Рідкісний штам вірусу Ебола стрімко поширюється: чому світ виявився неготовим?

Майже третина людей із підтвердженим діагнозом померла, і рівень смертності продовжує швидко зростати.

Від квітня поточного року штам вірусу Ебола Bundibugyo (BDBV, вірус Ебола Бундібуджо) вже спричинив 600 смертей серед 1 759 підтверджених випадків захворювання. Ці дані наводить Всесвітня організація охорони здоров'я (ВООЗ), хоча вони вже не враховують події останнього тижня. На відміну від більш поширеного вірусу Ебола Заїр (Zaire ebolavirus), проти віруса Ебола Бундібуджо наразі не існує затвердженої вакцини. В умовах, коли системи охорони здоров'я в багатьох країнах працюють на межі можливостей, світ виявився недостатньо підготовленим, щоб запобігти масштабній епідемії.

Що таке Ебола і де вона поширюється?

Хвороба, більш відома як геморагічна лихоманка Ебола, спричиняється чотирма спорідненими РНК-вірусами. Відтоді як вірус вперше виявили у 1976 році, у Демократичній Республіці Конго (ДРК) було зареєстровано вже 17 спалахів захворювання.

Особливо руйнівним став спалах у Західній Африці у 2014 році, який забрав понад 11 тисяч життів і на певний час змусив увесь світ уважно стежити за розвитком подій. Саме тоді епідеміологам вдалося накопичити цінний досвід боротьби з вірусом, що зрештою дозволило створити ефективну вакцину.

З появою вакцини багато хто припустив, що великі спалахи Еболи залишилися в минулому. Проте існує важливе обмеження: нині схвалена вакцина захищає лише від штаму Zaire ebolavirus, який і був причиною більшості попередніх епідемій. Вакцина проти Sudan ebolavirus поки що проходить клінічні випробування. Саме тому повторна поява вірусу Ебола Бундібуджо застала світ зненацька.

Коли вперше виявили вірус Ебола Бундібуджо?

Вперше цей штам зафіксували у 2007 році, а вдруге — у 2012 році. Під час першого спалаху підтвердили 37 смертей, під час другого — 36. Менша кількість загиблих порівняно зі спалахами, викликаними Zaire ebolavirus, не означає, що вірус Ебола Бундібуджо менш небезпечний. За різними оцінками, померли від 25 до 50% людей із підтвердженою інфекцією.

Оскільки під час нинішнього спалаху кількість смертей уже більш ніж у десять разів перевищила показники попередніх епідемій, професорка Ненсі Салліван із Бостонського університету поставила питання: чи міг світ підготуватися краще і що потрібно зробити, щоб уникнути подібних ситуацій у майбутньому?

Чому боротьба зі спалахом виявилася настільки складною?

Підписуйтеся на наші соцмережі

На думку Салліван, першою серйозною проблемою стала затримка з діагностикою. Попри високу смертність, початкові симптоми Еболи дуже нагадують прояви поширених інфекцій, зокрема малярії чи черевного тифу. На відміну від COVID-19 або грипу чи застуди, для яких сьогодні існують портативні експрес-тести, при підозрі на Еболу зразки необхідно доставляти до спеціалізованих лабораторій.

У Демократичній Республіці Конго та Уганді, де нині триває спалах поблизу спільного кордону, лабораторії розташовані далеко від осередків інфекції. Навіть коли зразки вдається доставити до великих міст, лабораторії часто працюють із перевантаженням.

«Затримки зі збором, транспортуванням і дослідженням зразків можуть відкласти підтвердження діагнозу на кілька днів або навіть тижнів. Через це пізніше ізолюють інфікованих, складніше відстежувати контакти та своєчасно розпочати заходи зі стримування спалаху», — зазначає Салліван.

Саме у перші тижні, коли вірус поширюється найшвидше, кожен день має вирішальне значення.

Чому вакцини досі немає?

Ще одна проблема полягає в тому, що рідкісні віруси отримують значно менше уваги, ніж поширені інфекції. Повноцінно протестувати вакцину можна лише під час спалаху захворювання, тому відсутність готового препарату проти вірусу Ебола Бундібуджо певною мірою була очікуваною. Проте, на думку експертів, підготовчі дослідження могли бути значно масштабнішими.

Чому Ебола швидко поширюється серед медиків?

Вважається, що перші випадки Еболи виникають після передачі вірусу від тварин — імовірно, кажанів або інших диких тварин, м'ясо яких вживають у їжу. Однак на початку більшості спалахів значна частина заражених — медичні працівники, які контактують із пацієнтами за умов нестачі засобів індивідуального захисту. Символічно, що сам вірус отримав назву на честь річки Ебола, а серед його перших відомих жертв була медична сестра.

Соціальні фактори теж мають значення

За словами Салліван, ефективно контролювати спалах значно складніше в країнах, де існують:

У таких умовах успішність боротьби з інфекцією залежить не лише від ліків чи вакцин, а й від організації медичної допомоги, поведінки населення та готовності людей співпрацювати з лікарями.

Чому міжнародної допомоги стало менше?

Для багатьох найбідніших країн серйозною проблемою залишається нестача фінансування:

Саме тому боротьба з такими захворюваннями значною мірою залежить від міжнародних організацій, насамперед ВООЗ, а також країн-донорів. Однак після виходу США з ВООЗ та масштабного скорочення міжнародних програм USAID ресурси, які спрямовувалися на боротьбу з такими інфекціями, як Ебола, істотно зменшилися. Водночас гуманітарні організації змушені розподіляти свої сили між численними війнами та стихійними лихами.

Чи існують перспективи лікування?

Попри відсутність спеціальної вакцини, підстави для оптимізму все ж є. Дослідження на тваринах і лабораторні дані свідчать, що вакцина проти Zaire ebolavirus може забезпечувати частковий захист і від вірусу Ебола Бундібуджо. Крім того, перспективними залишаються моноклональні антитіла.

Також доведено, що інтенсивне відновлення рідини та електролітів значно знижує смертність під час сучасних спалахів Еболи, тому цей підхід, імовірно, буде ефективним і зараз. Поки триває розробка вакцини, спеціально спрямованої проти BDBV, Салліван закликає проводити рандомізовані клінічні дослідження вже існуючих методів лікування, навіть попри складність їх організації під час активної епідемії. На її думку, системи глобальної готовності до епідемій повинні враховувати не лише найпоширеніші патогени.

«Під час планування готовності до майбутніх спалахів необхідно розвивати засоби профілактики та лікування будь-якого збудника, який уже продемонстрував здатність викликати тяжкі захворювання або смерть у людей, навіть якщо ризик нового спалаху наразі здається низьким».

Однак реалізувати цей підхід можна лише за умови достатнього фінансування. Для найбідніших регіонів Демократичної Республіки Конго та Уганди такі ресурси, найімовірніше, мають надходити з міжнародних джерел.

Огляд професорки Ненсі Салліван опублікований у відкритому доступі в журналі The New England Journal of Medicine.