Нова економічна реальність та її проблематика. Уривок із книги «Роздуми про Європу. Вибрані статті про суспільство, економіку й політику»

Луїджі Ейнауді — один із батьків-засновників Італійської Республіки. Саме він очолив країну у 1948 році після складання повноважень через стан здоров'я першого президента Італії.

У книжці «Роздуми про Європу», що вийшла у видавництві Лабораторія, зібрано найважливіші статті Ейнауді в галузі політики й економіки. У своїх статтях він підносить індивідуальність, ініціативність і прагматизм. А головне — намагається застосувати реальну відповідність між ідеалом свободи та конкретно вільним суспільством з економічного та комерційного погляду. Луїджі Ейнауді вважають одним з тих людей, які стояли біля джерел Європейського Союзу.

Наша епоха добре характеризується прикметником «гендлярська», адже «економічна діяльність, виробництво речей, їх обмін і структури, які використовують для цього, заповнюють цю нашу добу настільки, що можна сказати, що всі інші аспекти людського життя, усі інші види діяльності та інтереси стають вторинними супроти них і мають незрівнянно менше значення». Для неї також характерний «культ чисел, поклоніння кількості». Більш характерним для неї, ніж машини й верстати, є «гендлярство», адже слово це «добре підходить для позначення тієї нерефлексивної і пристрасної діяльності, тієї галасливої, неспокійної, тривожної і, по суті, цілком безглуздої заклопотаності, яка, безумовно, є однією з найяскравіших особливостей епохи».

Гендлярська економіка, як називає її Бандіні, або капіталістична економіка, як уважають за краще називати її інші, зовсім не характеризується неодмінним нескінченним зростанням, виробництвом заради виробництва, споживанням задля споживання. Її суть полягає в тому, щоб задовольняти потреби людей за мінімально можливу ціну. Підприємство живе, якщо йому вдається коштом зниження витрат постачати товари й послуги за нижчою ціною, ніж та, що її вимагають конкуренти. Тільки фантазер, абсолютно позбавлений будь-якого досвіду й будь-якого знання фактів, може уявити собі, що підприємцями керує прагнення виробляти, щоб виробляти, нищити, щоби знову виробляти.

Підписуйтеся на наші соцмережі

Суть гендлярської або капіталістичної економіки, яку її учасники називають «економікою конкуренції», полягає не в поневоленні людей речами, а в протилежному намаганні звільнити людей від рабства праці, щоби для отримання такої самої кількості речей вони не мусили працювати так само важко, як і раніше. Машини, поділ праці й те, що нефахівці зазвичай називають гендлярством — а це певні інструменти, банки, фондові біржі, валютні операції, арбітраж, ф’ючерсні контракти, які колись були високоефективними, а сьогодні піддаються повільній ерозії з боку комуністичних органів примусу, — характеризуються тим, що вони дають людині змогу претендувати на дозвілля. Це найбільше благо, яке може здобути мисляча людина, людина, яка прагне до самовдосконалення: вільний час, horae subsecivae (вільні від праці години). Такі банкіри, як Рікардо, Ґроте, Лаббок чи Беджет, присвячували цей час написанню шедеврів економічної теорії, грецької чи природничої історії або опису банківського світу, а робітник, повернувшись із фабрики, використовує його для праці на присадибній ділянці; клеркові восьми-, шести-, а потім і чотиригодинний робочий день сприяє і сприятиме в майбутньому мати більше вільного часу для власних невинних захоплень, як-от колекціонування марок, монет і — а чому б і ні? — старовинних книг; дехто присвятить цей час навчанню, медитації, науковим дослідженням, а дехто — молитві, або ж екскурсіям, походам у гори, поїздкам до моря, інші ж займуться вдома забиванням цвяхів і перестановленням меблів, картин і гравюр.

З низки причин гендлярській цивілізації не вдалося створити стільки дозвілля, скільки хотілося б витонченим людям; тож люди опиняються дедалі більше зануреними у великі, розлогі міста, переповнені димними, гуркотливими заводами. Люди мало цінують благо «безділля», ставлячи його на одне з останніх місць у шкалі своїх бажань. Вони, схоже, настільки далекі від задоволення своїх основних потреб у житлі, їжі, питті, одязі тощо, що досі вважали за краще відмовитися від тієї кількості дозвілля, яку вони могли б собі забезпечити, якщо машини забезпечать їх основними товарами, а вони далі житимуть так, як жили їхні діди й прадіди. Замість чотирьох годин на день вони захотіли працювати вісім, дев’ять або десять, замість чотирьох-п’яти днів на тиждень — шість-сім, аби лише жити матеріально краще і, крім харчів, одягу та пиття, забезпечити собі розваги у вигляді ігор, забав, кіно, косметики та інших витребеньок.

Коли задовольняється одна потреба, виникає інша, яка так само настійно вимагає задоволення. Неправда, що світ формується залежно від пересічного рівня маси людей, від прагнень людей посередніх; і що люди ці очікують натхнення від своїх учителів, уміння яких полягають у тому, щоб «більш-менш пристосовуватися до певних тенденцій і потреб, до елементарних інтересів, дотримуватися неодмінного правила, що все має бути простим і легким»; насправді ж людина дивиться на тих, хто вищий від неї: багатий дивиться на дуже багатого, заможний — на багатого, новобагатько — на давнього багача, службовець — на свого начальника, кваліфікований робітник — на службовця, чорнороб — на робітника, селянин — на сільського хазяїна. Кожен наслідує спосіб життя тих, хто стоїть вище від нього, їхні найбільш помітні й поширені звичаї, кожен претендує на блага, які найбільше цінують ті, хто перебуває на вищому щаблі суспільної драбини.

Не можна стверджувати, що сьогодні, в умовах конкурентної економіки, людина почуває радість від праці на заводі, в офісі, перебуваючи чиїмсь підлеглим. Але проблему цю не можна розв’язати, розширивши завод і зробивши все навколо офісом, щоби все залежало від інших, навіть якщо ці інші — ціле суспільство. Проблема загостриться, а кошмарне відчуття, що ти працюєш на всіх і ні на кого, що твій хліб і хліб для твоїх дітей обов’язково залежить від дозволу інших, не зникатиме ні на мить. Справжня проблема, яку потрібно вирішити, полягає в тому, щоб узгодити економічну потребу великомасштабного підприємства для виробництва звичайних першочергових товарів із потребою збільшення вільного часу, потрібного для отримання товарів вищого рівня — тих, які я раніше називав товарами для дозвілля. Товари для дозвілля, індивідуальність та унікальність яких не допускає їх масового та серійного виробництва, можуть дати людям те, чого вони інстинктивно прагнуть, здебільшого цього чітко не усвідомлюючи; саме можливість працювати заради задоволення від праці змусила Вільяма Смарта, замолоду промисловця, а в зрілому віці університетського викладача, заявити, що жодне інше соціальне становище, а особливо становище великих багатіїв, не здається йому кращим, ніж його власне — становище людини з помірним достатком, яка з радістю вивчає проблеми, що її цікавлять, і зі ще більшою радістю передає плоди свого багаторічного досвіду жадібній до знань молоді. До такого ідеалу можна прагнути в усі періоди життя. І в цьому полягає справжня сучасна соціальна проблема: відновити для людини насолоду від праці, радість від добре виконаної роботи, яка сама собою постає як приємна й чудова. Таку радість праці, безумовно, неспроможна створити організація суспільства комуністичного штибу, за якої людей терзають постійними змаганнями за спущеним згори планом, укладеним якимсь зібранням кваліфікованих фахівців, і за якої немає незалежної особистої творчості; але й конкурентна економіка, яка нічим себе не обмежує і не прагне скоротити до мінімуму час, потрібний людині для виробництва важливих для існування благ, і збільшити до максимуму час, вільно доступний для створення благ дозвілля, не досягає мети, заради якої людина віддає перевагу тому чи тому типові економічного устрою і яка полягає в її моральному піднесенні.

Матеріали видавництва «Лабораторія»