Полювання неприкаяних на італійського фізика Амальді у книзі Сема Кіна про вчених і шпигунів, які стали на заваді атомній бомбі Гітлера

Особливої важливості історії «Алсос», до якої входила група науковців спеціального призначення, додає склад персонажів. Від героїв до негідників: від головного бейсболіста Вищої ліги до колишнього вундеркінда з фізики і лавреата Нобелівської премії. Вони шпигували, саботували і навіть вбивали членів страшного Уранового клубу нацистської Німеччини. Подробиці місії можуть зрівнятися з найкращим шпигунським трилером.

Про захопливу історію повстанців — вчених і шпигунів, які вирішили не дати Адольфу Гітлеру здобути головний приз Другої світової війни — ядерну бомбу, від автора бестселерів New York Times Сема Кіна читайте у книзі «Загін неприкаяних. Вчені і шпигуни, які стали на заваді атомній бомбі Гітлера», яка невдовзі вийде друком у видавництві Лабораторія.

В Італії головним завданням алсосів було знайти Едоардо Амальді — колишнього асистента Енріко Фермі, який бігав наввипередки коридорами з опроміненими зразками. З огляду на наукові досягнення Амальді та тісні відносини Італії й Німеччини, цілком можливо, що Урановий клуб підтримував із ним зв’язок у Римі. Пеш мав дізнатися, що тому відомо. Можливо, у співпраці з німцями Амальді розробляв атомну бомбу для фашистів.

Пешу кортіло відкрити полювання на науковців, але невдовзі в його команди почалися проблеми. Одна з них була їхньою провиною. Алсоси — неприкаяні, не прикріплені до жодного іншого підрозділу, і щоб дістатися Риму, їм доводилося позичати транспорт і припаси. Деякі підрозділи були готові допомогти, але Пеш, посилаючись на секретність місії, навідріз відмовлявся пояснювати, навіщо йому спорядження. Натомість він вдавався до блюзнірства — з рядовими воно спрацьовувало, але не з офіцерами, які хотіли знати, що в біса коїться. Виник конфлікт. За словами Пеша, генерал, який командував районом, «прямо заявив, що нічим не допоможе, поки ми йому все не розповімо». Пеш відмовився.

Невдовзі з’ясувалося, що дорога на Рим перекрита. Італійська кампанія для Союзників починалася доволі перспективно. У липні 1943 році вони взяли Сицилію, після чого італійський уряд скинув та ув’язнив Беніто Муссоліні. (Згодом німецькі десантники його визволили і перевезли до Німеччини.) Далі війська Союзників з півдня вторглися на материкову частину Італії — вони сподівалися пройти півостровом вглиб Європи і створити загрозу південним рубежам Німеччини. На жаль, Гітлер бачив цей маневр так само чітко, як і Союзники. Після ув’язнення Муссоліні він відправив укріплювати «чобіт» десятки тисяч німецьких солдатів — всі вони, як один, проклинали Італію. Врешті-решт

Підписуйтеся на наші соцмережі

армії Союзників та Осі зустрілися за 130 кілометрів на південь від Риму. Найзапекліші бої точилися навколо стародавнього монастиря Монтекассіно, що на вершині горі, — там зрештою поляжуть 55 000 союзних солдатів.

Через це алсоси застрягли у Неаполі — малоприємному місті і в кращі часи, а взимку 1943–1944 років — просто нестерпному. Їжа була гнила, більшість будинків не мала і проточної води, а єдина перевага безупинної мряки полягала в тому, що вона прибивала сухий задушливий пил, який вкривав усе білою плівкою. Через спалах

тифу по всьому регіону розпилювали ДДТ. Потім лави армії прорідив спалах сифілісу, забравши життя багатьох солдатів, — це змусило військових медиків чіпляли на дерева вздовж доріг таблички з римованими гаслами. («У дівчини заночував — на ранок ледь пошкандибав. Пам’ятай про захист». «Веселий хлопчина дурником став. Про захист забув — подарунок дістав».) Через усе це післядень Нового року і перший тиждень січня минули для алсосів у хворобливій бездіяльності. Щоб не марнувати час, Пеш із науковцями — які прикидалися кореспондентами National Geographic — почали вишукувати вчених в околицях Неаполя. Вони сподівалися, що ті щось чули про Амальді. Вчені нічого не знали, і розмови з ними виявилися марними. «Високий» бойовий дух алсосів пішов на спад — зокрема через те, що за браком справ, науковому персоналу почали доручати марудну роботу на кухні. Ми ж провідні науковці на надсекретній місії, яка може врятувати світ від атомного Гітлера, — і чим ми займаємося? Чистимо картоплю.

Що гірше, з кожним згаяним днем зростав ризик, що нацисти схоплять Амальді і відправлять його в Берлін, а там алсосам його вже не дістати. Саме тому до краю знервований Пеш хотів схопити його першим — так виникла операція «Акула». Він планував відправити одного-двох американських агентів у Рим і переконати Амальді перейти на їхній бік. Вони непомітно вивезуть його з міста і, проїхавши зо 30 кілометрів, посадять на підводний човен, який чекатиме біля узбережжя Середземного моря. Звідти субмарина доправить Амальді в Неаполь на допит. Аналогічні місії проводитимуть і вздовж берегів Адріатичного моря. А якщо науковці опиратимуться? У такому разі агенти дадуть їм по голові й приволочать за волосся. Все просто.

Спершу Пеш хотів сам очолити вилазку в Рим, але Вашингтон швидко дав йому відкоша — він знав надто багато про Мангеттенський проєкт, щоб ризикувати. Тож Пеш спрямував свої зусилля на організацію вилазок, а це була ще та морока. По-перше, вийти на зв’язок з Амальді та іншими науковцями виявилося складніше, ніж очікувалося. Вирізняючись більшою безжалісністю порівняно з італійцями, нацисти начисто викосили римське підпілля — тобто встановити контакт поза офіційними каналами непросто. Отже, доведеться посилати агентів під прикриттям, а це означало залучити УСС. Хлопцям Дикого Білла Донована ідея сподобалася: вони обожнювали такі витівки, до того ж УСС уже співпрацювало з мафіозними донами на півдні Італії — щоб зробити собі лазівку. З огляду на це, відомство мало хороші шанси на успіх, проте його залучення додавало бюрократичної тяганини і створювало затримки.

Через кілька тижнів Пешу нарешті доповіли, що агенти УСС встановили контакт з Амальді в Римі та іншими фізиками в Турині. Почалася підготовка до евакуації. Агентам потрібен був всього-на-всього підводний човен, і ця деталь виявилася ще тим головним болем. Фактично моря навколо Італії контролювали британці, і Пеш мав отримати у них дозвіл на прохід субмарини. Проте британці не більше за американців довіряли неприкаяним, оскільки Пеш відмовлявся пояснювати мету місії. До того ж морями досі рискали німецькі підводні човни — це робило переміщення власної субмарини вкрай ризиковим. Пеш змарнував тижні на перельоти між Лондоном, Вашингтоном і Неаполем, намагаючись усе організувати.

Не полегшувало справу й те, що УСС, з незрозумілих для Пеша причин, постійно змінювало деталі місії. Зненацька замість підводного човна, агентам закортіло торпедних катерів, як у Джона Кеннеді. Попри роздратування, Пеш прикусив язика і дістав їм катери. Що гірше, УСС без жодних пояснень двічі скасовувало заплановані евакуації науковців — одного разу навіть не попередивши Пеша. Він не спав цілу ніч, хотів дізнатися, як усе пройшло, хвилювався і нервував, а вранці, почувши, що нічого не було, лютував.

Потім Пешу мало не зірвало дах — наприкінці весни, після кількох місяців підготовки, вся операція пішла коту під хвіст. 30 травня американські офіцери заарештували італійського агента з позивним Морріс. УСС завербувало Морріса, щоб допомогти агентам проникнути у Рим і зв’язатися з Амальді та іншими науковцями. На жаль, відомство його як слід не перевірило — Морріс виявився подвійним агентом: він місяцями зливав німцям інформацію про операції в Італії і Північній Африці. В його неапольській квартирі військові знайшли таємні документи, пов’язані з «Акулою»: зокрема в них були імена агентів і хронологія операції.

Здавалося, Морріса схопили, перш ніж він устиг розповісти німцям про «Акулу». Проте напевно цього ніхто не знав, а Пеш не міг ризикувати агентами, позаяк зустріч з Амальді могла виявитися пасткою. Операцію згорнули. Більшість провини за невдачу лежала на УСС, але Пешу — як експерту з питань безпеки — також дісталося. Втім, найбільше його репутацію підірвало те, що невдовзі з його команди пішли всі науковці: в них склалося враження, що «Алсос» — це марнування часу. В Неаполі керівник неприкаяних встиг насолити кільком офіцерам, а тепер ще й Вашингтон дивився на нього скоса. Та найнеприємніше те, що після місяців роботи Пеш анічогісінько не дізнався про атомну бомбу нацистів.

Матеріали видавництва «Лабораторія»