. Але якщо я почуваюся винною лише за те, що маю потребу у відпочинку, — це невротична провина.
Якщо тривога — це дифузне збудження, що не трансформується у зрозумілі емоції (страх, злість, радість, втома), її не слід гасити хаотичними діями. Треба розібратись і повернутись до своїх справжніх почуттів.
Можеш наостанок порадити щось практичне для тих, хто постійно під навантаженням у бізнесі?
Що з цим робити? Фізична активність. Наприклад, у спортзалі. Навантаження імітують поведінку «бий/біжи» і допомагають спалити адреналін і кортизол. Або, наприклад, 30-40 хвилин ходьби щодня. Ходьба — це примітивна форма EMDR (білатеральної стимуляції мозку): крок правою, крок лівою, правою, лівою — і тіло допомагає мозку перетравити емоції.
І ще одне: коли лягаєш спати, перед самим засинанням згадай три речі, за які вдячний собі сьогодні, і три речі, якими пишаєшся. Це запускає вироблення окситоцину і дофаміну, які знижують рівень кортизолу й адреналіну. У такому стані мозок може повноцінно відновитися за ніч.
Найкраще, що може зробити людина під навантаженням, — це спати. Якщо обрати щось одне з усіх практик, то нехай це буде повноцінний сон. Це фундамент.