Як не стати боржником в реаліях війни?

В умовах війни багато українських підприємств опинилися на межі неплатоспроможності. Руйнування активів, втрата ринків збуту та інші фактори воєнного стану часто призводять до банкрутств.

Однак банкрутство бізнесу не завжди означає, що власники чи керівники уникнуть боргів – навпаки, за певних обставин вони ризикують стати особистими боржниками. Йдеться про субсидіарну відповідальність: коли посадові особи або бенефіціари підприємства повинні відповідати за борги компанії власним майном. Іншими словами, як кажуть фахівці в сфері неплатоспроможності, суд може “проколоти корпоративну вуаль” і покласти на них зобов’язання сплатити кредиторам те, чого не змогла сплатити збанкрутіла фірма.

Особиста відповідальність

Насамперед, варто зазначити, що слід розрізняти субсидіарну відповідальність (за доведення до банкрутства) та суміжний інститут солідарної відповідальності керівника за борги (за приховування неплатоспроможності). Обидва випадки можуть зробити керівника особисто відповідальним за борги підприємства, але підстави різні. Субсидіарна відповідальність настає за протиправні дії/бездіяльність, що призвели до фінансового краху. Натомість солідарна відповідальність передбачена за ситуацію, коли директор вчасно не ініціював процедуру банкрутства, фактично приховуючи критичний стан від кредиторів.

Відповідальність та борги ФОП

Відразу ж слід звернути увагу й на принципову відмінність відповідальності власників корпоративного бізнесу і ФОПів.

Підписуйтеся на наші соцмережі

Справа в тому, що ФОП фактично виступає у подвійному статусі – як підприємець і як фізична особа одночасно. Тож під час банкрутства ФОП суд розглядає всі борги боржника, незалежно від їх природи (споживчі кредити, податкові борги, борги перед постачальниками тощо). В будь-якому випадку борги ФОП покриваються усім особистим майном боржника (включно з спільним майном подружжя, але за деякими винятками – зокрема, закон захищає від стягнення єдине житло ФОП-боржника, також не стягуються особисті речі першої необхідності та пенсійні заощадження тощо).

Банкрутство

Доведення до банкрутства – ключове поняття, що лежить в основі субсидіарної відповідальності. Закон (КУзПБ) містить цю категорію, але прямо не розшифровує перелік конкретних дій, які її складають. Тому на практиці суди виробили критерії, спираючись на загальні норми та аналогії з кримінальним законодавством. Верховний Суд у низці постанов визначив типові обставини, які свідчать: підприємство збанкрутувало “з вини” його відповідальних осіб.

Серед таких обставин можна виокремити три найбільш поширені моделі неправомірної поведінки управлінців:

• Нарощування боргів без наміру їх платити. Приклади: укладення договорів, за якими фірма не має реальних ресурсів розрахуватися; накопичення податкового боргу без спроб його погашення; бездіяльність щодо стягнення дебіторської заборгованості.

• Виведення активів на шкоду кредиторам. Приймаються рішення, щодо відчуження чи іншим способом виведення майна з підприємства, в момент коли вже існує заборгованість і відсутні інші ресурси для її погашення.

• Комбінація першого та другого (борги + виведення активів).

Верховний Суд підкреслює, що при оцінці дій посадових осіб на предмет субсидіарної відповідальності, треба відрізняти їх від звичайного підприємницького ризику. Банкрутство може статись і через об’єктивні ринкові чинники або форс-мажори (особливо під час війни) – це ще не доказ вини управлінця. Тому суди аналізують: чи виходить поведінка керівника за межі нормально допустимого бізнес-ризику, чи мала вона неправомірний характер.

Як же суд доводить вину керівників?

Тягар доведення лежить на ініціаторі – найчастіше на ліквідаторі, який подає заяву про притягнення до відповідальності. Він збирає докази: фінансові документи, аудиторські висновки, дані про підозрілі правочини, рух коштів, періоди виникнення боргів тощо.

Судова практика останніх років рясніє кейсами, де детально аналізуються дії керівників збанкрутілих бізнесів. Так, у одній зі справ Верховний Суд визначив, що прийняття директором нових боргових зобов’язань, достовірно знаючи про незадовільний фінансовий стан підприємства, є проявом недобросовісної поведінки – адже керівник «свідомо наражає нових кредиторів на неможливість отримати оплату, вводячи їх в оману щодо платоспроможності боржника». В іншій справі суди встановили, що керівництво припинило подавати фінансову звітність та фактично полишило підприємство без активних операцій, водночас накопичивши податкові борги – така бездіяльність, яка унеможливила погашення боргів і призвела до стійкої неплатоспроможності, теж була розцінена як доведення до банкрутства з відповідною відповідальністю. Ці приклади демонструють: суди звертають увагу як на активні дії (шахрайські схеми, виведення коштів), так і на злочинну бездіяльність керівників, якщо вона стала причиною банкрутства.

Варто зазначити, що умисне доведення до банкрутства може тягнути і кримінальну відповідальність (стаття 219 Кримінального кодексу України).

Умови війни

Що стосується обставин війни, то на них теж можна посилатись, але обґрунтовано. Якщо війна справді стала причиною банкрутства (зруйновано виробництво, втрачено товар, значна частина боргів – через невиконання контрактів у зоні бойових дій), обов’язково відображайте цей факт у матеріалах справи. Це не звільняє автоматично від усіх боргів, але створює контекст: компанія збанкрутувала не через зловмисні дії менеджменту, а через військову агресію з боку рф.

Підсумовуючи, варто пам’ятати: у воєнний час кожне управлінське рішення має бути обґрунтованим, прозорим і захищеним з правової точки зору. Якщо ваші дії можна пояснити як добросовісні та професійні — ви зменшуєте ризики персональної відповідальності. В будь-яких інших випадках — краще утриматися або порадитися з фахівцями.