Золотий вік культури стартапів розпочався з Facebook

Корпорації впливають на наші життя, економіку і навіть політику: від традиційних виробників до нових технологічних гігантів. Дехто називає їх рушієм прогресу й процвітання, а інші стверджують, що вони женуться за прибутком і шкодять нам. 

Професор Вільям Магнусон у книзі «Заради прибутку. Історія корпорацій», що незабаром вийде друком у видавництві Лабораторія, доводить, що обидва погляди правильні. Історія корпорації — це передусім історія про людей: торговців, банкірів та інвесторів, які з часом сформували ландшафт нашої сучасної економіки. І серед її центральних персонажів є як хоробрі, могутні й геніальні, так і підступні, хитрі та жорстокі. Інколи ці риси зустрічаються одночасно в одній людині. 

Видання виходить у партнерстві з кофаундинговою  IT-компанією Genesis.

На Землі живе 7,8 млрд людей; 3,3 млрд з них — користувачі Facebook. 

Жодна корпорація у світовій історії ніколи не наближалася до розмірів та масштабів Facebook (або Meta, як вона тепер себе називає). Ні Standard Oil. Ні Ост-Індійська компанія. Ні Банк Медічі. Простіше кажучи, Facebook — безпрецедентний випадок. В еволюції ідеї корпорації Facebook є хижаком найвищого рівня. У нього просто немає конкурентів. У середньому користувачі щодня проводять 50 хвилин, користуючись його послугами. Порівняйте це із часом, який вони витрачають на інші справи у своєму житті. У середньому американці витрачають 19 хвилин на день на фізичні вправи та заняття спортом. 16 хвилин вони витрачають на читання. Ще 19 — на «відпочинок та роздуми». А у Facebook вони проводять аж 50 хвилин. Єдиний вид дозвілля, який випереджає гортання стрічки у Facebook, — перегляд телевізора (середньостатистичний американець проводить перед телевізором 2 години 49 хвилин на день). 

Facebook має дружній вигляд, як для корпорації, що являє собою апогей століть творчої руйнації. Для багатьох її працівників день починається з того, що їх безплатно забирає один з розкішних мікроавтобусів компанії, які курсують туди-сюди між Сан-Франциско та штаб-квартирою Facebook у Менло-Парку, або ж із мандрівки на одному з поромів компанії, що курсують через затоку Сан-Франциско. Коли працівники приходять до офісу Facebook, вони потрапляють у середовище, яке можна описати лише як Діснейленд для дорослих — і недарма, враховуючи, що компанія залучила консультантів з Disney, аби ті допомогли його оформити. «Кампус», як його назвали в знак визнання університетської атмосфери, розкинувся на 23 ретельно доглянутих гектарах із краєвидом на затоку Сан-Франциско. Куди не глянь, скрізь — підстрижені газони, пишні дерева та звивисті доріжки. Безплатні велосипеди припарковані у стійках, розставлених по всьому кампусу. Не бракує і вигадливих штрихів: дорога з жовтої цегли в дусі «Чарівника Країни Оз» перетинає одну доріжку, поруч із нею стоїть будиночок Дороті, а біля нього — Лиха Відьма Сходу з розчавленими рубіновими черевичками в руках. Прибувши на центральну площу, працівники можуть сісти за столики під парасольками на відкритому повітрі та поїсти в ресторанах високої кухні, усі вони безплатні (за винятком кількох місцевих закладів). Якщо їм захочеться азійської кухні, вони можуть завітати до закладу, де подають локшину. Якщо ж захочеться барбекю, то на території є хатинка для барбекю. Ласуни можуть завітати до кондитерської, заваленої кексами, тістечками, печивом та морозивом. Працівники можуть милуватися велетенським настінним екраном і вивіскою, на якій повідомляється, що Facebook — це «Хакерська компанія». Якщо співробітники хочуть займатися спортом, вони можуть відвідати тренажерний зал, фітнес-класи, пограти в баскетбол чи взяти уроки на скеледромі. Вони можуть завітати до ігрової зали, музичної кімнати чи перукарні компанії. Для спокійнішого відпочинку вони можуть прогулятися малесеньким лісом із червоних дерев, висаджених посеред площі, або ж парком на даху площею 3,5 гектара. Усередині все так само розкішно. Тут повно яскравих кольорів і цікавих тематик, безліч стін, гідних публікацій для Instagram, як-от антигравітаційна кімната, у якій офісні крісла та комп’ютери приклеєні до бічних стін. У робочих зонах відкритого простору вздовж столів стоять дорогі офісні крісла Aeron, а співробітники сидять за величезними екранами в навушниках із шумопоглинанням, що їх надала компанія. 

Штаб-квартира Facebook є наочним нагадуванням про величезну суспільну трансформацію, яку індустрія технологій загалом і Кремнієва долина зокрема здійснили за останні два десятиліття. Вебсайт, створений комп’ютерним генієм, який працював у кімнаті гуртожитку Гарвардського коледжу, майже за одну ніч перетворився на компанію вартістю 800 млрд доларів, миттєво перетворивши на мільйонерів тих, хто зробив перший внесок у його розвиток. Статки самого Марка Цукерберга оцінюють у 76 млрд. Золотий вік культури стартапів розпочався з Facebook. 

І якимось чином найбільш панівна корпорація тисячоліття віддає свій найцінніший продукт безплатно. 

Історія неймовірна, але водночас дуже показова. Facebook уже не унікальний у всесвіті корпорацій. Нині десятки компаній прагнуть наслідувати його базовий шаблон. Ми є свідками сейсмічного зсуву в структурі корпорації, і ніхто не знає, як розташуються плити.

Підписуйтеся на наші соцмережі

***

Джованні ді Біччі деї Медічі було 37 років, коли він заснував Банк Медічі. Генрі Форду було 40, коли він заснував Ford Motor Company. Джерому Колберґу було 50, коли він заснував KKR, а його партнерам, Генрі Крейвісу та Джорджу Робертсу, з порівняно дитячими обличчями, було вже по 32 роки. До того як вони вирішили розпочати власну справу, кожен мав великий досвід роботи у своїй галузі. Марк Цукерберг натомість був студентом другого курсу Гарвардського коледжу, відвідував заняття з психології та римського мистецтва, шкандибав кампусом у кросівках Adidas, а на вихідних відвідував вечірки студентського братства. Але коли Цукербергу виповнилося 20 років, його компанія Facebook налічувала мільйон користувачів. Це може надихати або лякати — залежить від того, як ви ставитеся до переваг молодості. 

Але галузь технологій, особливо на початку 2000-х років, була місцем з низькими вхідними порогами. Будь-хто з комп’ютером та підключенням до інтернету міг створити вебсайт, і більшість користувачів ніколи не замислювалися над тим, чи був його засновник у поважному віці. Насправді досі було не зовсім зрозуміло, навіщо люди використовуватимуть інтернет. Більшість усе ще називали його «всесвітньою павутиною». Чи буде він сховищем інформації? Чи засобом для спілкування одне з одним? Чи йдеться про торгівлю? Чи це був лише спосіб піратства безплатної музики? Наприкінці 1990-х років безліч компаній досягли неабияких висот на їхніх припущеннях щодо того, яким буде майбутнє інтернету, але більшість зазнали краху, коли 2000 року луснула бульбашка «доткомів». Тож питання інтернету все ще висіло в повітрі. 

Для другокурсника Марка Цукерберга, який жив у студентському будинку Kirkland House у Гарвардському коледжі, було зрозуміло, в чому полягає вбивча сила інтернету — у розвагах. Цукерберг змалечку любив комп’ютери. Свій перший комп’ютер він отримав у шостому класі та швидко став одержимим відеоіграми, особливо грою про світове панування Civilization, у яку він грав і в дорослому віці. Та він не задовольнявся тим, що просто грав в ігри — йому хотілося створювати їх, налаштовувати й формувати за власним задумом. 

— Мені просто подобалося створювати речі, — сказав він інтерв’юеру. — Тоді я зрозумів, що зможу зробити більше, якщо навчуся програмувати.

У старших класах він купив собі підручник зі вступу до програмування і регулярно писав комп’ютерний код, коли повертався зі школи. У дев’ятому класі він написав програму, засновану на настільній грі про світове панування «Ризик» — його версія була присвячена Римській імперії. Суперником гравця був Юлій Цезар. 

— Він був вправний, я ніколи так і не зміг його перемогти, — говорив Цукерберг про свого комп’ютерного суперника з цієї гри. 

Може, то був урок помилковості людського розуму й сили штучного; Цукерберг створив те, чого сам не міг зрозуміти, чого не міг підкорити, і що, в глибині душі, залишалося для нього загадкою. 

До закінчення школи Цукерберг проявив себе як талановитий програміст. Як і всі амбітні підлітки у віці написання вступного есе до університету, він мав безліч інших інтересів. В елітарній приватній Академії Філліпса в Ексетері, яку він відвідував з молодших класів, він займався фехтуванням і вивчав античність, зокрема опановував латинську та грецьку мови. Та більшість свого вільного часу проводив за ноутбуком. Для свого проєкту у випускному році він разом із другом створив програму Synapse — вона відстежувала пісні, які користувачі слухали на своїх комп’ютерах, а потім створювала плейлисти на основі їхніх уподобань. Випущена у вересні 2002 року, програма викликала справжній фурор у світі онлайн-музики, навіть заслуживши згадку в Slashdot, ранньому онлайн-виданні про технології, що стало культовим у цій сфері. Після виходу статті в Slashdot Цукербергу зателефонували деякі з найбільших корпорацій з музичного сектору — від WinAmp до Microsoft. Одна з них нібито запропонувала 2 млн доларів за його програму. Але Цукерберг відмовив їм усім. 

— Ми хотіли вступити до університету, тому сказали «ні», — розповів Цукерберг в інтерв’ю студентській газеті Гарварду Harvard Crimson. 

Його дратувала ще одна річ щодо ідеї продати свою програму великій корпорації. Корпорація намагатиметься використати його творіння для отримання прибутку. Проте, створюючи програму, він ніколи не ставив собі за мету саме це. 

— Для нас важливо, щоб люди могли користуватися програмним забезпеченням безплатно, — говорив він. — Програмне забезпечення належить кожному.

***

На момент запуску Facebook на початку 2004 року ідея «соціальної мережі», де люди могли б знайомитися, спілкуватися та обмінюватися з друзями онлайн, уже літала в повітрі. Існували й інші широко розповсюджені сайти соціальних мереж. Friendster був запущений майже за рік до цього, у березні 2003 року, і налічував понад три мільйони користувачів, які могли створювати безплатні профілі, розповідати про свої інтереси, вказувати статус своїх стосунків і додавати друзів — все те, що згодом стане можливим у Facebook. MySpace також приваблював безліч користувачів, особливо артистів і музикантів, які використовували можливості налаштувань сайту для залучення шанувальників. За тиждень після запуску Facebook Цукерберг повідомив видання Crimson, що він створив його за зразком Friendster. 

Ще одним джерелом натхнення став сам Гарвард. В університеті вже давно існував друкований Facebook із фотографіями всіх студентів Гарварду, який щороку роздавали студентам. Чимало з цих світлин були в інтернеті, але, як виявив Цукерберг, коли намагався отримати доступ до них для свого сайту FaceMash, вони зазвичай були приховані на захищених паролем сайтах гуртожитків. Газета Harvard Crimson написала редакційну статтю, у якій стверджувала, що університет має зробити цю інформацію більш доступною для студентів. «Потенційні переваги всеосяжної Facebook-сторінки для всього кампусу доволі великі», — писали редактори. «Незалежно від того, шукаєте ви невловного однокласника чи цікавитеся фотографією друга з дня вступу на перший курс — ми всі знаємо принади цієї своєрідної форми розваг — загальноуніверситетський Facebook допоможе гарвардській спільноті дізнатися імена та інформацію про своїх однокурсників, не турбуючись, що сайт потрапить до рук непрошених незнайомців». Роками пізніше Цукерберг називав цей допис своїм справжнім джерелом натхнення для створення Facebook. 

— Я просто взяв статтю, яку вони написали, і створив сайт із такими самими елементами контролю за конфіденційністю, і ним став Facebook, — зазначив він. 

Найпереконливіше пояснення появи Facebook дуже просте: чимало ідей, натхнення та амбіцій просочувалися в думки Цукерберга, і всі вони відіграли певну роль у формуванні його творіння. 

Натхнення відійшло на другий план, головним стало втілення проєкту в життя. Багато людей уявляли собі соціальну мережу в інтернеті. Цукерберг її створив. І зробив це напрочуд швидко. 11 січня 2004 року Цукерберг зареєстрував доменне ім’я thefacebook.com. Згодом, того ж місяця, він почав писати код. За тиждень усе було готово. Сайт запрацював 4 лютого 2004 року, якраз на початку весняного семестру в Гарварді. Він був простим, невимушеним, технічним та захопливим. Відвідувачів зустрічала велика синя стрічка у верхній частині екрана, на якій виднілося оцифроване обличчя анонімної людини, що зникало у двійковому коді, а праворуч — великий напис: «[thefacebook]». Багато людей помилково думали, що то зображення молодого Аль Пачіно, але інтернет-детективи зрештою з’ясували, що то був Пітер Вольф із гурту J. Geils Band. Цукерберг обрав синій як основний колір сайту, бо він був дальтоніком і не міг розрізняти червоний і зелений кольори. «Синій для мене — найбагатший колір. Я бачу все в синьому кольорі», — сказав він інтерв’юеру. Під стрічкою з’являлося вітальне повідомлення. «Ласкаво просимо до Thefacebook. Thefacebook — це онлайн-каталог, що об’єднує людей в університетах через соціальні мережі. Ми запустили Thefacebook для широкого загалу в Гарвардському університеті». Як зазначалося в повідомленні, Цукерберг розробив свій сайт таким чином, щоб доступ до нього мали лише студенти Гарварду, що додавало сайту відчуття елітарності й переконувало користувачів у тому, що вони можуть надати більше інформації про себе. То була закрита екосистема. Побачити публікації могли лише такі самі люди, як і вони самі. У нижній частині вітальної сторінки містився блок з підписом, який указував на те, що сайт є «виробництвом Марка Цукерберга». На сторінці «Про себе» Цукерберг стверджував, що він — «засновник, майстер і командир, ворог держави». Його друг Едуардо Саверін значився головою з «ділових питань, корпоративних питань, зв’язків із Бразилією». Все це мало дуже химерний вигляд, суголосно загальному підходу Цукерберга до програмування. Усе було забавою та грою.