Бенксі, Ajax Systems та крамниця, у яку не ввійдеш. Нотатки з деокупованої Київщини

Років десять тому я простояла величезну чергу до Pinchuk Art Center, щоб побачити роботи Бенксі наживо. Потрапити зі стін зовні на стіни всередині для вуличного художника стало свого роду мистецьким визнанням. У 2010 році кожен художник, що себе поважав, мав подивитись «Вихід через сувенірну крамницю» — документальний фільм про Бенксі, який багатьох надихнув на перші спроби графіті (про які зараз соромно згадувати). Та на відміну від аматорів місце для Бенксі завжди було невипадковим.

Вуличне мистецтво довго не живе: його знищують комунальники, хейтери та інші непереборні обставини. І хоча Бенксі колись сам публічно знищив власний твір, зараз я їду дивитись, як українські айтівці створили спеціальну систему для захисту його графіті.

У грудні 2022 року художник опублікував у Інстаграм-акаунті фото своїх робіт на підтримку України із геотегом Бородянки. Це була його перша публікація за декілька років. Відтоді до деокупованих селищ інтерес надто зріс. Аж настільки, що одну роботу спробували викрасти.

Зупинка перша. Бородянка

Цей багатоповерховий будинок, від якого майже нічого не залишилось, напевно, найбільш понівечене місце у всій Бородянці. Біля нього багацько людей з камерами виглядають, де ж та намальована дівчинка і з якого кута її найкраще зазнімкувати.

Подібний ажіотаж Бенксі створював і у 2005 році, на тлі ізраїльсько-палестинського конфлікту і побудованої стіни між цими двома країнами. Стіна з антивоєнними графіті Бенксі в якийсь момент стала популярнішою за решту туристичних пам'яток у Вифлеємі. Згодом художник запропонував зробити там готель з видом на цю стіну. Туди влаштувалися працювати ті, хто постраждав від війни. Бенксі похвалили міністри: йому вдалося змінити туристичний імідж прифронтових зон і водночас засудити окупацію.

Але порівнювати ці дві війни, звісно, буде необачно. Тим паче що й самі графіті мають різне наповнення.

Кому й для чого потрібно зберегти графіті Бенксі на Київщині?

Підписуйтеся на наші соцмережі

Йдеться зовсім не про туризм. Це слово жодного разу не прозвучало на зустрічі, яку влаштувала для журналістів обласна й місцева влада та Ajax Systems. Річ у тім, що місцеві почали ототожнювати себе із цими образами, продовжуючи жити своїм звичним життям поміж завалів.

Ініціювали збереження Київська обласна адміністрація та органи місцевого самоврядування. «Ми вважаємо, що це нововиявлена культурна історична спадщина. Нам потрібно зберегти ці роботи на тому ж місці і в тому ж вигляді. Перший етап збереження — захист цих робіт. Тому ми звернулися до Ajax Systems„, — каже заступник голови Київської ОВА Олег Торкунов.

Графіті Бенксі: що задумала влада?

Ідея полягає у тому, що коли будинки почнуть відбудовувати, стіни та графіті Бенксі планують залишити на тому ж місці, де їх зробили. Однак це виклик, бо існує дві загрози. Перша — вандалізм. Так, звучить трохи смішно щодо графіті, якби ці малюнки не набули б такого сакрального значення. Друга — пошкоджені від обстрілів стіни, які продовжують руйнуватися разом із малюнками.

Тож спочатку у планах докласти максимум зусиль, щоб малюнки збереглися, а потім, коли настане час і можливість, відбудовувати все, орієнтуючись насамперед на графіті. Представники облради кажуть, що таким чином хочуть зберегти графіті для наступних поколінь як сигнал, що свою історію треба плекати. Як це будуть втілювати? Обіцяють провести державні конкурси на тематичні архітектурні проєкти.

Як все ж таки зберегти графіті Бенксі до того часу? Рішення від Ajax Systems  

Експерти кажуть, що, на відміну від звичних об'єктів, довкола мистецьких встановлюють зазвичай більше датчиків, які реагують на розбиття чи удари, випереджаючи їх. Команда Ajax готувалась і вивчала питання захисту вуличного мистецтва в інших країнах: «Але по всьому світі стріт-арт ніяк не охороняється. У кращому разі додають захисне скло», — говорить Валентин Гриценко, СМО в Ajax Systems.

До кожного графіті команда підібрала окремий спосіб захисту відповідно до потреб зберігання. Так, наприклад, у Горенці та Ірпені поставили спеціальні протиударні прозорі стінки із полікарбонату, а також датчики руху, які можуть попередити про загрозу удару чи небажані дотики. Є і датчик, який фотографує того, хто дуже близько наближається.

Інша ж ситуація склалась із «дзюдоїстом», малюнком, де маленький хлопчик перемагає путіна у змаганні. Через значні пошкодження стіну помістили у спеціальну прозору захисну палатку з датчиками температури. Реле керування WallSwitch підтримуватиме правильний мікроклімат, щоб не нашкодити малюнку. Всередині цієї буди є також червона лінія, яку не можна переступати (а я переступила ненароком й одразу спрацював сигнал тривоги).

Коли сигнал спрацьовує, на місце одразу виїжджає команда швидкого реагування «Шериф». Вони цілодобово моніторять ситуацію. За словами одного з охоронців, таким займається вперше, але розуміє, навіщо це робить — «бо спадщина». 

До речі, усе це Ajax Systems робить власним коштом: компанія вже виділила на проєкт понад пів мільйона гривень і покриває всі потреби. Важливий момент: графіті, які залишив художник у самій столиці, не беруть під охорону, бо в місті вони у своєму звичному просторі.

І наостанок трохи про доцільність зберігання графіті Бенксі

Здавалося б, у такому будинку вже ніхто не став би жити, але все-таки живе. Коли я робила ці фото, то чула, як люди розмовляють одне з одним за кілька стін від мене. Тож цей намальований дядько, що приймає ванну у просторі, що колись був ванною, виглядає доречним. Звичайний мешканець, якого війна застала зненацька, і, замість того щоб дивитися на стіну, він дивиться на нас.

Чи доречно зберігати ці твори за таких умов і чи справді малюнки Бенксі — наша спадщина, яка спонукатиме до рефлексій про історію, питання дискусійне. Проте стає очевидним, що на такий незвичний запит, який не практикувався у світі раніше, обов'язково знайдеться українське ІТ-рішення.

Але купа англомовних журналістів прийшла не за технологіями. Один підходить до місцевого мешканця і запитує: «Як ви думаєте, чому росіяни цілились у цей цивільний будинок? Може, там були військові?». А за спиною у цього журналіста зображення дівчинки-гімнастки на руїнах. І як тут не віддати шану Бенксі, адже він точно знав, хто був у будинку, якого вже немає.